Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/politics/4f1ab986827a3/

Чому День Соборності не став Днем створення Української Держави і що ми сьогодні святкуємо?

Анатолій Герасимчук | 21.01.2012 15:11

22 січня 1918 року Центральна Рада проголошує державну незалежність України – а через два тижні тікає з Києва. 22 січня 1919 року під час святкування річниці незалежності Директорія проголошує День Злуки – а вже через два тижні, так само як і Центральна Рада, тікає з Києва.

Чому День Соборності не став Днем створення Української Держави і що ми сьогодні святкуємо?
22 січня минає рівно 13 років з того дня, як в Україні почали офіційно відзначати День соборності – свято на честь проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в 1919 році.

День 22 січня 1919 року для проголошення Акту возз'єднання був вибраний не випадково – українські націонал-патріоти тоді святкували першу річницю проголошення Четвертого універсалу Центральної Ради про повну незалежність України, тобто святкували першу річницю української державності.

Саме 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада під керівництвом Михайла Грушевського проголосила Українську Народну Республіку "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу". Окрім всього іншого, Центральна Рада своїм IV Універсалом проголошувала:

"Що ж до так званих "большевиків" та інших напасників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству Української Народної Республіки твердо й рішуче взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народна Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду найманих насильників, які топчуть права Української Республіки".

Але вже через два тижні після проголошення України незалежною державою війська більшовиків під керівництвом полковника Муравйова вичистять від військ Центральної Ради столицю України – Київ. А 29 січня 1918 року, до речі, загинуть, захищаючи Київ під Крутами, київські студенти.

Центральна Рада залишила Київ вночi з 7 на 8 лютого пiд охороною сiчових стрiльцiв і попрямувала до Житомира.

А 9 лютого представники Центральної Ради від імені Української Народної Республіки у Бресті підписали угоду з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією про окупацію України австро-німецькими військами (3 березня 1918 року там же була підписана Брест-Литовська мирна угода з тими ж державами – але вже Росією про вихід Росії з Першої світової війни).

Протягом лютого-квітня 1918 року німецько-австрійські війська окупували всю Україну. 7 березня до Києва під охороною німців повернулася Центральна Рада.

29 квітня 1918 року за підтримки німецьких військ відбувся переворот, в результаті якого генерал П.Скоропадський стає гетьманом Української Держави. Своєю грамотою гетьман Скоропадський розпустив Центральну Раду, а видані нею закони скасував. Також тоді Скоропадський, до речі, перевернув "догори ногами" жовто-блакитний прапор УНР, утвердивши синьо-жовтий (теперішній державний прапор України і є перевернутим прапором УНР).

Масові народні повстання проти гетьмансько-німецької держави привели до зречення Скоропадського. До влади прийшла так звана Директорія на чолі з Володимиром Винниченком. Це сталося 14 грудня 1918 року.

А 22 січня 1919 року на Софійській площі була проведена урочиста церемонія проголошення Акту злуки. Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

"...Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу".

Такі урочисті слова лунали на Софійській площі в Києві 94 роки тому. Але мрії так і залишилися мріями.

Остаточна ратифікація Акту Соборності планувалася на засіданні Установчих зборів – першого українського парламенту, який так і не був скликаний. Вже через два тижні після проголошення Акту Соборності Директорія змушена була під натиском російської Червоної Армії залишити Київ, а трохи пізніше і територію України.

Тобто, 22 січня 1918 року Центральна Рада проголошує державну незалежність України – а через два тижні тікає з Києва. 22 січня 1919 року під час святкування річниці незалежності Директорія проголошує День Злуки – а вже через два тижні, так само як і Центральна Рада, тікає з Києва.

Далі Західно-Українську Народну Республіку окупували польські війська Пілсудського, територію Української Народної Республіки – російські війська Троцького. Коли під ударами Червоної армії армія УНР стикнулася з Українською галицькою армією ЗУНР, то їхні генерали так і не знайшли порозуміння. Врешті решт Галицька армія уклала перемир'я, а згодом і союзний договір з російською Добровольчою армією Денікіна, а після розгрому Денікіна стала Червоною Українською Галицькою Армією (ЧУГА). В той же час армія УНР уклала союз з польським військом.

Повторюю: після проголошення 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві Акту Злуки та урочистих промов про здійснення віковічних мрій, задля яких жили і за які вмирали найкращі сини України, ЗЛУКИ НЕ ВІДБУЛОСЯ.

Більше того, армія Західно-Української Народної Республіки врешті решт перейшла на сторону російської армії Денікіна а потім російської армії більшовиків, натомість армія Української Народної Республіки перейшла на сторону польських військ – і в підсумку вони допомогли РОЗДІЛИТИ, розірвати Україну на дві частини: між Польщею та Росією.

То що ми сьогодні святкуємо?

День проголошення декларацій про незалежність та злуку? Декларацій, які так і не реалізувалися? Дві українські республіки оголосили про своє злиття в єдину державу – але такої держави НЕ ВІДБУЛОСЯ.

То ми сьогодні святкуємо день проголошення сподівань – чи День брехні, якою так люблять годувати український народ українські ж політики?

Так, вони й сьогодні розказують ті ж самі слова про "віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України", про "нероздільну, незалежну українську державу", про "добро і щастя українського народу" – але вони брешуть. Бо їх турбуть тільки мрії про свої власні кишені та власне благополуччя. Це вони, приходячи до влади, роздирають Україну, це вони ділять її між своїми синами і доньками, водіями і секретаршами, це вони її продають оптом і вроздріб – і хоч помаранчеві, хоч голубі, вони всі однаково людям брешуть.

В День тої Соборності, яка не відбулася, українські гетьмани знову будуть розказувати нам казки про Єдність і Державу – але вони не об'єднаються ради Держави. На Софійській площі в Києві та на майданах українських міст 22 січня вони будуть проголошувати яскраві промови і декларації, а після тих промов кожен візьме свою булаву і піде тихцем кожний під свою окрему ковдру дорозпродувати місця в своїх окремих партійних списках.

Тому, що їх хвилює не доля України, їм потрібно сьогодні і зараз напхати свою мошну.

А через 9 місяців підуть вони на вибори своїми окремими "колонами", заповненими їхніми "гетьманськими" лизоблюдами, секретутками, та їхніми "спонсорами" – щоб безславно профукати ще один, можливо, останній, даний Богом, шанс для Української держави.

На цих останніх для більшості з них виборах вони влаштують славне побоїще – не згірше того, що свого часу влаштовували українські гетьмани під час знаменитої Руїни після Богдана Хмельницького, не згірше того, як славно зійшлися між собою на полі брані запорозькі козаки Костя Гордієнка під проводом Мазепи проти українських козаків Семена Палія під керівництвом Петра Першого. І не гірше того, як українці під керівництвом Щорса і Боженка змагалися з українцями під проводом Вінниченка і Петлюри.

А під знаменами цих гетьманів різали один одного і вмирали мільйони простих українців – "за добробут і свободу українського народу". Але ні добробуту, ні свободи, ні своєї держави народ в підсумку взаємопоборювання, звичайно, не отримував.

Дякуючи своїм гетьманам.

І сьогодні ми також, як і завжди, підемо за ними "мочити" один одного? Тому що ми – українці?

Анатолій Герасимчук, UАргумент


© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua