![]()
| ||
![]() | ![]() | ![]() |
![]() ![]() | Леся Українка 140 років від дня народження Лесі Українки | |
![]() ![]() Леся Українка: "Квіток, квіток, як можна більше квітів... "Східний Погляд | 25.02.2011 14:51 Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (Житомирська область) в інтелігентній родині, в якій панували національно-патріотичні настрої. Її мати – відома українська письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач), батько – Петро Антонович Косач – юрист, громадський діяч. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (Житомирська область) в інтелігентній родині, в якій панували національно-патріотичні настрої. Її мати – відома українська письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач), батько – Петро Антонович Косач – юрист, громадський діяч. Батьки дуже багато уваги приділяли вихованню та освіті дітей (було їх шестеро). Далі про Лесю Українку >>> Квіток, квіток, як можна більше квітів... Скупа весна твого скупого краю Мені квіток багато не дала, Тим спогадом собі я серце краю, Як я тобі в дарунок їх несла. То був останній дар. "Квіток, квіток, як можна більше квітів І білого серпанку на обличчя, Того, що звуть ілюзією..." Боже! Як часто ті слова вчуваються мені Посеред ночі: "Квітів, безліч квітів! Я ж так любив красу!..." Мій бідний друже, Я принесла тобі всі квіти, що дала Скупа весна твого скупого краю, Я всі зібрала і в труну вложила, Всю ту весну убогу поховала. Як мало нам квіток дало життя, А ми ж їх так любили! Чом, мій друже, Ми не зростили більше їх для себе В якому зільнику?... Даремні жалі! Ти спиш в землі між мертвими квітками, І страшно думати мені про них І про твій сон, я краще знов укрию Серпанками ілюзії твій сон, Щоб не чіпать страшних містерій смерті. Я досить слухала її прелюдій, Вони мені морозили всю кров, Вони мене у камінь обертали; Я досі того вимовить не можу, Чого мене навчила пісня смерті. Ні, ні, мій друже, спи спокійно, спи, Я не скажу нікому слів таємних. Квіток просив ти? дам тобі їх більше, Ніж та ворожая весна дала, Весна та люта, що тебе забрала. Я дам живих квіток, зрошу їх кров'ю, І заблищать вони, немов рубіни, – Не так, як ті бліді, убогі квіти Весни лихої, – і не будуть в'януть, І в землю не підуть, і не умруть, І ти знов оживеш в вінку живому Живих квіток; ілюзії серпанок, Серпанок мрій моїх тебе скрасить, Та не закриє, будеш ти сіяти, Як промінь сонця в мареві легенькім, Що стелеться по золотому полі. Нехай собі минає рік за роком, Нехай мій вік уплине за водою, Ти житимеш красою серед квітів, Я житиму сльозою серед співів. 7.06.1901 Цей вірш – посвята Сергію Мержинському, який помер у березні 1901 р. Велике горе спіткало Лесю Українку. Його образ оживає у віршах "Завжди терновий вінець", "Порвалася нескінчена розмова", "Квіток, квіток, як можна більше квітів..." та в інших. Ще вірші Лесі Українки можна прочитати тут >>> ![]() | ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() | |
![]() | ![]() | ![]() |
![]() | ![]() | ![]() |
© 2007 - 2020, Народна правда © 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора. "Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами. Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua ![]() | ![]() |
![]() |