Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
література   українська класика   новітні викрутаси   читач   українці   Україна

Підпустила москаля (майже науковий трактат)


1
Рейтинг
1


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
10

Бувають же конфузи, коли класиків зневажаєш...

(Передрук з дозволу Автора)

"Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю:

ляхи друкують, чехи, серби, болгари, чорногори, москалі -

всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило...

Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо?

А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму,

а тільки перекладають, та й то чортзна по-якому...

"А на москалів не зважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму,

а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово ".

Тарас ШЕВЧЕНКО


Пригадуєте у Степана Руданського: "Сидить москаль на припічку, вареничків хоче"... Ви, мабуть, гадаєте, що це отой самісінький москаль, що пізніше, з 1713 року, після указу Петра І, назвав себе "русскім" і "старшим братом українського народу"? Нічого подібного. Москаль – це чарівник. Він такий, що може перетворитися і в "русского москаля" і такого собі москаля в сірій солдатській шинелі. Заскочивши в якесь українське село по дорозі на Європу, той москаль може, нашвидкуруч зробити дитину вдовиці чи дівчині, потім напитися водички на краю села і помарширувати далі з благородною місією "облагороджувати" московською культурою Прагу чи Будапешт. А після цього оту молодицю чи вдовицю, що так швидко покрив москаль, усе село називатиме москалицею, а її позашлюбне дитя – байстрям.

Отакий москаль!... З ним краще не жартувати! Бо як пише у своїх численних українських приповідках С. Наріжний, мовляв, йому краще одразу дати, бо як не будеш слухатися, то "москалеві віддам", або ще гірше – "не даси, то москаль з'їсть". Тому вибирай з двох одно, бо третього не дано: "дай", або "тікай, бо москаль вуха відгризе". Це так було у минулих століттях з тими чарівниками-москалями.

Тепер, якщо вірити Марії Матіос, то всі оті "западенці", які "істинно русскіх" називають "москалями", виявляється, глибоко помиляються. Бо в селі Марії, де мешкає її героїня тітка Дарина, якій москаль колись зробив байстря, тобто омоскалив її, москалем називають й донині усіх осіб чоловічого роду у сірих, синіх, зелених, австрійських, румунських шинелях, а покритки називаються – москалицями. Очевидно, від кобилиці.

І все оте класичне – "Москаль-чарівник" чи "Сидить москаль на припічку" – віднині треба сприймати тільки так і не інакше. Москаль – це людина, яка робить, перепрошую, "слабким на передок" дівчатам чи молодицям дітей, а сам процес коханої праці віднині за Марією Матіос називається "омоскаленням", і 5-та графа, яку "москаль-чарівник" у Верховній Раді ліквідував, сьогодні не має аніякогісінького відношення до будь-якої національності. Бо сам по собі москаль – це суцільний збір "святої богородиці".

Ясна річ, що після такого зрозумілого і вельми "наукового" пояснення Марії Матіос на радіо "Ера", я з тими москалями зовсім заплутався. Хоча треба віддати їй належне, адже вона це роз'яснювала досить прозоро і, здається. нарешті й мене просвітила: мабуть, москаль і справді (за Марією Матіос) не має нічого спільного ані з ментальністю орди, ані з тією гускою, яку вранці вкрав москаль, а українська тітонька побачила і каже:

- Куди ж ти, москалю, ще й гуску мою крадеш?

Культурний москаль відповідає:

- Извєні, бабушка, я думал, что єто нє гуска, а гусак...


Ну, і ще одне: як тепер бути з "Шельменком-денщиком" у нашій класиці? А ще з трактуваннями вченого С. Наріжного, з самим Тарасом Шевченком, як бути? Може, пані Марія на кілька днів кине варити борщі та писати власні романи, а почне наслідувати Василя Шкляра й удосконалювати українських класиків минулих епох, щоб виправити ту кричущу помилку наших попередників та сучасних "западенців"?!

От тільки як бути з усними українськими сороміцькими приповідками про москалів? Письмові можна підробити чи переробити. Скажімо, під "Москалицю" Марію Матіос. А чим вирубаєш прислів'я і приказки в усній творчості, що живуть у народі ще з допетровських часів, починаючи від Богдана Хмельницького: "Тату, тату, лізе чорт в хату!". "Дарма, синку, аби не москаль. Від чорта відхрестишся, а від москаля ніколи!" "Москаль з бісом порадились та на лихо й понадились!" І ще одне. З найпопулярніших: "Мабуть, москаль тоді красти перестане, як чорт молитися стане!" Або: "Хоч добрий чоловік, а москаль"... Тут я також не можу погодитися, як і Марія Матіос з українським народом. Принаймні з доброю половиною його. При чому тут "добрий чоловік"? Треба казати – солдат Російської імперії або солдат великої Росії.

А ще закортіло спитати у відомої і "найсексуальнішої письменниці" нашого часу (це так на "Ері" стверджували – не я; від себе тільки додам, оскільки пані Марія проти цього "твердження" не дуже заперечувала, то я хочу запитати: а як тепер бути з Антоніною Цвид, Оксаною Забужко, Лесею Мудрак, Анфісою Чеховою чи Дімою Гордоном? – І. М.) про таке: як пояснити вирази: "підпускає москаля", "москальська напасть", "москаль сльозам не вірить", "москаль каже, що сухо, то піднімайся по вуха та ще й замочишся"?... Може й тут уже час внести серйозні поправки в українські словники, вилучивши всі оті "москальські прибауткі"? А то чого доброго ще й усю редколегію і українських науковців порозганяють за вказівкою нового "не москальського" посла Зурабова? З Олекси Воропая, Симона Наріжного, Івана Огієнка чи Євгена Гуцала що той посол "не москальський" візьме? Нічого. Хіба що накаже нашому очільнику уряду повикидати їх з літератури, науки, енциклопедій. Бо ті ж Воропай, Огієнко, Наріжний нахабно стверджують, мовляв, де "голова не лізе, там москаль пролізе". Мабуть, мається на увазі солдат-розвідник. І ще одне серйозне попередження: "з москалем дружи, а камінь за пазухою держи". А що, як це натяк на Юлію Тимошенко і Володимира Путіна? Звичайно, якщо в пані Юлі за пазухою, перепрошую, перса, як два гарних і твердих камінчика, то чому б і не подумати про таку пазуху?...

А є ще в народі такі вислови, які ніяк не можна ані розшифрувати, ані пояснити, як не крути. Принаймні мені особисто це не під силу. Може, уклінно попросити пані Марію, ще раз виступити на радіостанції "Ера", щоб вона нас, темних, просвітила своїм інтелектом, а заодно український і московський народи, як зрозуміти такі пасажі: "москалеві годи, як трясці, а він все бісом дивиться", чи "москаль не чорт і не солдат, від нього треба відкупитися"?! Абсолютне заперечення Марії Матіос. Уявляєте – не чорт і не солдат!!! А що пані Марія каже? Що тут 5 графа ні до чого?...

Тож на завершення репліки мені захотілося у членкині Шевченківського комітету (чи як там правильно називається та установа, де роздають за посадами і кон'юнктурою премії імені Тараса Шевченка?!) запитати, а як бути із самим Тарасом Григоровичем та з його "Катериною", коли в Україні слово "москаль" віднині з уст "найсексуальнішої письменниці" України набрало такий несподіване забарвлення? На всяк випадок процитую Кобзаря:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі чужі (!!!) люди (ніби вже нам, українцям і не брати – І.М.)

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи й кине,

Піде в свою (!!!) Московщину,

А дівчина гине.


Не знаю, чи та пані Марія вчилась в совєтській школі, чи ні. Але в мене враження таке, що вона таки там училась. Бо думає точнісінько так, як я думав у сьомому класі. Адже саме тоді (ще до народження "найсексуальнішої" письменниці Марії Матіос) учителька української мови і літератури Любов Федорівна мені вкладала оцю "матіосівську теорію", що москаль – це не національність, а вояк московської імперії. Я цю "теорію" ледь не на все життя запам'ятав. А за роки незалежної України забув, бо про москаля раптом заговорили, як про нашого нібито "старшого брата", тільки молодшого за метрикою і паспортом. А оце у голові моїй усе відновилося знову, і я було подумав: "Ні, таки не даремно я вчився аж 15 років. Спасибі радіо "Ера" і пані Марії, що мене напоумили й переконали: Любов Федорівна таки мала рацію, коли мене переконуваля, що Тарас Григорович під словом "москаль" мав таки на увазі "вояка в сірій солдатській шинелі", а не якогось там москаля за національністю. Я б погодився з цим ще й у сьомому класі совєтської середньої школи, але "дорога" мені Любов Федорівна постійно мене виганяла з уроків, як тільки я її запитував: "А як зрозуміти отакі рядочки в Тараса Шевченка: "піде в свою Московщину"? А трохи нижче там є, як Катрусина матуся її дорікає: "Іди ж, шукай в Москві свекрухи!... Будь щаслива в чужих людях, до нас не вертайся"...

Отож якщо це не дуже обтяжить пані Марію Матіос, то я б від усього українського народу попросив пояснити цей феномен і мені, і моїй колишній учительці Любові Федорівні, яка так і не змогла відповісти на мої дурні (що візьмеш із семикласника?) й до того ж наївні запитання.

А може за поясненням звернутися до колишнього "не москальського" посла пана Чорномирдіна?! Він у нас, в Україні, будь-які проблеми вирішував на льоту і на всі питання відповідав не дуже й думаючи. Не те, що пані Марія, яка все так глибоко інтелектуально, енциклопедично аналізує і в такій простій, а отже, геніальній формі вам розжовує, вкладаючи в рот. Нам залишається тільки проковтнути, сприймаючи блешню за натуральну рибку. Натомість відчувається, що пані Марія таки підпускає нам москаля, але за літературним шармом цього начебто і не видно.

Іван Мосьпан.

Р.S. Звичайно, я міг би сказати, що оті загадкові "западенці" таки мають рацію, коли кажуть на москаля "москаль", та й приєднатися до пані Марії, розтлумачуючи їм, неосвіченим, що й до чого. Та мені, якщо вже висловлюватися по-вченому, етноміка Тараса Григоровича (та й інших наших класиків, до епохи письменниці Марії Матіос) заважає. Він якось дуже переконливіше пише. Можна сказати, без 5-ї графи. Ну, наприклад:

Як Москалі, Орда, Ляхи

Бились з козаками.


(Тарасова ніч)

Є й такі Шевченківські слова, які мені найдужче подобаються:

От і братія сипнула

У сенат писати,

Та підписувать, та драти

І з батька і з брата.

А між ними і землячки

Де-де поглядають;

По-московськи так і чешуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькати не вчили

По-німецьки...

П'явки, п'явки! Може батько

Останню корову

Жидам продав, поки вивчив

Московської мови!...

Україно, Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі,

Московською блекотою...

...Плач, Вкраїно,

Бездітна вдовице!


Іван Якович Франко на що вже розумний чоловік! Та ще й майже земляк пані Марії Матіос, але і той не так тлумачив етнонім "москаль" людям з Косова й Вижниці, коли писав оте:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить;

Довершилась України кривда стара

Нам пора для України жить!


А як помилявся штаб-капітан гусарського полку Іван Петрович Котляревський, пишучи: "Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцював з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова... Москаль? Нічого ж говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою". А все до чого? – не читав бідака-класик "найсексуальнішої" Марії Матіос. Або оце, Гребінківське:

Давно без батьківської слави

Ми, як воли, в ярмі жили,

У підданстві або Варшави,

Або великої Москви.

Возиться годі з москалями

Украйні царством буть пора...


І навіть Леся Українка помилялася, коли писала в поемі "Бояриня":

"Однаково чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!".

"Та не однаково мені"... А це вже, до відома пані Марії, Тараса Григоровича слова, і я на них не претендую.

О, ще згадав! Навіть московські класики помилялися у цьому заковиристому питанні. Ось послухайте ще й Олександра Герцена:

"Ну, а якщо після всіх наших міркувань Україна, яка пам'ятає всі утиски москалів, і кріпосний стан, і здирства, і безправ'я, і грабунок, і батіг з одного боку, але не забуваючи, з другого, як їй було і при Речі Посполитій з жовнірами, панами і коронними урядовцями, – не захоче бути ані польською, ані московською? По-моєму, питання вирішується дуже просто. Україну належить у такому разі визнати вільною і незалежною країною".

А це вже Віссаріон Белінський:

"Сочинение отличается самым чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, москалей".

От прокляття!... Зовсім заплутався після цієї "найсексуальнішої" письменниці Марії Матіос. Невже й Белінський ходив у Швейках, тобто у вояках, а по-нашому, по- східняцьки, у солдатах?! І.М.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua