Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Либіль   русь   анти   мова

Либідь. Що в імені твоєму?

Стрілець | 2.08.2009 11:22

15
Рейтинг
15


Голосів "за"
16

Голосів "проти"
1

Так, це про ту саму, що "Кий, Щек, Хорив та сестра їх..."

Відома легенда про засновників Києва. Кий, Щек, Хорив та сестра їх Либідь. Дивні імена, малозрозумілі або й незрозумілі. З головним – Києм – іще нічого, слово "кий" означає велику палицю і цілком підходить для імені чи прізвиська воїна. Зі Щеком і Хоривом складніше. Та нам вони тут і не потрібні, нам тут про Либідь. Слово явно нагадує щось дуже знайоме, але чому так написане? Тепер же то знайоме пишуть явно інакше. В літописі її ім'я було записане ось так: "Лыбъдь" Замість нашого "і" був "ять". А також "и" так, як тепер пишуть у російській – "ы". Чітко зафіксовано, добре ясно, що звучало не "і" й не "е".

Це було настільки чітко не "лебідь", що наука почала розтікатися мислію по древу і придумувати дуже екзотичні пояснення її імені. Аж до вірменських, адигейських та всяких інших слідів доходили.

Та згадаємо, що ім'я Либідь – із легенди. А всякі легенди, перекази, пісні, казки і приказки та інше, що передається із покоління в покоління, із уст в уста – має властивість зберігати стародавню вимову слів. То чи не могли колись у давню давнину так і говорити – "Либідь" замість "Лебідь"?

Могли. Точно могли, бо автору волею долі довелось самому чути саме таку вимову. Автор родом із Поділля, а там є одна така приказка з лебедями. Застосовується тоді, коли хтось аж надто старанно щось миє-чистить. Тоді можуть сказати: "та досить уже, а то либеді вкрадуть".

Саме так – либеді, через "И". Тонкість справи в тому, що слово це звучить із наголосом не на першому складі, як ми тепер звикли, а на другому. Ну а для Поділля "Е" без наголосу автоматично перетворюється на "И". Отож і виходить – либЕді. Це у множині. А в однині автоматично виходить либІдь. Наголос теж мав би бути на другому складі. І був би, якби таке слово було в давній приказці. Бо в повсякденній живій мові на Поділлі це слово вже має наголос на першому складі. Так, як у літературній мові, ось вони, плоди загальної освіти.

Ну а тепер згадаємо, ким були брати і сестра. А були вони антами. Тобто з межиріччя Дніпра і Дністра, бо саме там жили анти. Тобто саме із тих місць, де є така манера – замінювати звук "Е" на звук "И" в ненаголошених позиціях. До речі, ця манера стосується зовсім не одного лиш Поділля. Територія поширення цієї манери якраз дуже добре співпадає з територією розселення давніх антів. Тобто між Дніпром і Дністром, але виключаючи Полісся і нижні течії цих рік.

Сам Київ у цю територію не входить. Це теж якраз те, що треба для пояснення. Для місцевих людей слово "ЛибІдь" звучало якось явно незвично. Вони з часом трохи переробили його на свій манер, перенесли наголос на звичне місце, на перший склад. Але "И" залишили, це ж була вже легенда, а слова в легендах не люблять мінятися.

Що з цього нам? А нам із цього факт, що в ті часи, а це не пізніше VI століття, в мові тих братів і сестри звук "Е" звучав твердо! Так само, як і тепер в українській мові. Бо якби він звучав м'яко, як тепер у російській, то перейшов би не в "И", а в "І". Була би в легенді сестра їх "Лібідь"

Вже цього вельми немало, бо тверде "Е" – характерна особливість саме української мови, що чітко відмежовує її від російської.

Але це не все. Твердість приголосних перед "Е" – твердість перед голосними переднього ряду. "И" – це теж голосний звук переднього ряду. Перехід "Е" в "И", їх нерозрізнення в ненаголошеній позиції веде ще й до такого явища, як падіння дифтонгу "ять". Та дивна літера "ять" колись, уже дуже-дуже давно означала саме дифтонг, сполучення двох звуків – "ІЕ"

В російській мові нерозрізнення "Е" й "И" нема або слабко виражене. Тому дифтонг "ять" переріс у звук "Є". В українській же "ІЕ" спочатку перейшов у "ІИ", а тоді уже в просте "І". Коли це було? Теж дуже давно, бо ще в X столітті Костянтин Багрянородний (Візантія), пишучи грецькими літерами слово "Чернігів", після літери "Н" пише літеру "І". Це при тому, що в кирилиці там писалось "ять". Візантієць Багрянородний просто чув це слово від руських послів. Отже вони вже тоді говорили "І" на місці "ять". Саме "І", зовсім не "Є". Це теж характерна риса української мови, що теж чітко відділяє її від російської.

Отож якщо хтось хоче говорити по руськи, то йому треба старанно зчищати з себе всякі московські єкання і тому подібне. Кияни при Ярославі, Володимирі, а, тим більше, при Святославі так у жодному разі не говорили.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua