Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
мемуари   війна   Прокляття війні

Прокляття війні

Олекса Косар | 6.05.2007 22:05

10
Рейтинг
10


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
0

Яке серце у них, яка совість, що дозволяє проводити таку нелюдську політику? Схоже, що у них ні серця, ні совісті...

Прокляття війні
Нещодавно прочитав книгу "Прокляття війні". Автор її Федір Трохимович Моргун, колишній перший секретар Полтавського обкому комуністичної партії, а під час Горбачовської перебудови керував Держкомітетом з питань охорони навколишнього середовища при Раді Міністрів СРСР. Прославився цей чоловік свого часу як умілий господарник, а особливо – впровадженням безвідвального способу обробітку ґрунту.

У молоді роки випало на його долю пройти у солдатський чоботах дорогами Другої Світової війни. Бачив кров, смерть, голод, розруху. Про це він і пише. Використовуючи архівні дані, історичні документи, мемуари генералів Радянської армії, армії вермахту, спогади учасників тих подій, і свої власні, він висвітлює не тільки реальність тієї всесвітньої бойні, відкинувши геть фальшиву ідеологічну романтизацію та героїку, а, передусім, дає правдиву оцінку правителям тогочасного світу. Особливо – Сталіну та його злочинним прорахункам, і як доводить Ф. Моргун, прорахунки ті не були некомпетентністю, це був спеціальний план дій генералісимуса по якомога тривалішому затягуванню війни...

Уявляючи весь отой жах, що довелося побачити, відчути і пережити на собі простим людям, просто неможливо уникнути запитання: що то за особи такі, і тоді були, і тепер є, що можуть взяти і приректи десятки мільйонів людей на невимовні страждання, на пекельні муки, послати на смерть у дитинстві, у розквіті сил, сипати бомбами на голови літніх людей? Яке серце у них, яка совість, що дозволяє проводити таку нелюдську політику? Схоже, що у них ні серця, ні совісті...

У вищезгаданій книзі є фотографії тих жахливих подій. На одній з них вервечка біженців, переважно жінки, діти, старики. Бредуть з клунками за спиною, майже всі босоніж, в очах розпач, безнадія, страх... А ось колона військовополонених, ідуть пригнічено, похмуро, втупивши очі в розбиту дорогу. Це – молоді солдати, які під час Голодомору 1932-1933 рр. були підлітками... А тепер – війна. За Сталіна, який видирав останній шматок хліба з їхніх дитячих виснажених рук... За Родіну, яка не захистила їх від кровожера.

Ще одне фото – діти за колючим дротом концтабору. Змарнілі, приречені на загибель. Тільки серце звіра не здригнеться від такого...Післявоєнні згарища... Печі та димарі закіптюжені, а біля них жінки з малими дітьми риють землянки...

Неможливо зрозуміти, як люди пережили все оте, що з ними відбувалося. Де брали вони сили?... Спочатку влада забрала у них надбане тяжкою працею – колективізація... Потім – Голодомор. Репресії. Війна. Післявоєнна каторжна праця за шматок хліба...

Сьогоднішній день також має проблеми, і несправедливості – хоч відбавляй. Але ж це не співвідносне з тими подіями. Як можуть деякі вже сивочолі чоловіки на червонопрапорних мітингах до зриву голосу переконувати, що такої розрухи як нині – Україна не знала. І вина цьому – її незалежність, а ще про те, що ото був порядок, при їхній владі, а не те, що нині. Та невже ж вони забули, що було і як? Подібним чином говорити можуть лише ті, для кого, як кажуть у народі – "кому війна, а кому – мати рідна". Були й такі... Це правда. І ще не вся... Бо ще й донині не розкриті всі архіви. Схоже, розкриють їх тоді, коли вже не буде не тільки останнього солдата Другої Світової, а й онуків їхніх.

Олекса Косар

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua