Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Чия мова древніша, мудріша і благодатніша

Sergius | 26.09.2010 16:26

-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
7

Стверджується, що російський язик "вєлік, могуч" і "общєдоступний", а українська мова ні. Можливо воно так і виглядає з першого погляду, зважаючи на те, скільки осіб в світі користується російською сьогодні. Але невідомо, скільки б нею користувалися, якби не заборонялася і вільно розвивалася українська мова.

Складна доля української мови. Вже не одне століття (і навіть тисячоліття) її нещадно принижують, забороняють, нищать, а вона живе, наповнює собою інші наріччя, хоч ті вдають, що це нібито не так, що ніякої української мови не існує.

Але те все роблять чужинці. Між тим чуємо новину, що наша рідна українська влада підготувала новий законопроект "Про мови", яким буде значно обмежено використання української мови. Втім, не чекаючи його прийняття, з телеекранів вже прибирають дубляж українською іноземних фільмів, значно звужується її використання в державному діловодстві, в освітніх програмах. Прикро, що влада, обрана українським народом, можновладці, які створили собі блага за рахунок українського народу, так зневажливо ставляться до нього. Вже очевидно, що в хронології нищення української мови з'явиться новий пункт із прізвищами нинішніх керманичів України.

Чому ж так не подобається Януковичу, Табачнику та іншим панам з Партії регіонів українська мова?

1. Перебуваючи під впливом московської пропаганди, вони, очевидно, також вважають, що української мови ніколи не існувало, що це наріччя російської мови і отже на території колишнього СРСР мусить бути одна мова – російська.

Чи справді українська мова наріччя російської?

Почнемо з елементарного. Щоранку готуючись на роботу слухач російськомовного радіо чи телеканалу слухає погоду, наприклад: "Сегодня пасмурно", – чує він і навіть не підозрює, що російська тут лише вимова, а слова українські: "сего дня (а не етого дня) пасмо в небі (а не прядь) ".

Тим часом у "колыбели" спокійно сопе його "потомок". Слово "колыбель" (колиска) теж вважається російським, але чи розтлумачать росіяни його походження? Тим часом первинно це КОЛИБА – чи не найперше і найпростіше житло древніх русів-українців. Намет, який будувався у формі кола за допомогою восьми довгих жердин зв'язаних уверху і покритий шкірами тварин. Пізніше і до сьогодні в Прикарпатті колиба – це солідна споруда з дерева, що будується у формі восьмикутника з пірамідальним верхом. Класично, як і в давнину, – без вікон та з отвором уверху для виходу диму. Інше означене слово "потомок" – це той, хто появився на світ "по тому", після своїх батьків і дідів. Російською він мав би бути "затемок".

Українські основи просто випирають в російській мові. Ім'я Володимир прочитано з древніх літописів, де зазвичай наші літописці користувалися так званим економним письмом і пропускали очевидні літери – Владімір. Тим не менше чомусь у зменшувальному варіанті в них не Влад, а наш Володя (володар).

Незважаючи на те, що слово "соти" (стільники, щільники), нібито російське, українці наполегливо використовують його в своєму мовленні. Бо щоб там не казали деякі мовознавці, а походить воно від українського "сотати" (тягнути). Бджоли роблять соти шляхом витягування, сотання воску.

І таких прикладів, які доводять, що саме російська мова є наріччям української, а не навпаки, хоч гатку гати.

Цікаво, що за царату тогочасна наука визнавала, звідки насправді основи російської освіти, а отже і мови. Наприклад, історик В. Ключевський писав, що "русский народ вступает на русскую равнину из одного его угла, со склонов Карпат". "Элементарный курс для средних учебных заведений и городских училищ. Учебник русской исторіи. Двадцять восьмое изданіе. Петроград. Типография Тренке и Фюсно. 1915 г." наголошував на такому: "Книжное образование сделало некоторые успехи, особенно со времени пріезда въ Москву западно-русскихъ ученыхъ после присоединенія Малороссіи... Вызванные въ Москву ученые монахи изъ Кіева обучали въ училище, писали проповеди и поученія, переводили на русскій языкъ разныя сочиненія. Изъ Малороссіи же распространялись по Россіи и печатныя книги духовнаго и светскаго содержанія".

Дещо пізніше відомий російський вчений Ніколай Трубецкой додавав: "та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры". Але особливо вартий уваги ось такий його висновок: "Таким образом, украинизация оказывается мостом к европеизации".

Чи не тому нас так нагло навертають до російської мови, щоб не допустити європеїзації України (і Росії в т. ч.)?

2. Стверджується також, що російський язик "вєлік, могуч" і "общєдоступний", а українська мова ні.

Можливо воно так і виглядає з першого погляду, зважаючи на те, скільки осіб в світі користується російським язиком сьогодні. Але невідомо, скільки б ним користувалися, якби не заборонялася і вільно розвивалася українська мова.

Ми ж продемонструємо на конкретних фактах, яка з цих мов насправді велика, могутня, а головне правдива та мудра.

У нас тиждень починається понеділком і закінчується неділею. Творці російської мови забажали по-іншому розпочинати свій тиждень – воскресєнієм (від нашого скресати – згасати: згасання тижня). Але як тоді сюди тулиться "понєдєльнік" від нашого "по неділі"? Ми починаємо сьогоднішній день сніданком (після сну дання), а росіяни – завтраком, тобто їдять те, що мали б їсти завтра. Ми маємо власні назви місяців, росіяни – запозичені.

У нас брак – фальш, у Росії – шлюб. З історії відомо, що в Росії до подружньої спілки чоловіка та жінки здебільшого так і ставилися, як до фальшивої, а не так як в Україні – шанобливо-любовної. Наша жінка жила в світлиці (бо вона чисто вибілена та світла) і була там господинею, тобто рівнялася до Господа, в Росії – вона жила в тєрємє (тюрмі) і, звісно, вже не могла почуватися в ньому господинею.

Ми маємо нареченого й наречену – тобто тих, кого нарекли один одному батьки (і Бог). В Росії – це жєніх і нєвєста. "Жєніх" – той, хто вступає в спілку з жінкою, хоч вона ще не повинна бути жінкою. Та це "не повинно" перекреслюється словом "нєвєста". Справа в тому, що в праукраїнській мові слово "веста" означало юну неодружену дівчину. У нас воно з якоїсь причини забулось, але через тірсенів (росенів-етрусків) у римлян стало позначати богиню священного родинного вогнища Весту. Жрицями Вести були весталки, якими ставали дівчатка 6-10 років. Ці юні леді мали зберігати цноту до 30 років і лише потім могли віддатися чоловікові та стати не вестами. В Україні таку пані нині називають невісткою, тобто вона вже не дівчина.

Українська мова, українська нація, мабуть, єдина, що має таке поняття як РОДИНА. Тобто не просто сім'я – батько, мати і діти (в росіян – сємья, в англійців – фемелі, в німців – фаміліє), а в значно ширшому розумінні: родичі по батькові, по матері, племінники, внуки. Це теж, між іншим, засвідчує глибоку древність української мови, бо в давнину наша територія залюднювалася саме за допомогою родичання, створюючи один рід-нарід.

Росіяни заявляють, що українського народу (як і мови) ніколи не було і бути не може. Але чомусь ми маємо власне прізвище, тобто предками звані (або призвані з вище), а росіяни натомість носять фамілію, запозичивши це слово в німців. Доречно тепер запитати: якщо українського народу і мови ніколи не було, звідки тоді в росіян взялися Ковальови, Кожухови, Путіни, Пузакови, Алейнікови, Суворови, Пугачови, Швєцови, Затуліни, адже слова коваль, кожух, пута, пузо, олія, суворий, пугач, швець, затула зовсім не з російського словника?

3. Московське духовенство заявляє, а за ним слухняно повторюють деякі політики та прості обивателі, що російська мова благодатніша за українську.

А що кажуть самі слова? В українському селі Терпіння (Запорізька область) з-під землі б'ють цілющі джерела. Як завжди в таких випадках, Московська церква в Україні спішить взяти їх під свій контроль і заробляти на цьому бариші. Попи облагородили джерела, вмонтували над ними лики святих і навіюють всім, що лікувальна дія джерел залежить від них, хоча підземні джерела, звісно, не знали і не хочуть знати ніякої релігії та святих.

Однак вчитаймося в головну табличку: "Цєлєбниє істочнікі" і порівняймо з нашим (якого там, на жаль, немає): "Цілющі джерела". Яку інформацію несе людині "цєлєбний"? "Це лєбе" виявляється нічого немає до російської мови. Це мішанина українського і німецького, в якій "лебен" означає життя. Тим часом "цілюща" – це те, що зцілює нас, оздоровлює.

Інший приклад: хворий українець іде до лікаря в заклад де лікують – лікарню. Логічний семантичний ряд, що дає відповідь, в кого і де хворий може отримати медичну допомогу. Тим часом, больной росіянин іде до врача (?) в больніцу – заклад, де не лікують, а боліють.

Українці, прощаючись, кажуть "бувай!", тобто, щоб ти був живий і здоровий. Росіянин каже "пока!" Хотілося б знати, який зміст, яке побажання висловлюється цим словом? Яку енергетику отримує той, кому воно адресоване?

На пачці цигарок (сигарет) українською можна навіть не писати попередження Мінздраву про те, що вони шкодять здоров'ю, а варто лише розшифрувати слово: цигарка (сигарета, сигара) – це (се) те, що гар (нагар) утворює у ваших легенях. Тим часом російська папіроса – говорить про те, що це всього-на-всього папірус або папіна (татова) роса.

2500 років тому великий китайський мудрець Конфуцій зауважував; "Якщо мова є неправильна, то вона не означає того, що має означати. Коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене. А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливість зійде на манівці – і всі впадуть у стан безладного хаосу". Чи можна хоч про якусь приблизну справедливість говорити московських великодержавників не тільки до сусідніх народів, які вони постійно пригноблювали, а й до власного суспільства, яке донині немає права на вільну думку та слово?

В ХІХ ст. видатний український мовознавець Олександр Потебня в "Естетиці словесної творчості", писав, що денаціоналізація "зводиться на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на послаблення енергії думки, на мерзоту спустошення на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на дезорганізацію суспільства, спідлення". Чи не зустрічаємося ми нині раз-ураз з фактами ненависного та підлого ставлення до рідної мови і до своєї батьківщині людей, які народилися та виросли на українській землі, але знехаяли материнську мову?

Ще на початку ХІХ ст. російська "Элементарная география для гимназий" (Петербург, 1902 р.) визнавала, що мова українців "м'якіша і співучіша великоросійської, і живуть вони заможніше та охайніше великоросів". Тобто, культурніша українська мова формувала відповідно і людину – дбайливішу, охайнішу та відповідальнішу.

Весь світ визнав, що українська мова то є особлива величина. Арабський мандрівник і вчений Ельвія Челебі ще в ХVІ ст. зазначав, що "українці стародавній народ, а мова їх багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші". В 1685 р. в Едінбурзі вийшла книжка Alexander'a Tyler'a під. Заг. Memorires of the Life and Actions of John III present King of Poland, в якій багато приділено уваги "нації козаків" і серед іншого можна було прочитати таке: "Мова українців відзначається особливою делікатністю і багатством на здрібнілі (демінутивні) звороти, як також манерами чепурної і елеґантної річи".

Тарас Шевченко справедливо називав українську мову "Господа слово", бо ця мова творилася за законами творення світу – природно і гармонійно. Це ретельно осмислена, справедлива і правдива мова. Це справді відображення суті Всевишнього, мова душі і серця всього Людства. В кожний архетип українського слова вкладено відповідний астральний і світоглядний задум, відповідну життєву та моральну силу. В ньому віковічна мудрість нашого роду, "в нім праісторії пульсує джерело" (поет Володимир Гаранін). Українська мова не потребує якихось додаткових прикрас чи запозичень ззовні. Ось як про неї сказав в одному інтерв'ю інший український поет, єврей за національністю Мойсей Фішбейн: "Українська мова – божиста, богодана, богообрана".

Чи зрозуміють це колись українські державці?

Підготовлено за книгою дослідника української історії та мови Сергія Піддубного "Золоті руни (таємниці української мови) "

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua