Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
бокс   женский бокс   Кличко   кикбоксинг   Мохаммед Али   раунд   ринг   Сухомлин   чемпион   Шатерникова

Боксерка Аліна Шатерникова: "В парламенті битися не вміють"


2
Рейтинг
2


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
2

Уперше побачив я Аліну місяця півтора тому. Цього вечора на арені національного Київського цирку проходив міжнародний турнір "Парад чемпіонських поясів" – рейтингові й титульні бої боксерів-професіоналів. Одна з восьми пар була жіночою: чемпіонка Європи Аліна Шатерникова проти чемпіонки України Тетяни Бахонової. Їхню появу...

Боксерка Аліна Шатерникова: ''В парламенті битися не вміють''
Микола СУХОМЛИН, Харків

Уперше побачив я Аліну місяця півтора тому. Цього вечора на арені національного Київського цирку проходив міжнародний турнір "Парад чемпіонських поясів" – рейтингові й титульні бої боксерів-професіоналів. Одна з восьми пар була жіночою: чемпіонка Європи Аліна Шатерникова проти чемпіонки України Тетяни Бахонової. Їхню появу на яскраво освітленому квадраті рингу глядачі очікували з особливим інтересом: що й казати, жіночий бокс все ще стереотипно сприймається чоловіками як свого роду екзотика, до якої не так легко декому звикнути. Як, утім, і до жіночого самбо, дзюдо, культуризму. Я готувався побачити плечистих, нахабнувато-самовпевнених дівчат із скуластими чоловікоподібними обличчями, а на ринг піднялися стрункі миловидні дівчата з тонкими, аж ніяк не мускулистими руками, худобу яких ще більше підкреслювали пухкі боксерські рукавички.

А головне, нічого войовничого не виражали їхні бліді схвильовані обличчя, на яких я марно шукав слідів недівніх побоїщ. Важко було передбачити, що через хвилину-другу вони будуть нещадно бити одна одну.


На жаль, поєдинок цієї витонченої пари нічим не відрізнявся від чоловічіх. Перевага Шатерникової у класі і фізичній підготовці була очевидною протягом усіх чотирьох раундів. Як і всі лівші, вона боксувала у правосторонній стійці, невтомно атакуючи серіями швидких, досягаючих цілі ударів, ганяла менш імениту суперницю, яка чинила відчайдушний опір, із кутка в куток. Суворо зосередженим, жорстким було обличчя Аліни.

Та ось пролунав останній гонг і воно вмить змінилося: чарівна усмішка, тихий, мелодійний голос, дивовижно схожий на голос знаменитої "художниці" Олени Вітриченко. Коли вона, нарешті, вирвалася з полону телевізійників, ми домовилися про інтерв'ю. От тільки місце зустрічі обрала дивне: кафе "Вечірній Київ" у Пасажі. На моє запитання: "Чому саме там?", загадково усміхнувшись, сказала: "Потім зрозумієте. Отже, чекаю вас завтра о 10-й ранку".


Витончено вродлива, елегантно зодягнута, вона сиділа в далекому кутку безлюдної в цей ранній час просторої зали. Побачивши мене, жестом запросила до столу, на якому стояли вази з морозивом, філіжанки з гарячою кавою.

- Скажіть, Аліно, як сталося, що ви, така жіночна, одягнули боксерські рукавички? Напевно, тільки кікбоксинг більш жорстокий і небезпечний?

- Ним я також займалася, – незворушно відповіла вона. – Дворазовий віце-чемпіон світу.

- Ну, чому, скажімо, не фігурне катання?

- І це було. Просто занадто пізно, в 10 років, відвела мене мама до секції.

- Батьки далекі від спорту?

- Обидва – авіаконструктори. Відповідно вибрали і захоплення – парашутні стрибки. А мама ще й легкою атлетикою займалася – призи в чемпіонатах України вигравала. Одне слово, коли я тільки кататися на ковзанах училася, мої однолітки вже такі вензелі на льоду виписували! От з ними тренер і возилася, а до мене – ніякої уваги. Одного разу я почула, як вона комусь сказала, що не варто на мене час витрачати. Я дуже образилась і пішла.

- Вирішили на рингу вихлюпнути свою злість?

- Не відразу. Було ще і дзюдо. Мені воно сподобалося. Я йому – також (сміється). Все виходило. Незабаром стала другою в чемпіонаті Києва, і тренер порадив піти в "Динамо" – там, мовляв, класні фахівці. Пішла, на одне заняття подивилась і більше не з'явилася.

- Навантажень злякалися?

- Хамства. Побачила, як принижують тренери своїх учнів.

- А, може, варто було потерпіти. Адже дзюдо – олімпійський вид спорту.

- Я – фаталістка. Ні за чим не шкодую. Тим більше, що знайшла себе в кікбоксингу. Саме був пік його популярності. Прийшла до Олександра Львовича Ліхтера. Він уже тоді був відомим тренером – працював з такими асами, як Дорошенко, Нечаєв, Кличко-старший. Для мене, салаги, у нього просто не лишалося часу, і він направив мене в ЦСКА – до Вадима Золотарьова і Михайла Мациха. У них і навчалася азам кікбоксингу. Перший турнір – "Золото України" виграла в дівчини з Маріуполя нокаутом – попала ногою по печінці. Могла потім в Москві чемпіонкою СНД стати, дійшла до фіналу, але там моєю суперницею була москвичка...

- А вдома, як відомо, не тільки рідні стіни, а й судді допомагають...

- Ганна Розова на десять років старшою і досвідченішою була, але я ні в чому їй не поступалася.

- Вперше віце-чемпіонкою світу ви стали в Києві 1995-го. Цього разу претензій до арбітрів не було?

- Їхньої допомоги я не потребувала: у першому бою вже на 30 секунді першого раунду нокаутувала югославку. І знову ж – ногою по печінці.

- Ну, а власній печінці також, либонь, дістається?

- Ніколи! Я взагалі мало ударів пропускаю. Тому що багато працюю над захистом. Адже нанести точний удар легше, ніж самій його уникнути.

- Що ви відчуваєте, коли удари суперниці все ж досягають цілі?

- Болю в цей час не відчуваєш – він приходить потім. Тут важливо не розізлитися, не кинутися вперед стрімголов. Треба швидко обміркувати те, що відбувається, і знайти спосіб узяти реванш.

- А уражене самолюбство? Адже все це на очах у сотень, а іноді й тисяч глядачів.

- Їхньої реакції в розпал бою не чую – тільки голос свого тренера, хоч би як галасливо було в залі. Мені, як повітря, потрібні його підказки. З Олександром Львовичем ми дуже добре спрацювалися, у нас ідеальна психологічна сумісність. Для мене він еталон тренера. І наставника.

- Але ж від нього ви пішли в ЦСКА?

- А за два роки він повернув мене до себе. До того часу я вже втратила інтерес до кікбоксингу і стала боксером. 1997 року виграла в Афінах перший міжнародний жіночий турнір.

- Піклуючись про свою зовнішність, до яких тільки хитрощів жінки не вдаються. Невже вас не турбує ця споконвічна жіноча "проблема"?

- Так, бувають садна, гематоми. Але я добре вивчила секрети макіяжу, умію приховати будь-які вади. А набути їх можна навіть у тренуваннях, хоча спарингуємо у спеціальних шоломах, які захищають голову.

- І хто ж ваші суперники у спарингах?

- Хлопці з любительської збірної України.

- З вами, напевно, боксують по-лицарські – впівсили?

- Залежно від того, в якій я формі. Бувають і суворі поєдинки. Особливо, коли хтось пропустить декілька моїх ударів і не на жарт заведеться. Однак і я не поступлюся. Тим паче, що моя стихія – контратака. Є, щоправда, партнер, який просто змушений ставитися до мене дбайливо. Це перший український чемпіон світу в професійному боксі Андрій Синєпухов. Він зі мною постійно спарингує. Але, звичайно ж, у чвертьсили. Хоч би вже тому, що важчий на 20 кілограмів. У нього надзвичайна швидкість! Завдяки йому і я стала шведше працювати.

- Ви заміжня?

- Ми вже п'ять років з Ігорем разом, але не розписані.

- Він, зрозуміло, також боксер?

- Взагалі не спортсмен. Друкарським бізнесом займається. Він дуже мила й добра людина.

- Напевно, чекає не дочекається, коли ж ви, нарешті, розлучитеся з боксом?

- Навпаки, йому приємно, що в нього така неординарна дружина. Відвідує всі мої турніри, дуже за мене вболіває. І дуже пишається, коли перемагаю.

- А коли програєте?

- Поки без поразок: виграла всі 13 боїв на професійному ринзі.

- Де ж ви з Ігорем познайомилися?

- О, це цікаво. Багато років навчалися в одному класі – і жодних стосунків. А потім випадково зустрілися – і закохалися одне в одного.

- Дружина-боксер! У сімейних конфліктах, – а без них не обійтися, це може стати вирішальним аргументом.

- Я запальна, наговорити можу, але ніколи не опущуся до бійки! Жінка, хоч би чим вона займалася, має залишатися жінкою і постійно відчувати, що з нею чоловік: в одних випадках – ласкавий і ніжний, в інших – суворий і владний. Але завжди – сильний, надійний. Ми з Ігорем дуже підійшли одне одному... Вдома – я кішечка, яка прагне ласки, тепла. Увесь заряд агресивності вихлюпую на рингу.

- Колись у пресі – у нас і за кордоном – час від часу розгоралися запальні дискусії: відомі вчені, медики, видатні діячі культури і навіть колишні боксери, які стали інвалідам, звертали увагу на антигуманну сутність боксу, ратувати за його заборону. І насправді, потужні удари в голові здатні викликати струс мозку, крововиливи, гематоми, пухлини, психічні розлади. Назву лише одне ім'я – Мохаммед Алі.

- Я не вірю, що саме бокс перетворив його на інваліда. На хворобу Паркінсона страждає дуже багато людей, які жодного разу не виходили на ринг... Будь-який вид спорту – навіть шахи – це колосальна праця, фізичні і психічні перевантаження, постійні стреси. Ну а всі види контактних єдиноборств – це ще і травми. Але ми вільні у своєму виборі. І, повірте, якби я не одержувала задоволення, давно б уже пішла з рингу.

- Рано чи пізно ви повісите рукавички на цвях. І що тоді?

- Біда багатьох, навіть дуже відомих спортсменів, що вони не планують своє майбутнє. А я вже нині про нього турбуюся. Без будь-яких пільг і поблажок навчаюся на шостому курсі НТУУ – це нова назва політехнічного інституту. Не випадково і факультет менеджменту і маркетингу обрала. І потім, хіба бокс не готує до післяспортивного життя? Адже це він дав мені впевненість у собі, звичку до самодисципліни, вміння терпіти, ставити перед собою цілі й домагатися їх.

- Спорт – це одне, а повсякденне життя інше. Багато спортсменів, вийшовши в тираж, виявляються абсолютно безпомічними перед лицем навіть нескладних життєвих незгод, не можуть знайти свого місця, опускаються.

- Зі мною такого не станеться. Хоч би тому, що честолюбна. Щоб бути кращою за інших, школу закінчила з медаллю. А була не стільки обдарованою, скільки посидючою.

- Бачите себе у бізнесі?

- Можливо.

- Але в нас бізнес, як відомо, потребує "даху".

- А я сама собі буду "дахом".

- Судячи з вашої літературної мови, ви багато читаєте.

- Тепер уже менше. А раніше – запоєм! Класиками зачитувалася. Пам'ятаю, як вразили мене "Зачарована душа" Ромена Роллана, "Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова. А от "Білу гвардію" не зрозуміла, занадто рано за неї взялася. У поезії люблю символістів. Майже всього Блока напам'ять знала.

- Театралка?

- Тільки балет приваблює. Мене вражають можливості людського тіла, краса й виразність рухів. Музику годинами можу слухати – від блюзу до року. Але не важкого. Обожнюю дискотеки. І обоє ми – футбольні фани. На всі матчі "Динамо" ходимо – дуже вболіваємо! Ну, і при найменшій можливості біжу на каток – ковзани до цього часу моя слабкість.

- Зазвичай спортсменки в одязі віддають перевагу спортивному стилю. Про вас цього не скажеш...

- Я люблю класичні речі. Наприклад, шкіряні піджаки й штани.

- А які пристрасті щодо їжі?

- Креветки їла б цілий день. М'ясні страви також. Не відмовляю собі в солодощах – буквально поглинаю торти, морозиво. Мені потрібно вуглеводи – адже багато енергії витрачаю.

- Ну, а зайва вага?

- Не моя проблема – важу не більше 48 кг. При зрості 163 см.

- Співвідношення, як у "художниці". І все-таки: жінка і бокс – звучить для стереотипних чоловіків, як парадокс. От бачите, навіть римується.

- Ніякого парадоксу не бачу. Краще, по-моєму, самостверджуватися на рингу, ніж у парламенті. У нас хоч бої за правилами. А там. Павуки в банці. Дивно, як там вони виживають. Щоправда, як я бачила, й битися не вміють.

- Не змінив вас бокс на гірше?

- Те що мені самій у собі не подобається – не провина боксу. Адже егоїзм природжена риса. І страждають від нього, передусім, близькі люди. Я знаю свій гріх і намагаюся змінитися.

- Ну а до особистісних достоїнств що б ви зарахували?

- Я – дипломатка: неконфліктна, умію порозумітися з різними людьми, критично обміркувати свої вчинки, попросити пробачення. І дуже обов'язкова – ніколи не підведу.

- З боксом, очевидно, не скоро розлучитесь?

- За кілька років.

- Але ви ще такі молоді.

- А коли ж народжувати?

- Усі члени збірної України із самбо – медалістки чемпіонатів Європи і світу. Так от, добра половина з них уже мають дітей.

- У мене інше уявлення про материнство. Дитину потрібно не тільки народити, а й дати їй раду, тобто, займатися її вихованням не епізодично, а постійно. Великий спорт не залишає для цього часу.

До столика підійшов рослий плечистий чоловік. Поцікавившись, чи нічого нам не потрібно, пішов.

- Ви запитували, чому я тут призначила зустріч? – пожвавилась Аліна. – Валентин Романович Горовий – директор цього кафе, яке ми називаємо боксерським. Сам він відомий у минулому боксер, чемпіон України. Але найцікавіше те, що незважаючи на вік, регулярно разом з нами тренується, навіть спарингує. От він і запрошує нас сюди – пригощає морозивом, солодощами, кавою. Тут часто і брати Клички проводили вільний час.

- Титул чемпіонки Старого Світу нелегко дістався?

- Цей поєдинок відбувся на батьківщині моєї суперниці Сабіни Ріттер у швейцарському місті Аскона. Вона прийшла у бокс із професійного кікбоксингу – сильна, смілива. Як і годиться господині рингу, відразу захотіла приголомшити.

Але мені така тактика на руку – зустрічними ударами охолодила її запал, а потім уже просто гралася з нею, як кішка з мишкою. Весь 10-раундовий бій пойшов за нашим сценарієм.

- Ну а тепер, напевно, час і світової корони сягнути?

- Але спочатку мають відбутися два бої з претендентками на мій титул чемпіонки Європи. Потім, очевидно, відбудеться поєдинок за світовий титул за версією WBF. Але все залежить від мого швейцарського промоутера Мішеля Барра.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua