Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
відкритість влади

ЩО таємного у шафах влади?

ZBZS | 11.05.2009 12:24

2
Рейтинг
2


Голосов "за"
4

Голосов "против"
2

Одним з важливих механізмів, необхідною передумовою участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики, її впливу на всіх етапах прийняття рішень органами влади є забезпечення прозорості і відкритості органів влади, доступу до повної, об'єктивної, достовірної інформації, якою вони

ЩО таємного у шафах влади?
Одним з важливих механізмів, необхідною передумовою участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики, її впливу на всіх етапах прийняття рішень органами влади є забезпечення прозорості і відкритості органів влади, доступу до повної, об'єктивної, достовірної інформації, якою вони володіють (публічної інформації). Від якості інформування громадськості про діяльність її органів залежить ефективність діяльності публічної адміністрації в демократичній державі.

Отже, інформація – це кисень демократії, а прозорість і відкритість влади є невід'ємною ознакою належного врядування. Лише обізнане суспільство може здійснити контроль за діяльністю влади, щоб примусити її служити громадським інтересам. І навпаки, погана влада потребує таємності, щоб поховати власну неефективність, марнотратство і корупцію. Тому відкритість влади, оприлюднення інформації про те, що саме і як вона засекречує, є завжди актуальним політичним питанням, лакмусовим папірцем, що свідчить про її реальні наміри і плани.

Право на доступ до інформації гарантується наступними основними міжнародними документами: Загальна декларація прав людини (ст. 19), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (статті 18, 19), Рекомендація Ради Європи NР (81) 19 про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні державних органів, Рекомендація Ради Європи NР (2002) про доступ до офіційних документів тощо.

Визначальною є стаття 19 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, яка ґрунтується на 9 принципах-критеріях, спеціально розроблених Міжнародною організацією "Артикль 19. Всесвітня кампанія за свободу слова", відповідно до яких можна визначити, чи національне законодавство відповідної держави передбачає і забезпечує реалізацію права на доступ до публічної інформації. До таких принципів відносяться:

принцип максимального розкриття; обов'язок оприлюднювати;

стимулювання відкритості уряду;

обмежена сфера винятків;

спрощена процедура доступу до інформації.

Якщо проаналізувати усі ці принципи, дійдемо висновку, що жоден з них належним чином у нашій державі не дотримується. Це пояснюється і недосконалістю національного правового регулювання цієї сфери, але більше грубим порушенням чи невиконанням чинних правових норм, ігноруванням міжнародного законодавства представниками органів публічної адміністрації. Один із засобів здійснення корупційних дій – приховування інформації за рахунок використання незаконних грифів обмеження доступу до рішень, які приймаються державними органами (Укази і розпорядження Президента, постанови, інструкції, накази Кабінету міністрів, інших органів виконавчої влади тощо) грифами "опублікуванню не підлягає", "не для друку", "для службового користування". Документи з такими грифами мають тільки номер і дату прийняття, навіть їх назви були невідомі. Ці грифи є самочинними й незаконними. Законними можна визнати тільки такі грифи секретності, як: "особливої таємності", "цілком таємно", "таємно", які відповідають встановленому ступеню секретності згідно із Законом "Про державну таємницю".

Втім, навіть якщо на документи ставляться грифи: "опублікуванню не підлягає", "не для друку" тощо, то мають існувати відповідні процедури надання та зняття (відкликання) цих грифів, визначатися підстави для таких дій. Вочевидь потрібним є також регламент організації доступу до подібних документів. Однак здійснений Харківською правозахисною групою пошук відповідних нормативних актів не був успішним. Виявилося, що офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції нормативних актів щодо порядку роботи з документами, які мають грифи "опублікуванню не підлягають" або "не для друку" взагалі не існує.

Що ж до порядку роботи з документами, які мають гриф "для службового користування" (далі ДСК), то він схвалений Кабінетом міністрів України у Постанові N1893 від 27 листопада 1998 р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави". Певно за іронією долі ця постанова була надрукована в "Урядовому кур'єрі" 10 грудня, в день 50-ліття прийняття Загальної декларації прав людини. Тобто, гриф обмеження доступу ДСК незаконний, бо у статті 34 Конституції вказано, що обмеження свободи інформації має бути встановлено законом, а не інструкцією.

Взагалі, якщо застосування таких грифів не врегульовано на рівні закону, то це для нормальної демократії цілком нормально, оскільки відповідно до міжнародних стандартів прозорості влади презюмується, що будь-яка інформація, що знаходиться у володінні органів влади, вважається відкритою, якщо інше не встановлено законом. Таке положення знайшло своє відображення і у чинному Законі України "Про інформацію" від 2.10.1992р., який визначає, що обмеження доступу до інформації може здійснюватися тільки відповідно до закону.

Але у нас незаконна інструкція надає органам влади можливість присвоювати гриф "ДСК" практично кожному документові, обмеживши в такий спосіб доступ до інформації, що міститься у цьому документі. На сьогоднішній день виконавча влада має повноваження ховати від українських громадян будь-яку інформацію про свою діяльність. Чиновники можуть "ховати скелети в шафах", на власний розсуд присвоюючи будь-якому папірцеві гриф "Для службового користування". Підписане це беззаконня екс-прем'єром Валерієм Пустовойтенком.

Основні зміни до цього документу, що не менше дають можливість державним структурам приховувати інформацію, внесені постановою Кабміну N1547 від 17 листопада 2004 року. Це якраз між першим і другим турами виборів Президента, в кріслі прем'єра досиджував останні дні Віктор Янукович (але й наступні прем'єри постанову не відмінили). Своїм підписом Віктор Янукович дав органам виконавчої влади такі повноваження, про які вони не могли і мріяти. Право складати конфіденційні списки надане так званим експертним комісіям при відомствах, в склад яких включаються і співробітники режимно-секретних відділів. Таке ж право отримали і державні підприємства. Монопольне право знімати гриф "ДСК" і ознайомлювати з цими документами журналістів було віддане керівникам міністерств та відомств. А фінальним акордом, що розв'язав руки чиновникам, стало доповнення N13 до постанови. Згідно йому, інформацією, яку дозволено зробити секретною, можуть стати будь-які дані, що готувались з використанням коштів з держбюджету. Ясно, що цим критеріям відповідає все, чим займається виконавча влада, бо навіть оператор комп'ютерного набору, інакше кажучи машиністка, яка друкує той чи інший документ, отримує гроші за рахунок бюджету.

І тут поганим прикладом може слугувати діяльність Кабінету Міністрів України у 2007 році (до вересня), який за цей період видав близько 40 актів (з них 23 – Постанови і Розпорядження Кабінету Міністрів) з грифом "для службового користування". Це яскраво свідчить про тіньову політику українського уряду.

Сергій Полоневич

Студент-дипломник

Університету

"Острозька Академія"

Використано матеріли журналу "Екологія Право Людина" N1-2 2009р

Вісник Малозахищених










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua