Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
футбол   невдячність   зрада   манкурти   Сергій Юран   Антон Денікін   збірна Росії   Україна   ренегати

"Футбольна" невдячність


10
Рейтинг
10


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
2

Кажуть, немає батькам більшої кари, аніж невдячні діти. На жаль, наша Батьківщина за свою багатовікову історію мала таких дуже багато, в цьому, на жаль, наша велика біда. Зраджуючи Матір, невдячні сини України ставали на бік гнобителів, на бік тих, хто плюндрував наші землі.

''Футбольна'' невдячність
Такі безбатченки допомагали загарбникам, та так, що найжорстокіший єзуїт зробив би, мабуть, менше зла, ніж такі от "доньки" й "сини". Представник козацької старшини Нос показав війську Петра Кривавого вхід до Батурина, в результаті чого весь гарнізон міста та мирні жителі були вирізані. Іван Скоропадський – Гетьман Лівобережної України – допомагав московським окупантам та царю Петру поневолювати Україну. Винниченко у 1919 році пішов на переговори з більшовиками, в результаті чого останні, вигравши час, захопили мало не все Лівобережжя. Кубанський генерал Покровський, українець за походженням, був вірним псом російського імпер-шовініста Денікіна, у 1919 хотів повісити мало не всю Кубанську Раду за те, що та не хотіла підкорюватися волі денікінського "Особого Совєщанія" і уклала союзний договір із Меджлісом горців Кавказу. А скільки ще було за майже 70 років комуністичного панування різних корнійчуків, маланчуків, підгорних, щербицьких, івашків, кравчуків, які запопадливо вислужувалися перед партійними босами з Москви. Та не тільки в політиці траплялися ці невдячні діти. Спорт, футбол зокрема, зрада, це ганебне для будь якої нації явище, також зачепила.

Отож, 1993 рік. В історії українського футболу він не став якимось непересічним. Збірна України не була допущена до відбіркових змагань ЧС -1994 ще у 1992 році, коли функціонери РФС на чолі з В'ячеславом Колосковим опустили "шлагбаум" перед національними збірними країн СНД. Це пояснювалося тим, що збірна СНД з футболу після провального чемпіонату Європи в Швеції перестала існувати, натомість з'явилася збірна Росії, до лав якої керівництво Російського Футбольного Союзу хотіло залучити гравців зі збірної СНД, що були громадянами інших країн. Таким чином, завдяки інтригам "гаспадіна" Колоскова команди, гравці яких могли потенційно поповнити збірну Росії, були не допущені до відбіркового турніру ЧС – 94, всі, окрім команд держав Балтії, які не входили до складу СНД. Україна, а також сильна на той момент команда Грузії були залишені без перспективи для професійного росту своїх гравців. Натомість Росія отримала весь футбольний потенціал України, а він на той час був немалим. Онопко, Добровольський, Татарчук, Канчельскіс, Юран, Саленко, Нікіфоров, Цимбалар, а потім і Семак з Карякою – ось далеко не повний список потенційних кадрів для нашої національної збірної. А згадайте ще Горлуковича з Білорусі та Пятніцкого з Казахстану, Кутарбу, який мав можливість грати і за збірну України, і за збірну Грузії, і ви побачите, як вправно російські можновладці від футболу змогли "обікрасти" інші держави, не чим не слабші за футбольну Росію. Розрахунок був вірним, зігравши на егоїстичних почуттях футболістів-неросіян, що бажали грати на чемпіонаті Світу, бюрократи з РФС забезпечили для своєї збірної непоганий резерв. Але крім егоїзму ж повинна бути й елементарна самоідентифікація з певним народом і країною! У футболістів-ренегатів її не було, точніше була стара, радянська самоідентифікація і менталітет малоросів. Інакше як пояснити участь Канчельскіса в іграх за збірну Росії? Литовець за походженням, уродженець Кіровограду міг грати за Україну чи Литву, але, отримавши російській паспорт, хоч за жоден клуб Росії він ніколи до того не грав, вирішив пов'язати свою долю з футболом "єдіной-нєдєлімой".

Ще більш огидним видаються вчинки Юрана, та Нікіфорова. Якщо Саленка, який починав грати в Ленінграді, міг обирати собі громадянство, можна зрозуміти, якщо Татарчук грав в основному в Москві, в ЦСКА, якщо Онопко, почавши виступи в Донбасі, взагалі не міг через низку психологічних обставин уявити, що таке українська нація, то підлість Юрана не піддається жодним виправданням. На початку 90-х, граючи в "Динамо" Київ, Юран активно підтримував суспільні зміни в країні, навіть демонстративно носив значок Народного Руху на одязі. Але, опинившись в "Бенфіці" і отримавши запрошення до збірної Росії, Юран публічно став проявляти всю свою ненависть до Української держави, вважав її "непорозумінням", незалежність йому видавалась помилкою, а самих українців він не розцінював як окрему націю. Не далеко від Юрана відстав екс-гравець одеського "Чорноморця" Юрій Нікіфоров. Газета "Український футбол", що виступала з державницьких позицій, гнівно відреагувала на це, у ній в 1993 році вийшла стаття, в якій викривалася діяльність РФС та засуджувалися антиукраїнські виступи футболістів-ренегатів.

Але останнім це було "до лампочки". Якщо тоді в їх серцях не було і часточки українського патріотизму, він би не з'явився б взагалі за жодних обставин. На фоні цих безбатченків найкращий бомбардир ЧС-94 в США Олег Саленко виглядає як людина порядна, яка завжди з вдячністю відзивається про Україну і український футбол, який йому багато чого дав в житті. І це попри те, що Саленко народився в Росії й не був практично знайомий з українським середовищем! Але інші...

Так, було в нас за нашу історію багато різних носів, драгоманових, винниченків, щербицьких. Будуть тепер і юрани з нікіфоровими. А ще буде екс-гравець тернопільської "Ниви" Владислав Тернавський, майже тезка генералa УГА (Української галицької армії) Мирона Тарнавського, який 1919 року уклав угоду про спільні дії з "білим" катом України – згадуваним вже Антоном Денікіним.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua