Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Зубами за владу і хитрістю за хвіст опонента

Гетьман | 17.12.2007 12:57

5
Рейтинг
5


Голосов "за"
7

Голосов "против"
2

Політичні корупціонери, наче всім показуючи, що нащо то було їх розганяти, як злодіїв, адже декількасотмільйонні затрати були даремні і вони знову роблять своє, тепер вводять нові правила. Бачте, вже рішення вважається прийнятим не тоді, коли це здійснено без завад випадкових чи штучних, а провалився і все-забудь...саботаж стає основою політики.

З продовженням традиції дикого парламентаризму в Верховній Раді України, й так приплінтусний рівень поваги до "українських парламентарів" активно падає в напрямку нижче рівня моря. І не спиняє дикунів навіть те, що разом з ВР потонуть і вони. Історія ж запам'ятає їх, як таких, що не спромоглись до цивілізованої організації парламентської праці. Та ще й не знати наслідки чого вони пришвидшують, з огляду на кремлівську радість такій ситуації в Україні.

Здавалось, правила, встановленні тисячі років назад і названі демократією, є елементарними, а "еліті" ніяк не вдається слідувати за ними. Верховна Рада надаючи право голосу всім, проголошує і обов'язок прийняти рішення більшості. Більшості, що за означенням демосу-народу і кратії-влади є владою волі народу через його представників. Але проблема та ж що й в усіх демократіях-це якість представників, яких поганять не тільки зовнішні обставини, а й сам процес представництва інтересів інших. Партійна система мала б перешкоджати відступництву від взятих зобов'язань, але механізм партійного контролю "забули" включити і легітимізувати для ВРУ. А з недалеко втікшою культурою партій від культури індивідуальних депутатів, нове протистояння отримало ще менш цивілізований вигляд.

Верховна Рада України одна з небагатьох державних структур яка забезпечена всім ще й з лихвою. Але не працює вже багато місяців, а роками користі від її діяльності набагато менше очікуваного. Причому в міжусобно-політичних боях політикани руйнують і те, що є, чи фиркаючи, може й аргументованим, але не до кінця виправданим недовольством, вимагають ще затрат на них. Так одного приміщення ВРУ, як будинку, рішення прийняті в якому не викликають підозри на позаправильність, внаслідок закулісного міжсобойчику, вже замало. Треба їм ще одного, щоб було таких два. Коли б прозахідні політики засідали в одному, а проросійські в іншому, і тільки тоді псевдодемократія на деякий час буде спокійною і там і там. Навіть система для голосування "Рада" та й та повністю тепер дискредитована до вияснення моменту чи ж була фальсифікація результату чи ні. А традиція політиканів заминати все, домовившись не на публіку з опонентами, говорить в користь того, що з вияснення факту залишать тільки бажання встановити нову систему "Рада". Хоча кошти витрачені на це є невиправданою розкішшю, якщо виходити з теперішніх сумнівів в її працездатності. Бо "Рада" дозволяє не тільки миттєво фіксувати голоси депутатів, а й показує коли голос прийнято чи не прийнято. Тобто будь-який збій в цьому плані є помітним. Депутатам ж лишалось тільки домовитись про правила переголосування чи врахування голосів прийнятих або не прийнятих системою Рада, і виконувати їх. Останнє виявляється найтяжчим, ще й коли є спокуса і можливість обійти ці правила задля якогось політичного джек-поту.

Таким чином проросійські сили, маючи меншість у ВР, не бажаючи миритись з статусом меншості, боляче сприймаючи втрату привичних вже "крісел", і завдяки внутрішньому дозволу порушувати правила, блокують все, що загрожує їх монополії. І поки їх опоненти з більшості між собою торгуються, вони впевнено зачепились за владу і, перейшовши рубікон моралі, відступати не збираються. Блокуюча сила проросійських сил має достатньо не тільки наглості, а й фінансових і зв'язкових можливостей щоб фізично, економічно і морально дестабілізувати роботу Верховної Ради України в потрібного їм напрямку. А не боятись наслідків їм дозволяє свавілля і корупція політична, прокурорська, суддівська...

Так поділившись на дві основні групи: поміркованих і радикалів, проросійські сили активно ворожать як їм зостатись біля керма України, що залишить значніший доступ до годівниці. Поміркована частина проросійських сил, інтереси яких представлені в Раді переживає перш за все за економічні втрати від нової не московсько-послушної політики прозахідної більшості. Всі їх наміри і плани пов'язані в значній мірі з Росією, як і залежність прибутку в спонсорів їх політичної сили, а курс опонентів є зовсім протилежним. Радикальна ж частина проросійських сил, користуючись трибуною Верховної Ради України малюють нещасність України, неодмінно пов'язуючи це з незалежністю і відходом від російської опіки. Це звичайнісінька п'ята колона, що традиційно для таких політичних сил працює виключно на російський інтерес з використання провокацій і агітаційної брехні з російським кришуванням. Причому підтримання нестабільності в Україні для них за наказами Кремля моментами є важливішим завданням ніж пропагування дружби з РФ.

От з усіма цими силами приходиться мати справу прозахідним політичним силам, які за результатами виборів отримали шанс стати владою. І перші ж їх кроки по демонстрації такого свого бажання в Верховній Раді України зазнають важкого проходження. Не в останню чергу це пов'язано з неузгодженим підходом як все ж таки взяти цю владу. Основні розбіжності в цьому проявляється по лінії поділу на бажаючих дістатись до влади за всяку ціну та тих, що при цьому хочуть зберегти демократичне обличчя. Перші поступаються всім, крім влади, бо опозиційне існування дуже вже їм набридло. Другі всі свої дії характеризують як демократичні, що в їх розумінні є вічний компроміс на будь-що запропоноване опонентами. Але коли проросійські сили вимагають поділитись владою з ними, то перед цими демократами постає дилема чи владу зберегти чи з демократичним обличчям віддати частину...

Тож прозахідні сили, в свою чергу, маючи більшість голосів у Верховній Раді, внаслідок внутрішнього тертя і зовнішнього спротиву не можуть ніяк оформитись як працююча більшість.

Причому їх різнопоглядовість і відсутність чіткого окресленого першочергового завдання на поточний момент української політики створює сприятливі умови до "байдикування" більшості, і можливості опонентам, посилаючись на це, ставити підніжки і казати, що самі спіткнулись. Ці провокуючі дії проросійських сил змушують прозахідні парламентські сили вже навіть не міжусобною політикою займатись, а вишукувати винних де тільки можна, коли це дасть хоч якусь перевагу. І все це робиться задля виграшу в жорсткій конкуренції за владу не основаній на державницьких амбіціях, а на дріб'язковому задоволенні честолюбства окремих осіб. Масла в вогонь доливають і такі, що не підтримують круту боротьбу з опонентами, через бажання захистити свої капітали від потрясінь. Вони звісно також шукають способів і мають наміри зайняти місця, які до цього облюбували. Проте, маючи надію на підтримку деяких своїх позицій опонентами, таким чином вишукують підсилення своїх позицій в більшості, демонструючи здатність домовитись з опонентами. Для себе ж намагаються зробити процес передачі влади безболіснішим, відповідно спокійнішим для їх бізнес-інтересів.

Їх протеже, з табору проросійських сил, також готові йти на переговори з опонентами. Вони активно виступають за співпрацю з прозахідними силами, в разі, коли ті не чіпатимуть значної частини їх кормушок. Виливається це в спроби створення широкого політично-міжусобного союзу з поділом "влади на всіх" політиканів з серйозними бізнес-інтересами і впливами. Але різко ворожа частина з числа проросійських сил, будучи відданою ідеї підросійському статусу України, особливо в міжнародних відносинах, заважає домовлятись. Вони переконані в слабості прозахідних опонентів і тому не бачать потреби в домовлянні, коли на їх переконання можна взяти силою те, що хочеться. Тому, маючи опонентів за неспроможну щось зробити політичну силу, не гребують ніякими методами, щоб відстояти своє "право сильнішого" бути при владі в Україні.

Активно штовхають їх до боротьби і чиновники при кріслах на теплих місцях. Підконтрольних депутатів і на яких чинуші мають вплив, останні виставляють їх забезпечувати політичний дах в Верховній Раді України схемам збагачення на бюджеті і відсутності конкуренції. Такий стан речей формувався не один рік, та в останні роки це все вже стало настільки вкорінювалось, що почало переходити в статус правила життя, які пора вводити в статус офіційного і законного паразитуванні на народних ресурсах. Такі депутати, отримуючи свою частку від "чиновницької роботи" шефів і колишніх товаришів, відпрацьовують цей "хліб" в парламентських баталіях, а при заслугах можуть і самі потрапити безпосередньо до годівниці. Мораль їх при цьому проста: як не вони так чинитимуть, то знайдуться інші для ти же завдань. Тому й не сильно турбуються за політичний імідж цивілізованих парламентарів, головне для них знати, що за кнопку мають жати тоді коли треба і у всьому підтримувати лінію шефів.

Такий розклад яскраво підтвердили "парламентські війни", коли проросійські сили зірвали голосування за Прем'єра і залишили країну ще на декілька днів без законного уряду. Формула їх аргументів і намірів зрозуміла: подовше потримати їх відставлений уряд, користуючись будь-якими приводами, не даючи появитись новому. Задля цього найактивніші "парламентські хулігани" створюють фізичні перепони для опонентів в здійсненні голосувань і прийнятті рішень. А парламентські кнопкодави не голосують за все, що пропонують опоненти, якщо це найменшим чином розходиться з поглядами босів. Для забезпечення максимально правильної їх поведінки картки для голосування в них збирають і не роздають, коли проходять небезпечні голосування, які планують зірвати. Потім крикуни і дискусанти по всьому масмедійному просторі виправдовують і пояснюють ті чи інші сумнівні дії своєї політичної сили. А країна чекає наступного раунду боротьби, яка вже всім добряче набридла.

І протистояння продовжуватиметься, і не тільки найближчим часом, надто вже різні системи цінностей в двох політичних напрямків. А Україна не може стати об'єднуючим фактором для них, бо що одні патріоти по примусу електорального вподобань, що інші-ненависники нашої держави і не тільки через теж їм потрібні електоральні вподобання.

В теперішньому ж моменті очевидним є не розуміння потреби мати хоч якийсь уряд. І за цивілізованим мірками він мав вже бути давно, бо одні програли, а другі виграли. Але програвші вирішили правила змінити, поки що направляючи їх на вічну легітимну безурядовщину. Та прозахідні сили не здаються, відчуваючи себе переможцями, якими вони є, не перестають вимагати своїх "призів". Тримати напір і не відчаюватись допомагає деяке заспокоєння, мовляв все одно раніше чи пізніше влада буде їхня. Не хвилює їх навіть те, що опоненти з проросійського табору не приймають їх трактування про виключну необхідність залучення політичних партій до союзу для того щоб стати владою, а не окремих відступників. Тому що з опозиції вони довго йшли до мети стати владою і тепер так просто не відмовляться від цього під тиском обставин. Звідси й зрозуміле бажання якнайшвидше оформитись як влада, хоч і не знаючи точно, що будуть далі робити.

А політичні баталії все більше демонструють, що мало хто з цих політиканів, ставши владою, більше хочуть і будуть працювати для людей, а не для своєї вигоди шкідливої для держави. І що зміна влади, в даному разі, це в основному заміна одних на інших з тими ж намірами на годівницю. Додатково про це свідчить і вирішування важливих питань без будь-якого партійного контролю: досвідчені в міжусобній політиці вичікують погоди і зручного моменту для торгу, маючи переконаність, що знайдуть собі місце при будь-якій розстановці сил. Вони проявляються тільки коли така справа починається або вже обтяпана, а потім знову зникають інтригувати на нову свою вигоду по темних кабінетиках.

Як проросійські сили роблять все, щоб залишитись при владі, так і прозахідні сили роблять все, щоб отримати цю владу:

погрожують, констатуючи те, що рано чи пізно вони будуть при владі і союзний Президент є вже владою, то опоненти можуть відповісти за свої діяння. Але погрози не є ефективним з огляду на всю історію подібного притягування до відповідальності. Ніхто не вірить в їх дієвість;

поступаються, віддаючи те, що належало б робити їм в галузях названих не важливими.

Таким чином проявляється поділ в державі на годівницю і підкормлюючі державні відомства;

підкупляють, здаючи буд-які ідейні протиріччя, пропонують пряника ворогам, не дивлячись на те, що для тих, які за них голосували зовсім не хочеться чути слів тих, кому вони вручають мікрофони. Цим вони ще раз продемонстрували, що ідейні засади для них-це лиш засіб добратись до влади, а запевнення в виконанні прямих обіцянок-це намагання зберегти електоральний запас для міжусобної політики;

звинувачують, вимагаючи політичної відповідальності за не існування уряду в країні. Хоч і мають рацію, але будучи такими самими певний період назад-ніхто це як серйозні аргументи не сприймає, а лиш як демонстрацію справжніх обличчь політичних сил.

І кожного разу після провалу взаємодії союзників більшості, не без допомоги опонентів меншості, перевага опиняється на боці останніх. Бо бажаючі поторгуватись отримують ще шанс щось корисне для себе вибити за свою лояльність до загальної лінії більшості, що відбувається під час кожного кризового моменту для цієї більшості. Інша частина, що рветься до влади за всяку ціну, звинувачуючи вже всіх хто під руку попадеться, наприклад працівників обслуговуючих систему Рада, втрачаючи останні каплі моралі від нездійсненого бажання мати владу. Але, забувши про все на світі і зробивши метою для себе владу, подають такий же приклад іншим, які поступаючи аналогічно, що створює ще сильні розбіжності в більшості. І тільки одиниці людей, які не розуміють тих торгів, бо не розраховували на якісь посади, а на парламентську діяльність, все активніше починають виясняти, хто ж гальмує в їх таборі більшості з початком реальної працездатності останньої.

В цей час проросійська меншість святкує перемогу за перемогою. Адже вони успішно використовують тактичну перевагу і зберігають при посадах їх уряд. Відтягують час його переходу в інший вимір влади, користуючись всілякими приводами, згідно завдання, яке було оголошено зразу ж після програшу на виборах соціалістів, які завдяки лотерейним правилам залишили проросійську силу в меншості. І з кожним їх успіхом в парламентських війнах шанси залишитись при колишній владі зростають. Ще й самовпевнено відчувають силу, коли на будь-які їх несподівано наглі дії шок і істерика в таборі опонентів, замість протягування свого попри все. А солодкі і приємні зручності, як психологічного характеру так і матеріальної вигоди від перебування при владі, женуть проросійських політиків ще на бій за джерело щастя для їх мамони-влада над нелюбими їм українцями.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua