Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

ЧИ СПРАВДІ РОСІЙСЬКИЙ ЯЗИК БОГОУГОДНИЙ, А УКРАЇНСЬКА МОВА НІ?

Sergius | 10.12.2009 09:25

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
4

Як тільки в Україні запахне новими виборами чи перевиборами, на перше місце випливає питання української мови. Знову комусь кортить принизити корінний етнос, ще раз бризнути білогвардійською піною, що такої мови не було, немає, і взагалі, що це мова дикунів.

Боже милий! Твоя сила

Та тобі ж і шкодить.

Тарас Шевченко

Мене постійно мучить запитання, чому українська мова, "господа слово", як казав Тарас Шевченко, стала предметом насмішки і глузування? Знаю, що дехто скаже, чи варто звертати увагу на всіляких дурнів – розумна людина ніколи собі не дозволить подібного. Так, але якщо хтось до українця заговорив "общєдоступной", він в більшості випадків спішить перейти на "общєдоступний", що говорить про його невпевненість в собі і в своїй мові. Багато з них навіть не соромляться повторювати маячню московських попів про те, що російська мова єсть богоугодною, а українська ні.

Тим часом арабський мандрівник і вчений Ельвія Челебі ще в ХVІ ст. зазначав, що "українці стародавній народ, а мова їх багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші". Видатний польський поет початку ХІХ ст. Адам Міцкевич заявляв, що "Україна – столиця ліричної поезії, звідси пісні розходяться на всю Слов'янщину". Російська "Элементарная география для гимназий" (Петербург, 1902 р.), попри відверту нелюбов росіян до українців, теж визнавала, що мова українців "м'якіша і співучіша великоросійської, і живуть вони заможніше та охайніше великоросів".

І раптом через якихось 27 років киянин Булгаков у своїй "Білій гвардії" називає українську мову "гнусним язиком, которого на свєтє нє сущєствуєт". Секретар Донецької міськради Левченко, який годується з українського бюджету, в наші дні теж лепече щось на зразок цього, а більшість українських політиків та журналістів говорять українською лише перед телекамерою, а між собою і зі своїми дітьми спілкуються "общедоступной"...

Що ж сталося за такий короткий термін, чому українська мова стала раптом "гнусной". і чи справді російська "богоугодна"?

На жаль, ми зовсім погано знаємо свою мову. Українські вчені-філологи переспівують в тій чи іншій інтерпретації тлумачення німецьких і російських вчених, особливо не утруднюючи себе дослідити первісне значення українського слова та його походження. Вони забувають, що літописи та письмена, які вони вивчають, "вводять нас в історію мов тільки в завершальні її розділи" (Ян Парандовський).

Ми ж з вами копнемося трохи глибше. Але спочатку необхідно зазначити, що головну роль у творенні (зміні) мов відігравали творці нових релігій, котрі знали, якою силою наділене слово. Саме за допомогою слова вони намагалися виокремитися, вивищитися над простим людом, чи над підкореними племенами. Нувориші всіляко принижували та винищували первісну мову і насаджували своє творіння. Способи дуже прості: змінив чи додав літеру, наприклад, як на как, сині на сініє, Рось на Русь і далі на Росію, переставив наголоси і вже маєш нову мову. Так діяли ще древні греки – згадаймо Страбонове: "що стосується імен, то тут перш за все треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо що-небудь назвати ми часто добавляємо одні літери, віднімаємо інші, а також міняємо наголоси" (Платон, собр. соч. В 4-х томах, т. 1, с. 632, М. 1990).

Видозмінена мова (як і всяка брехня та лукавство) потребує гарних шат, але ніхто не задумується, що це безграмотно та вульгарно. Як не прикрашай це домішками з латинської, французької, татарської і ще якихось мов, а воно незугарно випирає то в одному то в іншому місці.

Наприклад, російське: "бес-человечный", "бес-совестный", "бес-честный", "бес-сознательный", бєс-совєстний" однозначно вилюднює і робить чесним чорта., чого в українській мові і близько немає. Або: у нас тиждень починається понеділком і закінчується неділею. А творці російської мови забажали по-іншому розпочинати свій тиждень – воскресєнієм (від нашого скресати). Але як тоді сюди тулиться "понєдєльнік" від нашого "по неділі"?... В українців жнива це робота (від жати ниву), в росіян це страда – від страданіє. Для них збирання врожаю – мука. У нас володар – той, хто волю дарує, у них – властітєль, від нашого власник. У нас фурман (хурман – людина, що керує хурою, возом) або їздовий, у них ямщік – слуга бога смерті Ями, тобто, гробовщик...

У нас брак – фальш, в Росії – шлюб. Почитайте історію, виявляється в Росії до подружньої спілки чоловіка та жінки здебільшого так і ставилися, як до фальшивої, а не так як в Україні – шанобливо-любовної. Якщо наша жінка жила в світлиці (бо вона чисто вибілена та світла) і була там господинею, тобто рівнялася до Господа, то в Росії – вона жила в тєрємє (тюрмі) і, звісно, вже не могла в ньому почуватися господинею.

Українська мова, українська нація, мабуть єдина, яка має таке поняття як РОДИНА. Тобто не просто сім'я – батько, мати і діти (в росіян – сємья, в англійців – фемелі, в німців – фаміліє), а в значно ширшому розумінні: родичі по батькові, по матері, племінники, внуки. Росіяни заявляють, що українського народу (як і мови) ніколи не було і бути не може. Але чомусь ми маємо власне прізвище, тобто, предками звані (або призвані з вище), а росіяни натомість носять фамілію, запозичивши це слово в німців, бо свого не було і не могло бути, як і такого народу в природі ніколи не існувало, поки його не витворили за допомогою бича і "кровопусканія" долгорукіє, боголюбскіє і наришкіни. Але я все-таки гну своєї, якщо української мови ніколи не було, звідки тоді в росіян взялося, наприклад, таке: очевидно – очам видно, щедрый – той, хто ще дарує, щиколотки – що коло литки? Або, звідки у них Ковальови, Кожухови, Путіни, Пузакови, Алейнікови, Суворови, Пугачови, Швєцови, адже слова коваль, кожух, пута, пузо, олія, суворий, пугач, швець зовсім не з російського лексикону?

Упосліджена і принижена українська мова, яку викидали на задвірки інститутів, шкіл, газет та книг виявляється набагато досконалішою, ніж обласкана російська. Бо це природна мова, вона шліфувалася не два і не три століття, а щонайменше три тисячоліття. І шліфувалася народом, а це наймудріший граматик. Унормованість української мови просто геніальна. Наприклад, білизну спочатку треба пРАти і робить це пРАчка, а тоді білизна пРАсується – один і той же корінь, тобто, самі слова вказують на процес досягнення чистоти і сонячності (Ра – бог Сонця). Росіяни ж білизну стірают (стирають, труть), але робить це прачка, а не стірачка, а тоді вже утюжат – усі різнокореневі слова. Або: наш дзвін дзвонить, а російський колокол (в основі якого, до речі, українські складові коло і кіл) не колоколіт, а все-таки звоніт. Хіба така мішанина може бути показником культури, величі і багатства мови?

Досконала мова не та, яку насильно нав'язали шостій частині світу, а яка відзначається простотою і дохідливістю, має власні основи і логічно відповідає їм. Ще кілька яскравих прикладів. Скроня – це те, за чим приховується (скривається) найбільше багатство людини – розум, мозок. Скриня (зверніть увагу, міняється лише одна літера) – це те, де зберігаються (прикриваються) домашні скарби або крам. Тим часом у російській мові скроня – "вісок", тобто, те, що висить у порожнечі (у нас висок це їхній отвєс). А зовсім далеке від нього сундук – ящик, куди щось сунуть. Або порівняйте наше жито – життя і їхнє рожь – рижая, усмішка – сміх і улибка –... від чого?...

Тарас Шевченко неспроста називав українську мову "Господа слово", бо ця мова творилася за законами творення світу – природно і гармонійно. Це ретельно осмислена, справедлива і правдива мова. Це справді відображення суті Всевишнього, мова душі і серця всього Людства. В кожний архетип українського слова вкладено відповідний АСТРАЛЬНИЙ і СВІТОГЛЯДНИЙ ЗАДУМ, відповідну ЖИТТЄВУ та МОРАЛЬНУ СИЛУ. В ньому віковічна мудрість нашого роду, "в нім праісторії пульсує джерело" (В. Гаранін). Українська мова не потребує якихось додаткових прикрас чи запозичень ззовні. Ось як про неї сказав в одному інтерв'ю український поет, єврей за національністю М. Фішбейн: "Українська мова – божиста, богодана, богообрана". Пану Мойсею можна вірити, бо він має можливість порівнювати її не тільки з російською, а й з тою, якою розмовляє його, нібито, богообраний народ.

В українській мові промовляє кожний склад, кожна літера і звук. На пачці цигарок (сигарет) українською можна навіть не писати попередження Мінздраву про те, вони шкодять здоров'ю, а варто лише розшифрувати слово: цигарка (сигарета, сигара) – це (се) те, що гар (нагар) утворює у ваших легенях. Тим часом російська папіроса – говорить про те, що це всього на всього папірус або папіна (татова) роса.

Ім'я Христина у нас буквально означає Христова захисниця, в росіян Крєстіна (багатьом українцям теж більше подобається саме такий варіант) – крєст і тіна (багно)... Як можна давати дітям таке ім'я? Прислухалися б до свого публіциста Дмитра Писарєва, який казав, що "помилка в думках викликає помилку в словах, помилка в словах викликає помилку в ділах". Яку філософію може витворити на покручі народ?

Вже з наведених прикладів видно, яка мова насправді є богоугодною, а яка творінням лукавого. Чому ж тоді українці так не шанують своєї мови?

В значній мірі цьому посприяли вчені. Нашу мову вони регулярно обкрадали і втискали в певні рамки, штучно визначаючи, що має бути українським, а що російським. Знавець більше двох десятків мов, видатний український письменник і мислитель Іван Франко сміливо використовував у своїх творах такі слова як воздух, бо це вознесений дух предків, сейчас (цей час), вокруг (коло-круг) та ряд інших, а українські філологи, які знали не більше двох-трьох мов, вирішили, що ці слова є російськими. Чому це раптом, коли навіть російський історик В. Ключевський зазначав, що "русскій народ вступаєт на русскую равніну із одного єго угла, со склонов Карпат"? Тобто, і мова його пішла з Карпат, де народився і творив великий Франко.

Але що нашим мудрим філологам Франко і український народ – треба догодити Москві. Візьмемо ще слово благодарити. Зверніть увагу на його складові: "благо дарувати". Де тут хоч натяк на російське? Справді, щоб висловити вдячність, треба говорити: "спасибі!", "дякую!". Та коли йдеться про те, щоб зробити у відповідь добру справу, наш народ зауважує: "Треба відблагодарити людину", тобто подарувати теж якесь благо...

Дуже живуче серед українців слово "потомки". Як їм не кажи, що це російське слово, що треба говорити "нащадки", а вони від нього не відмовляються. І нічого тут не вдієш, бо "потомки" це ті, хто появився "по тому", після своїх дідів. Російською це мало б звучати приблизно "затємкі". Так само слово лагер – мої "темні" односельці в протилежність світилам від філології чітко розрізняють – це місце, куди тимчасово (переважно на літній період) переводилася худоба, від слова лежати (звідки, до речі, і лаги – колоди, на які встановлюються підлога). А табір – у них це тимчасове пристановище для дітей і людей, яке знаходиться там у бору.

З наступними словами взагалі анекдотична ситуація: мимрити – українське, а мимра вже російське. Стрекоза теж, нібито, російське. Українською, мовляв, ця літаюча над річками та ставками комаха має називатися "бабкою", хоча зовсім навпаки і цьому підтвердження російська "бабочка" (метелик). Походження стрекози чітко пояснюється українським народом: "стрибаюча коза", "стрекоче як коза", "струмкова коза"...

Подібних прикладів насильного відлучення українських слів від своїх теренів дуже багато. Зараз пішла нова хвиля "модернізації" нашої мови (бо ж, нібито, наша не досконала), наприклад, вертоліт (той, що вертить і літає) наполегливо міняють на гелікоптер, забаву на шоу і т. п. Але кожне слово української мови – це наші діти, наші квіти. Вони не тільки збагачують і прикрашають рідну мову, вони наші ОБЕРЕГИ. Якщо ми не будемо від них відмовлятися, вони захистять нас від бід, бо навіть російський вчений (правда не російської національності) Сергій Кара-Мурза говорив: "Визвольну і зміцнюючу роль завжди грає природна рідна мова", а наш Олесь Бердник наголошував: "Мова є першожиття народу, і саме вона формує дух нації".

Тож, шануймо своє і шановані будемо. Не зраджуймо своїм Праотцям та богам і сильними станемо.

Сергій ПІДДУБНИЙ, дослідник української історії та мови, ст. науковий співробітник Української академії дизайну.

www.yatran.com.ua

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua