Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Почаїв   церква   джерело   Божа Гора   підземна церква

Там, де живе благодать...

Anna B | 22.08.2007 11:44

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
4

Розповідь про Почаїв – одне із святих місць України.

Там, де живе благодать...
Я вже давно хотіла відвідати Почаїв. Раніше була там, тому відчувала гостру потребу ще раз побачити величні храми, відчути ту особливу ауру, яка панує у стінах монастирів і соборів. І ось нарешті випала можливість побувати у Почаївській Лаврі.

Рано вранці наш екскурсійний автобус вирушив із Луцька до святих місць. Дорога до древнього Дубна нічим особливим не вражала. Сонні ще містечка і села навіювали лише нудьгу, а обдерті хатини, адміністративні будівлі, яких так багато є ще в нас на Україні, якось не сприяли хорошому настрою. Але тільки ми проїхали довге, як річка місто нас чекали прекрасні краєвиди і щось таке приємне і незвичайне підступило до сердець. Кажу "ми", бо впевнена, що кожен, хто їхав до Почаєва відчував теж саме. За Дубном почали уже виднітися Кременецькі гори, покриті вранішнім туманом. Незабаром вся моя увага була спрямована лише на порослі лісом величні гори. Їх, звісно, не порівняти з Карпатами, але, дивлячись на таку красу легко забуваєш, що ти не в горах, а всього за якихось сто кілометрів від дому. Аж от всі здивовано затамували подих: ось вона Лавра. Її золоті купола здалека видніються і виблискують на сонці неповторним сяйвом. І ось далі, вже у місті починаються справжні дива...

Почаївська Лавра – унікальний комплекс споруд, побудованих як багато років назад, так і зовсім нещодавно. Зараз вона постійно розширюється і оновлюється, набуває з кожним роком все прекрасніших рис. Почаївська Лавра розташована на високому пагорбі, тому з неї відкриваються чудові краєвиди. Головною і найпрекраснішою спорудою є Успенський собор, де з'явилася Божа Мати та лишила слід від стопи. Тепер на тому місці є цілюща вода, яку кожен може скуштувати і відчути її життєдайну силу. Ще у цьому соборі знаходиться чудотворна ікона Божої Матері. За переказами двоє чоловіків ходили на милицях і кожен день молились до цієї ікони. І от одного разу чудо сталося: чоловіки видужали, вони пішли навіть забувши про свої милиці, які тепер знаходяться під іконою, нагадуючи нам про могутність і силу Бога.

Ще однією перлиною Почаївської Лаври є нижня церква святого Іова, в якій знаходяться його нетлінні мощі та мощі святого Амфілохія. Кожен бажаючий може приклонитись до них і відчути їхню благодатну силу. Коли я нахилилась, щоб поцілувати раку з мощами, то почула який незвичайно приємний аромат від них йде. У цій церкві знаходиться невеличка печерка, в якій усамітнювався і молився Іов. Як на диво, коли ми прийшли печерка була відкрита і майже вся наша група захотіла полізти у неї. Я довго вагалась, але все ж також вирішила побувати у ній. Справа в тому, що колись казали, що якщо людина має багато гріхів, то печерка не випустить її. От я і боялася, що можу залишитись там назавжди. Для того аби потрапити до печери, треба роззутися. І ось я уже зняла взуття та приготувалася лізти до печери. От і моя черга. Черговий, який впускає у печеру запрошує мене, говорить, щоб я перехрестилась, говорила молитву і нічого не боялась. Вхід до печерки дуже вузький і незручний. Я залажу і бачу перед собою провалля, від несподіванки не знаю, що робити. Внизу чекає інший чоловік, який допомагає правильно залізти до печерки і при цьому нічого собі не покалічити. Він говорить мені, куди ставити руки, за що триматись, але я від страху не можу поворухнутись, розумію, що застрягла. В цей момент я подумала: от і все, прийдеться так тут і лишитись. Але якось із зусиллями починаю рухатись по вогкому камінню, мене підхоплює черговий і я вже в печері. Весь страх кудись зникає, хоча руки все ще тремтять. Просто молюсь. Повітря дуже важке, волого, хочеться скоріше до світла і до людей. Вилажу тим же методом, хоча це виходить чомусь скоріше, відчуваю як печуть коліна. Ніякого страху немає, є лише якась дивна благодать на серці, а на обличчі блукає усмішка, відчуваю як до душі прибуває велика доза щастя...

З того моменту радісна усмішка не покидала мого обличчя, ніби якесь невидиме світло влилося мені всередину, а душа нарешті знайшла спокій. Ми ще довго ходили по Лаврі, розглядаючи неперевершені споруди і церкви, які там є, краса, яку бачиш – незрівнянна, тому це священне місце не хочеться покидати. У Почаївській Лаврі живе величезна кількість монахів, і я на протязі всього мого перебування там, задавала собі питання: чому молоді здорові вродливі люди покинули мирське життя і присвятили себе служінню Богу? Нам, звичайним грішникам, дуже важко їх зрозуміти. В них немає печалей і скорботи, їхні душі чисті, ніби ранкова роса. Якщо чесно, то я навіть їм заздрю, адже вони знайшли мету свого земного шляху, точно знають чого хочуть і просто дуже – дуже щасливі – одним словом блаженні...

На жаль, нам не вдалося потрапити до Свято – Троїцького собору, який саме знаходиться в процесі реставрації, але я досхочу ним намилувалась, насолодилась його дивною красою. З легким серцем і радісними думками ми покидали Лавру, а попереду нас ще чекало чимало цікавого...

Недалечко від Лаври знаходиться кладовище, де поховані монахи. Ми відвідали і його, адже там розташована могила святого Амфілохія. Тобто його нетлінні мощі – в Почаївській Лаврі, а могила – це безпосереднє місце його поховання. У 2002 році мощі були перенесені до Лаври. Ми вклонилися цьому святому місцю і намагалися якнайдовше пробути біля цієї могили, щоб зарядитися енергією і силою.

Наступна наша зупинка – Свято – Духівський чоловічий монастир – скит. Ми відвідали церкву св. Серафима Саровського, де є велика кількість нетлінних мощей різних святих. Цікавинкою цього скита є те, що тут знаходиться колодязь, глибиною 107 метрів. Поки вода, яку вливаєш у колодязь, долетить донизу, можна долічити до 30, а то й до 35. Тут також багато монахів і послушників, які все моляться і моляться за нас із вами.

Далі наш шлях проліг до Божої Гори. Поки до неї їхали, вдосталь намилувалися Кременецькими горами. Божу Гору або Стежку видно здалеку, вона має специфічну форму і возвеличується над місцевістю. За переказами, на цій горі з'явилася Божа Мати. Ми під'їжджаємо до гори. Наш екскурсовод наказує всім роззутися і лишити своє взуття в автобусі, ми, звичайно, протестуємо, але все ж йдемо босі. Спочатку це дуже незручно, дорога доверху не така вже й близька, до того ж подекуди всипана камінчиками, а на початку шляху навіть битим склом. Я починаю йти, спочатку обережно, а потім все сміливіше і сміливіше. Йти легко і просто, ніщо не коле в ноги, ніщо не заважає, інколи ноги потопають у теплому піску. Чим ближче до вершини, тим крутіший схил гори, йти дедалі важче, але на душі панує радість. Всі дерева на шляху щедро обвішані різнокольоровими стрічками. Кажуть, що якщо загадаєш бажання і почепиш стрічку на якесь дерево на цій горі, то воно обов'язково збудеться. Я взяла з собою багато стрічок, прив'язуючи кожну до дерева щиро вірила, що все, що я хочу – збудеться. На вершині Божої Гори – колодязь з водою, ми п'ємо її, беремо з собою додому, дехто миє ноги, руки цією живильною вологою. Трішки вище на горі знаходиться печера – волога і холодна. Кажуть, що там живе якийсь старий монах – одинак. Ми зайшли туди лише на хвильку, але довго пробути там не змогли – надто незвично для наших розпещених і зманіжених душ і тіл... Опускатися з гори було важче, інколи здавалось, що ось – ось втратиш рівновагу і покотишся стрімголов униз...Від'їжджаємо з Божої Гори щасливі. Наступна наша зупинка – джерело св. Анни.

Джерело св. Анни – ще одне незбагненне Боже диво. Це своєрідне маленьке озеро з небесно – голубою і чистою водою. Температура води в ньому десь плюс п'ять градусів, вона стабільна протягом усього року. Звичайно, кожен виявив бажання скупатися у цьому джерелі. Повдягавши нічні сорочки, ми сміливо рушили до купелі. Але з першої ж секунди я зрозуміла, що таке купання не для мене. Вода була не просто холодна, вона була крижана. Побувши декілька секунд у джерелі, я, як ошпарена вибігла з нього. Шкіра на тілі стала "гусяча", а зуби аж цокотіли від холоду. Зігрівшись вирішила ще раз скупатись. Цього разу вже було легше залізти в воду, на третій раз ще легше, а потім, вже після купелі, по всьому тілі розлилося таке тепло і така легкість, ніби я з себе скинула якийсь тягар, що довго з собою носила.

Останнє місце, де ми побували був Кременецький Богоявленський жіночий монастир. І знову там нас зустріло багато чудотворних ікон, до яких ми прикладались і які ми благали про порятунок наших грішних душ.

Коли повертались додому, у автобусі було тихо. Кожен думав про своє, кожен плекав надії і сподівання, кожен вірив, що ті щирі молитви, які ми приносили Богу, обов'язково будуть почуті. Вперше за довгий час на душі у мене було спокійно. І нехай я відклала справи і нехай не зробила чогось важливого в той день, але я провела його з такою користю, якої не дасть жодна робота чи жодне навчання. Ця поїздка зарядила мене надією і вірою, подарувала сподівання на краще, спокій і душевна рівновага знайшли місце і в моєму серці. Мені хочеться ще і ще повертатись у те священне місце, місце, де живе благодать...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua