Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
земля   товар   необхідність   держава   суд   право   сила   продаж землі   купівля землі

Земля не просто товар, а життєва необхідність для селян, як вода для міст

Гетьман | 4.01.2008 19:18

1
Рейтинг
1


Голосов "за"
7

Голосов "против"
6

Останнім часом, з намаганням влади продемонструвати бажання щось радикально змінити в українській буденності, питання землі є одним з першочергових. Одні, будучи зацікавлені в свому іміджі європейців, хочуть продавати землю, інші, турбуючись за свій "лівий вигляд", -залишити все як є. Інтереси людей при цьому, як завжди, збоку...а деребан то не чекає.

Важливим моментом в проблемі визначення статусу землі, як вільно-розповсюджуваного товару чи виключного розпоряджання нею органами державної і місцевої влади, є сучасний стан дотичних до цього умов в Державі. Першою з таких умов є державний контроль. Завдяки його теперішньому вигляду багато вже розкрали, а корупційні чиновники на "праві роздавати землю" нажились і наживаються. Якщо ж оголосити вільний продаж, то що тепер? Узаконити всю прихватизовану землю? І чи не ті самі корупційні чинуші будуть роздавати в приватні руки остатки земельних ресурсів, тільки вже з меншим моральним правом при можливості повернути державі вкрадене?

Скажете, що ринок вимагатиме правил, але в Україні діє "дикий ринок". Тобто, що вкрав, те тільки більший злодій може й забрати, справедливість тут відпочиває. Така доля з такими власниками, яким один закон писаний, коли долар за законодавця, чекатиме і земельні ресурси.

Заперечите, що можна написати детальні правила, і за ними здійснювати всі операції пов'язані з землею, яку планується пустити на вільний продаж. Та тоді всі земельні ресурси, навколо яких будуть спірні моменти попадають в "пречудову" нашу судову і правову системи. І хіба зараз немає правил, коли суддівське і міліцейське свавілля щораз, то яскравіше себе розкриває у всій "красі". Додати до цього рекетирство за допомогою криміналітету, і от вам майже повна картина, в яких умовах знаходяться навколоземельні відносини в Україні зараз.

Протиборчі ж сторони в земельному питані не мають практично плану, який реально б міг вирішити ці всі проблеми пов'язані з землею. Не в останню чергу через те, що не мають стратегії. Стратегії, коли продаж землі є тактичною частиною її, і більшою чи меншою це теж питання розробки. Наприклад, підняття добробуту громадян. За цим, одразу ж виникає питання яких громадян і наскільки кому належиться отримати покращення від земельної стратегії? Відповідь на яке значно може виявити чистоту намірів і тих, що хочуть продавати землю, і тих, що хочуть залишити все як зараз.

Може тоді й не виявляться повністю приватні інтереси людей, які допомагають збільшенню "європейськості" політичних сил, підтримуючи право вільного продажу землі, але відсутність вимоги відсікти ці інтереси законом покаже не чистоту і зговір "вільнопродажників". Аналогічно це стосується і лівих сил, які проти продажу землі, і інших, які теоретично не проти, але фактично виступають за збереження існуючого стану з земельною питанням.

Для лівих сил "не продаж" землі є принциповим тільки з точки зору піару і здобування політичних балів. Представляючи собою традиційну п'яту колону Росії вони орієнтуються на інтерес останньої. Здавалось що навпаки мали б вболівати за розпродаж землі на Україні, оскільки за допомогою московських нафтодоларів можна було б безмежно скуповувати землю. Але це ілюзія, бо російські капітали освоїли значну частину посередницьких монополій. А купівля земельних ресурсів вимагатиме і певних зобов'язань, як і випадку інвестицій. І оскільки зобов'язання останніх не дуже спішать виконувати, при цьому змушені тратитись на політичну кришу невиконання таких зобов'язань, то й тут впрягатись не дуже хочеться. Крім того, маючи послушні Кремлю політичні сили і агентуру в опонуючих, зручнішим є ставати власником українського державного майна в теперішніх умовах, коли розпоряджаються корупційні і зобов'язані своїми посадами чинуші.

А що земелька? Закинута і неосвоєна пустує, а кращу виснажують і вижимають з неї, що тільки можна. Саме така ситуація з земельними ресурсами при нинішній перевазі "закритопродажників" й викликає сумніви в здатності щось змінити при відкритому продажі. Тому що як зараз не пропонується програм покращення експлуатації землі, так і виникнення нових гравців на ринку землі не здається реальним при оголошені вільного продажу. Новоутворенні дрібні приватні власники таких же дрібних наділів нового тут не принесуть, хіба що інші способи їх зажимання на користь вкорінившихся земельних прихватизаторів.

Якою має бути власність на землю?

Неможливість використання землі як звичайного товару для продажу доведено історією. Всі благі наміри про ощасливлення селян власними наділами, починаючи від початкової форми власності і закінчуючи повноцінним товаром, отримували в результаті фіаско. З часом земля, що була власністю селян забиралась в них під тиском зовнішніх обставин, а їм залишалось або панщину відробляти або батракувати. Західна Україна відчула такий "вільний продаж" на власній шкірі. Звісно, польська панщина виявилась "легкою розминкою" порівняно з пізнішим закріпачення СССР з обов'язком відробляти панщину вже для московсько-більшовицької партії і їх сатрапів.

Велику Україну таке щастя як панщина обминуло, а натомість з пекла царсько-московського кріпацтва потрапила одразу в комуністичне рабство. Можливо, відсутність генетичної і історичної пам'яті про панщину, як про невдалу спробу вільного продажу землі, й не дозволяє достатньо відчути небезпеку теперішнього провалу "вільного продажу землі" в певних колах представників-вихідців з Великої України. Небезпека ж традиційно є зав'язана на інтересах великих можливостей капіталів. Коли доступ останніх дозволяє безперешкодно здобувати собі те, що потрібно, користуючись нерівністю з дрібними власниками земельних наділів. І якщо раніше нерівність була на національному рівні, то тепер на рівні тих, що мають достатньо грошей і зв'язків для "ставлення" на місце звичайних людей. Не виключено, що з часом це переросте в кастовий, релігійний, а потім і національний гніт " менш рівних".

Тому давати дозвіл на вільний продаж землі з основним формулюванням, що це дасть розвиток сільському господарству, а селяни стануть власниками землі, як якоїсь звичайної речі, не можна. Бо дозволяючи землю продавати в умовах, коли її деребанять за допомогою тих служб, які мали б контролювати легалізований продаж землі, значить допомогти прискорити останнім процес прихватизації і закріплення вкраденого за злодіями. Очевидним тут є, що втрата власності людьми, ощасливлених правом продажу землі-це тільки справа скорого часу і технологій змушення до цього.

Не спасуть тут кроки по стабілізації і обмеженню операцій купівлі-продажу, що пропонується "вільнопродажниками". Тому що основне збагачення "рівніших" відбуватиметься на етапі набуття фактичної форми власності. Коли "менш рівнішому" буде вже не до забирання втраченого через порушення правил купівлі-продажу, а думатиме як вийти з скрутного становища. Тобто, основна проблема захована в умовах, які дозволяють власникам великих капіталів з владними зв'язками бути "рівнішими серед рівних" не через здатність запропонувати більшу ціну, а присвоїти землю за меншу ніж справжня вартість, користуючись важелями "більш рівного".

Та навряд чи ці аргументи хвилюють що "вільнопродажників", що "закритопродажників". В них інші цілі і інші мотиви. Перші добиватимуться вільного продажу, щоб з політичної точки зору скинути з себе відповідальність за розгул теперішнього деребану, сказавши що зробили що могли, а також узаконити деякі свої "надбання". Другі воюватимуть не стільки проти вільного продажу землі, як виторговуватимуть свою участь в праві проведення цього "дозволу" з врахуванням необхідності узаконити і їх "земельні надбання".

Коли ж такий дозвіл запрацює є питанням часу. І тоді все залежатиме від якості державного контролю, правової і міліційної систем, а також від антизнищуючих дрібних власників правил земельного ринку. Якраз від тих речей, якими найменше переймаються практично, а лиш на словах, і ті хто "за" і ті хто "проти" купівлі-продажу землі.

Також не варто забувати, що з дозволом на продаж появляється дозвіл і на купівлю. Зараз же акцентується увага в більшості на праві селян продавати землю, від чого вони мають ставати багатші. Мабуть таким чином хочуть замінити грошові кредитні вливання держави в розвиток сільського господарства. Мовляв продав частину землі і розвивай своє господарство. Але ж частини закінчуються...

І закінчуватимуться вони тому, що хтось може і буде давити так, щоб це було єдиним виходом для сплати боргу. Сприятиме цьому і "український ринок", де позичатимуть скільки треба під заставу землі, а потім заставники не без зовнішнього тиску позбуватимуться цієї землі... В загальному ж все виглядатиме як переважаюча купівельна спроможність великого з нечесним минулим капіталу поглине всю пропозицію спочатку низькими цінами, а потім і примусом примножуватиме концентрацію земельних ресурсів. Це те що пройшов і проходить розвинутий світ. Не треба помилятись за всіма іншими, щоб дійти до їх стандартів життя. Таке наступання на помилки інших є не обов'язковим, ще й більше того-зайвим.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua