Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Як українці собі Голодомор влаштували


-3
Рейтинг
-3


Голосов "за"
10

Голосов "против"
13

Передрук

"Я говорю со "своими", поскольку самая страшная тайна Голодомора, которую бессознательно поднял Ющенко, – я не думаю, что он понимал, что делает – это тот факт, что никто, кроме самой Украины, не виновен в Голодоморе...

Сталинизм лишь усилил то страшное преступление, которое происходило и вершилось руками украинцев...

Я рассматриваю заявление Обамы о Голодоморе как дань части традиционной поддержки Вашингтоном каких-то демократических, государственных и националистических тенденций в Украине".


(уривки із статті російськомовного "політ-олуха" з українським прізвищем єврейського походження Віктора Небоженка. Взято із сайту "ForUm"

До вищенаведеного а-ля-Табачником-Небоженком для повної картини і ясності скажу ще й таке: українці (підкреслюю, українці) самі собі "влаштували" не один Голодомор, а щонайменше аж три: у 21-му році, 33-му і 46-му. Так їм ці Голодомори сподобалися!... Вони для цього навіть узяли собі не українські прізвища. Не те, що Небоженко чи Вітренко з Лєвченком разом узяті. А якщо йти за абеткою, то варто усіх тих українців називати поіменно. Починати слід, звичайно, з Акулова, а закінчити Менделем Хатаєвичем. А поміж них були й дрібніші за званнями українці. А саме: Апресин, Винокуров, Дашевський, Друскіс, Ковельський (Голованівський), Красіков, Кривець, Леонюк, Миронов, Мінаєв-Цикановський, Прокоф'єв, Пустовойтов, Реденс, Салинь, Тимофєєв і Генріх Ягода. Ще 25 тисяч найактивніших українців прислала Москва для підкріплення ЧК. Прислали, бо як писав 11 серпня 1932 року "українець" Сталін" "українцю" Кагановичу, турбуючись про українців, що в українця Реденса Голодомор може не пройти на вищому всесвітньо показовому рівні і його тоді навіть не назвуть геноцидом. Тому "українець" Сталін" українця Лазаря Мойсейовича уклінно просив, щоб він особисто взявся за цю справу, бо, бачте, українцям Реденсу і Косіору це не по плечу і взагалі погано по лінії ГПУ, тому з Росії на підкріплення присилають ще 25 тисяч українців, таких як Миронов, Винокуров та їм подібних, адже "Украину можем потерять. Имейте ввиду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее"... А ще "батько" Сталін у записці додав, що в Українській партії мінімум 500 тисяч гнилих українців і їх треба або розстріляти, або підсилити отими 25-тьма тисячами українців з Москви. Бо це й дурневі зрозуміло, що українським чекістам "не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина". Тому попросив, аби Лазар Мойсейович надіслав йому статистичні дані про національний склад найвищого керівництва НКВД УССР. Лазар Мойсейович не забарився і відписав: євреї – 60 (66,67%), росіяни – 13 (14,44%), українці – 6 (6,67%), латиші – 3 (3,33%), поляки – 2 (2,22%), білоруси – 1 (1,11%), решти національність не встановлена.

Сталіну (як і Небоженку) це дуже не сподобалося, і він наказав усіх переписати в українців – встановлених і не встановлених. Як Ленін Антонова-Овсієнка. Антонова закреслити, Овсієнка залишити. А вже після цього розпочати широкомасштабний Голодомор руками самих українців від Збруча до Дону. Тобто там, де проживали споконвічно етнічні українці.

Для підкріплення слів Небоженка я більше скажу: українці влаштували не тільки для себе особисто кілька Голодоморів, а й в 1917 організували Велику "заварушку", яку назвали не менш великою "жовтневою революцією". Зокрема великий українець Ленін. Пригадуєте передачу Шустера про великих українців? Червоношкірий вождь комуністів Пйотр Сімонєнко доводив мільйонам українців, що в Україні найбільшим українцем є Володимир Ілліч Ульянов (Ленн). А вже після нього йдуть Сталін, Троцький і Каганович.

А ще через рік після великого Жовтня, великі українці повалили свою рідну Українську Народну республіку. Потім запросили з Москви до Києва українця Муравйова (спочатку під Крути), а тоді вже до столиці України. Запросили, щоб він "удосконалював" свою майстерність всемосковського ката на українських дітях і навчився фарбувати українські вишиванки червоним і чорним. При цьому вирізав власникам вишиванок навіть язики, що в Московії водилося ще від часів Пугачова, аби ті діти навіть після клінічної смерті не розмовляли націоналістичною мовою. А виколював очі, щоб не бачили, що над ними звисає українське небо.

Через років чотири від душі повоювавши під час Громадянської війни, українці про всяк випадок розпочали в себе 1921 року перший Голодомор на честь 4-ої річниці Великого Жовтня. Солідаруючись з дітьми Поволжя, віддали до останньої зернини все, що мали їстівного, братам-росіянам, а самі перейшли на "самообслуговування" і почали їсти власних дітей, демонструючи перед цивілізованим світом, що й ми, українці, не відстаємо від канібалів епохи Робінзона Крузо.

На цьому ми, українці, не заспокоїлися. Нам так прийшлося до смаку людське м'ясо і пухлі тіла діточок наших та братні могили, з яких ми ночами витягали ті тіла, що у 1932-33 роках ми собі про всяк випадок влаштували ще один Голодомор. Звичайно, з елементом канібальства, бо як же без нього нам, українцям. Якщо вже йти далі за логікою "політ-олуха" Небоженка, то ми й тут не зупинилися на досягнутому. Нам, українцям, здалося, що нас ще багато залишилося після 33 року. Особливо української інтелігенції після "українізації", подарованої нам Москвою і ми у 1937 році влаштували самі собі ще один масовий відстріл. Навіть без ліцензій Сталіна-Кагановича-Молотова-Косіора- Постишева та всіх інших уже "небоженків" разом узятих, і самі ж цю вакханалію назвали "Розстріляним Відродженням".

Українці так гаряче любили радянську владу Леніна-Сталіна-Троцького, що почали "по-стахановські" економити набої для власних розстрілів і, скажімо, українську інтелігенцію в Сандормосі вбивали пляшками з-під шампанського. Також на честь чергової річниці Великого Жовтня. А щоб нас, українців, ніхто не запідозрив, що це роблять самі ж українці з українцями, то ми замаскувалися під московськими прізвищами тіпа Матвєєв, Камєнєв і Зіновьєв.

Потім, коли почали вже лускатися пляшки від шампанського, бо дуже багато було міцних українських голів в українців, то вирішили під Соловками вивезти самі себе на баржах у море. А оскільки українці чи не найбільші мрійники і романтики в світі і вірять в потойбічне життя, то вони в цьому вирішили власноруч пересвідчитися і затопити самі себе аби, тільки очима в підводному царстві ще й побачити капітана Немо, з яким вони були особисто знайомі ще з раннього дитинства.

У 1941 році українці, маскуючись під німців, оголосили себе гітлерівцями, свою країну назвали Третім Рейхом і, порушуючи усі цивілізовані плани між цивілізованими країнами, незважаючи на пакт Ріббентропа-Молотова, нахабно напали на СРСР, яку іменували чомусь Росією. Першою, кого вони окупували, прийшовши на територію під кодовою назвою СРСР – це рідну Україну. Тут у них, українців, що одягли гітлерівську форму, раптом пробудилися звірячі інстинкти, і вони почали своїх братів по крові розстрілювати, вбивати, вішати. А ті, що не витримали такої "української гостинності" і спочатку не зорієнтувалися, що тут і до чого, дременули в ліси та гори. Там передяглися в німецьку форму і вже з тими ж українцями, що видавали себе за гітлерівців, воювали на рівних, знищуючи одне одного й надалі в такому ж українському дусі.

Потім українцям, які ходили у формі гітлерівців, чомусь не сподобалися євреї. Особливо ті, що не встигли, як Небоженко чи Вітренко, записатися українцями і вони, українці, влаштували їм, євреям, Бабин Яр. Аби відстріл був стовідсотковий, українці німців поставили по київських вулицях, дали кожному по карабіну і по одному патрону до нього, а самі одягли форму гітлерівських айнзатцгруп – спеціально створених для розстрілів євреїв у Третьому Райху і почали розстрілювати нещасних. А заодно (згідно офіційних даних, з якими "політ-олух" Небоженко вочевидь незнайомий) українці у формі айнзацгруп, сп'янілі від крові, як Небоженко від дурості, загорілися бажанням відстрілювати всіх, хто під дуло потрапляв. Спочатку українці у гітлерівській формі з айнзатцгруп взялися за українських націоналістів, циган, заручників, "саботажників" і порушників комендантської години, потім – за військовополонених, а тоді вже за євреїв, підпільників, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, партизанів... Одне слово, всіх під одну гребінку, хто вважався "ворогом Третього райху", а отже, суто великої української держави від Рейну до Волги через Париж і Шепетівку.

За офіційними даними тими українцями було винищено в Бабиному Яру понад сто тисяч осіб. З них, зрозуміло, більше за всіх саме українців. Бо навіть за Небоженком відомо, що ніхто так ненавидить українців, як самі українці. Розстріляних засипали вояки з армії "РОА", тобто Російської Визвольної армії генерала Власова, які ненавиділи українців навіть мертвими, але дуже любили живими німців, тож вірою й правдою служили їм.

Згодом уже в 1945 році Україна під кодовою назвою "Третій Райх" в Берліні капітулювала перед маршалом Жуковим. Маршала Жукова, як і Берію, це дуже розлютило. Бо "полководець" ще збирався трохи повоювати і кинути на амбразури додатково кілька мільйонів бійців і офіцерів різних національностей, а тут його раптом українці у формі гітлерівців так підвели – передчасно капітулювали.

Цього їм, українцям, ані Жуков, ані Берія, вже не могли пробачити. І тоді вони видали у чотири руки наказ – усіх українців після цієї ганебної капітуляції Третього Райху переселити до Сибіру. Переселити, щоб там ті українці влаштували собі рай і висадили для себе Сади Семіраміди. А сам Сибір зробили новою житницею Росії, оскільки українці – великі майстри сіяти золоту пшеницю навіть там, де вона не родить. Це очевидно в них у крові і генах від трипільців. Та на біду українців, у Жукова і Берії для всіх українців не вистачило вагонів, і їх у Сибір всіх, як татар, чеченців чи калмиків, не перевезли. Тож українці Жуков і Берія знову дуже розлютилися і, щоб якось зігнати свою злість на комусь, порадили українцям самим виїхати до Сибіру й Колими. Добровільно, не чекаючи команди згори. В першу чергу порадили тим, хто жив у важкодоступних місцях: високо в горах біля Чорногори чи в глибинці Чорного лісу. Українці так зраділи, що більшість тих, які мешкали у гірських селах, не дочекалися ранку і серед глупої ночі схопили все, що могли, в руки і з телячою радістю подалися до "совєтських телятників", які їх приваблювали своїми коров'ячими пахощами. Українці Жуков і Берія, аби гірські сади і городи тих карпатських сіл даремно не пустували, запустили туди танки, бетеери й "обслуговуючий" персонал з малиновими околишами та погонами для "прополки" полів, лісів і гір. Або, як писала радянська преса, для збирання кукурудзи, буряків і...довгоносиків.

Решті українцям, які чомусь не добігли до вагонів імені Жукова і Берія з портретами українця Сталіна на передку паротяга, українці Жуков і Берія дозволили трохи повоювати між собою, щоб хлопці не втратили "спортивної" форми. І ці хлопці... Тобто українці, якщо вірити таким "політолохам", як Небоженко, у тих лісах і горах ще воювали між собою від 45 року до 54. Воювали так довго, бо нібито заприсяглися між собою, що стрілятимуть один в одного, поки цифри не переставлять задом наперед. От тому й почали тягти від 45 до 54 року.

Щоправда, тим українцям, яким випало "велике щастя" покататися до Сибіру у вагонах самого маршала Жукова, вдалося ще постріляти й у таборах архіпелагу "Гулаг". А все почалося з того, що українці не помирилися між собою. Одна половинка казала, що найкраща людина в світі – це українець Жуков, а інша половина українців доводила, що це українець Лаврентій Берія. З того все й почалося. Вони навіть між собою підняли повстання, яке перетворилося в таку бійню, що українцям Жукову і Берії довелося застосовувати танки, аби розборонити тих запеклих українців. Особливо важко було танкам впоратися з українками – вони грудьми розірвали колючий дріт і почали йти з тими ж грудьми на танки Жукова та Берії і при цьому найчастіше згадували українця й батька Сталіна, а заодне й українку-маму Москву. Цього українцям було замало, так вони ще таку десятиденну бійню влаштували собі ще й у таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан) з 16 травня по 26 червня 1954, куди втягли ще й литовців та чеченців.

Керували всіма тими "заварушками", починаючи з 1917 року по 1991, звичайно, всі українці. Усі вони, українці, майже без виключення сховалися, як я вже зазначав, під українськими прізвищами Ленін, Сталін, Каганович, Троцький, Молотов, Каменєв, Зіновьєв, Луначарський, Урицький, Хитаєвич, Косіор, Постишев. Один із них узяв собі навіть прізвище Воровський і цього не соромився, а гордився цим. Словом, усі українці переписалися на українські прізвища. Чого не скажеш про стовідсоткового українця-арійця Небоженка. Але в нього – це його прізвище, можливо, ще від тата з 1933 року залишилося. А може з 1937. На згадку про той рік чи інший, коли українці-небоженки чи вбоженки-убоженки влаштували собі штучний голодомор, "розстріляне Відродження", щоб прославитися на весь світ. А втім, Небоженкові це краще знати, хто у нього там до сьомого коліна небоженко чи убоженко був у 1933 році.

Олег ЧОРНОГУЗ

Р.С. Насамкінець я подумав: якщо відкинути на мить мій чорний гумор-репліку на клініку Небоженка, то може варто було Президентові України Віктору Ющенку (оскільки він згадується в опусі Небоженка) хоча б сьогодні згадати своє помаранчеве гасло: "Бандитам – тюрми". Я більш ніж переконаний, що Небоженко якраз і підпадає під відповідну статтю Кримінально-процесуального кодексу разом зі своїм опусом. Бо якщо все називати своїми іменами, то скажіть мені – хіба це не моральний бандитизм, а його автор не стовідсотковий бандит, якщо забути так само, як Небоженко, про елементарну мораль, совість чи інтелігентність?! О.Ч.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua