Здавалось би, маємо за вікном 21 століття, світ став набагато толерантнішим, а тут таке... Здавалось би, споконвічні і вічні сусіди з півночі повинні б вже зрозуміти, що пора середньовіччя давно пройшла і час вибудовувати нові, цивілізовані стосунки з усіма сусідами, а тим паче – з "братскім славянскім народом". Але де там... "братья" з кусочка Європи та Азії "чтут тисячєлєтніє традиціі", а вони (традиції) й диктують поведінку.
Про ці традиції, про їх зародження, дуже влучно сказав у своєму віршованому ділозі – "Разговор Великоросии с Малороссией" перекладач Генеральної Військової Канцелярії гетьманської України Семен Дівович:
Чтож? Скажешь: для того дали российский чин,
Что его не имел прежде з моих ни один?
Куда такая ненависть несправедлива,
Стоит осьмого греческих мудрецов дива!
Что всяк царь и король хранил и еще хранит,
В том дерзкая компания твоя одна шумит.
Ибо, бывая в оной, мятеж производишь,
За одне токмо места всех к ссоре приводишь.
Мають повні ознаки "восьмого дива" вигуки "Ураіни тогда єщьо нє било!" (пригадуєте?), коли Шустер визначав видатних українців і мова зайшла про князів Київської Руси. В Росії ж, впевнений, ніхто не вигукував, що "Росії тоді ще не було", коли в свої герої записували древніх князів. Але ж не було...
Не пам"ятають, що був підписаний договір між суверенними державами, а не "воссоєдінєніє" в Переяславі. Не пам"ятають, бо ТОДІ ще забули, й почали поводитися в суверенній державі як завойовники.
Пилип Орлик, автор, чи один із авторів першої в світі Конституції у "Маніфесті до європейських держав" писав про це конкретно: "...Всі знають, що
після смерті ясновельможного гетьмана Богдана Хмельницького, блаженної
пам'яті, Московська держава порушила різними способами закони й вольності
козацької нації, підтверджені в свій час нею самою; Московський цар хотів
закріпачити в рабство вільний руський (український) народ".
До речі, саме Пили Орлик чи не вперше констатує той факт, що Україна є суверенною державою. У своєму трактаті "Вивід прав України" він наголосив: "Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України є урочистий
союзний договір, укладений між царем Олексієм, з одного боку, та гетьманом
Богданом Хмельницьким і станами України, з другого боку".
Та не визнав "старший брат" нашого суверенітету тоді, не дуже то визнати й зараз. То "нє страной" обзиває, то ніяк не може змиритися, що історію свою ми бачимо не так, як її нам наказували бачити царі та генсеки, а тепер вже й президенти з півночі. От і Дума їхня зовсім недавно плакалася, що "нєкоториє політікі" України "неправильно" трактують історію... Ну, хочеться бачити світ крізь імперські окуляри, "напяліть" їх кожному, а особливо тим, кого в "общукю колибєль" впихають вже не перше десятиліття. Ну, не ймуть віри, що як жили ми тисячі років на своїй землі, так і живемо. Нікуди й нізвідки не перекочовували, бо який народ покине такі багатющі землі?! І ні з яких "общіх" колисок не вивалювалися, мали свою, особисту. І що їм до того, що ще у вісімнадцятому столітті на запитання Великоросії (з цитованого вже діалогу):
Кто ты такова родом, откуда взялася?
Скажи, скажи начало, с чего произвелася?
Малоросія відповіла:
От древних казаров род веду и начало,
Названий сперва было у меня немало;
Ибо, по полуночных разсеянна странах,
В готских, жмудских и других слыла я именах.
Шукаю відповідь для себе самого, не піддаючись нав"язуваним рецептам різних центрів, на питання: для чого потрібно було розгортати таку істерію навколо України під час "газової війни"? Та й для чого вона була розпочата? Частково знаходжу її у цих от "традиціях" непризнання України "Куда такая ненависть несправедлива, Стоит осьмого греческих мудрецов дива!". Частково – в традиційному вже бажанні то Третім Римом стати, то міровую рєволюцію розпочати, то маніякальне бажання мати "русский порядок на постсовєтском пространствє". Щодо "русского порядка", – то це не брєд сівой кобили, а заява головного ідеолога зовнішньої політика Москви Дугіна. Він навіть закликав російську владу готуватися до війни на теренах держав, котрі хочуть бути енергетично незалежними від Росії. А ще закликає встановити протекторат над східною та південною Україною, "а такжє ввєсті там совєршєнно другоє політіческоє руководство". Не мало не багато – розчленувати Україну та ввести "новоє" керівництво. Як царі, генсеки насаджували свої.
Зрозуміло, теперішнє політичне керівництво України абсолютно не влаштовує "братьєв". Президент Ющенко – точно. Прем"р Тимошенко? Не буду повторювати ні тих, хто каже "так", ні тих, хто каже "ні". Не виключаю, що деякі натяки з боку Кремля, а також вигуки "з місця" про "благосколонність" Москви до Тимошенко, це просто підкидання жару в вогонь, що й так палає непогано. Ох, знайти б вогнегасник, щоб його погасити...
...Минуле завжди спрямоване в майбутнє. Через сучасність. У минулому ми мали, що "Московська держава порушила різними способами закони й вольності козацької нації, підтверджені в свій час нею самою", зараз чітко відчуваємо намагання "ввєсті там совєршєнно другоє політіческоє руководство", а що далі? "Русскій порядок на постсоветском пространстве"? Як його будуть запроваджувати? Тут напрошується ще одна відповідь на питання для чого була потрібна газова атака і паплюження України перед державами світу. А чи не є це масованою підготовкою до Грузинського варіанту? Братья з півночі також масово інформаційно атакували Грузію, обіцяли навіть президента цієї країни за щось там підвісити, а потім пішли "освобождать граждан Россіі", а заодно й "прінуждать к міру". Танками.
На щастя, Європа не до кінця проковтнула інформаційно-наклепницький гачок, закинутий Кремлем. Не такий вже той європейський карась дурний. Хоча клює...Не дай Боже, проковтне... Тоді "русскій порядок" через газову трубу розповсюдиться на всенький європейський простір. Як привид з газовим присмаком. А він вже знову бродить по Європі...
Та добре, північні вожді хай би собі поскрипували зубами, помахували довбнями, але ж народ, громадяни сусідньої держави... Невже вірус ненависті до сусідів так легко приживається в їхньому організмі? Легко не легко, але коли людям віками говорити, що вони вовки – завиють. Бо ж "внєшній враг" – найпопулярнішою була тематикою зовнішньої політики Росії.
Тема це не нова, писана-перписана, але актуальною була вчора, актуальна нині, та й завтра, здається, ми від неї нікуди не дінемося. На жаль... На жаль, бо не такими повинні бути стосунки між сусідніми народами. А нашим вождям не самоїдством би займатися, а намагатись обійти граблі, на котрі Україна наступала не раз.
