Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
міжкультурний переклад   щирість   впевнення

Щирість впевнень, системи цінностей, ми

Beware | 1.12.2007 22:29

15
Рейтинг
15


Голосов "за"
15

Голосов "против"
0

А дозвольте ще раз вас "ощасливити" вас моїм аутистичним перекладом (зарані вибачаюсь, чим багаті!) Частина перша з двох.

Припускається, що ми маємо поважати любу думку, якщо вона є щира. Чиясь думка може зовсім не мати для нас сенсу. Але у нашому плюралізмі умова ЩИРОСТІ є вирішуючою. Неповага до нашої одноокої думки визиває у нас занепокоєння, яке самовиражається у ще більшій відчайдушній щирості, з якою ми доносимо до інших наші маленькі життєві лекції. Ця щирість частково є запалом, але це також застереження яке повідомлює: "я вклав багато емоціональної енергії у це переконання і, певною мірою, я ставлю правдоподібність мого життя на нього. То, якщо ви глумуватимите з мене, чекайте опору."

Є одна наявна проблема з такою формою духовності: вона відбувається у ізоляції. Кожний з нас сидить на кінці комп*ютерної мережі, набираючи на клавіатурі свої впевнення. Це як би кожний з нас був власною іноземною державою і ми хочемо знати, у що вірять люди на землі Странника чи Стрільця чи Олени (не приймайте особисто, це тільки приклад). Якими дивацькими є їхні цікаві звички! Якими приваблюючими їхні ритуали!

Але наші найщиріші переконання є самі по собі, єрессю. Єрессю вкладеною у ортодоксальні рамки. Право на переконання це право кожного на власну єресь. Свобода вірувань дійшла до цього: коли кожний є вільним вірити у що схоче, зовсім нема поділених впевнень, і, послідовно, нема громади. Чудернацьким чином, наша свобода впевнень добилася умови, яку Ніцше звав нігілізмом, але пішла по шляху, який той ніколи не міг уявити. Для Нічше (може знов вимовляю не так, Nietzsche) європейський нігілизм був поразкою любої форми віри. Але наш нігілізм є чимось іншим. Наш нігілізм – це спроможність вірити у що завгодно і кого завгодно одночасно. Все годиться!

Нарешті, наші впевнення перетворюются на іншу форму що ЗМІ звуть "змістом" ("content"). Книжка є одиницєю товару. Який її зміст, глубоко байдуже тим, хто відповідає за рух продукту. Наш релігійний зміст перетворюється невідрізним від нашого фінансового змісту і нашого розважального змісту, по принципу секцій у газетах. Іншими словами, впевненість перетворилася на культурну зручність (commodity). Ми купляємо серед компетуючих опцій переконань.

За раз переведена у стан товарної структури, наша "що-завгодно-варте" "зроби-сам" духовність переходить у негілістичну впевненість, що ми маємо право робити, що ми хочемо, так само, кожний переслідувати своє індівідуальне право на щастя. Ще гірше: для легальної індівідуалістичної форми знаної як корпорація, "щастя" може означати рибачити, винищуючи все на своєму шляху, вщент вирубувати ліси і розносити токсини по полях.

Коротше, найкраще духовне середовище для вільно-торгового корпоротивного злодійства є таким же анархічним як його власна форма економічних сенсів. Після всього, ми не звичні казати "ні" нікому хто чинить щиро і, нема сумніву, корпоративний капітализм є як ніколи, щирим. То ми звані поважати права бізнесменів у досягнені "щастя" для їхніх фірм так само, як ми призвані поважати всі форми персональних переконань. Персональні переконання шахтарів мають дуже мало що сказати про переконання володарів шахт, навіть якщо їхня доля загинути прямо залежить від виразу цих переконань.

Як розумів Жан-Поль Сартр, щирість впевнень у великій мірі пов*язана з непокоєнням що ми можемо бути не тими, хто ми є насправді. "Я социал-демократ" каже хтось, уникаючи дивитись на інших "соціал-демократів" які попросту думають щось дуже відрізне від того, що думає він. Як запевнює Сартр "кожне впевнення є неадекватним", що також означає що всі наші маленькі приватні переконання, що є такими загальними у нашій культурі, є ненавмисною сповіддю нашого вічаю від безвиході. Але ця сама безпорадність не сміє вимовляти власного ім*я, не сміє признавати сама себе.

Казати таким чином про наші переконання – це як би натякати що ми є чужинцями самим собі. Але, звичайно, ідея що нам потрібий період роздумів для самоосвідомлення і самокритики не вітається ніким і наявно стимулює ще більше жару, більш запопадливості, ще більш відчаяної щирості. Ми воліємо, щоб нам дали спокій, уколисані нашими впевненями-що-не-робять-ніякого-сенсу, були б вони приватними банальностями ординарних людей, магічним мислення євангеліків, містичним мисленням гностіків нової ери, надривним партиотизмом соціальних консерваторів або закостнілою лояльністю багатіїв іхньому Мамону вільної торгівлі. Ми є скупченням безмежно розділених, поодиноких разом.

У кожному типу віри чи культу квітне само-всепробачення і само-звеличення любго степіню. Але проблема нашого богатства вір є у тому, що наша культура є потворно несправедливою. Але, чи маємо ми відвернутися від плюрализму в ім*я покори єдиному авторитету? Я так не думаю. Віра у ніколи не помиляющу мета-риторику втрачена назавжди. Ті звичаї справді поломані. Наівність що дозволила нам, як дітям, в неї вірити як у єдину Правду справді є небезпечною наівністю. Але свобода вірити є нічим іншим як свобода на краю безодні не є меньш небезпечною, і наш домашній і інтернаціональний антагонизм підтверджує це.

Більш позитивно дивитися на ситуацію можна через концепцію релігійної свободи. Хоча ми не звільнилися від ненависті визваною відрізністю, але позбавилися більшості аргесії. І якщо є якась мудрість у тому, у всякому випадку це мудрість поблажливості що є прагматичністю імперської політики. Наша культура, як це кажуть економісти, є "дисциплинованим плюрализмом". Історично ми не є єдиними у цьому. Римська і Перська імперії також підтримували релігійну незалежність до того часу, поки це не заважало імперській адміністрації практикувати своє право: стригти свої провінції як баранів. У нашому випадку, капітализм примощує плюрализм (хоча більшість форм для нього є ідейно чужими) до пори виконується його універсальний принцип – приватизація і збагачення – дозволені рухатися вперед відкритим планом, але як би секретно. Капітализм успішно прикриває факт змагання не тільки між привласними йому бізнесовими єствами, але між капітализмом і іншими можливими системами цінностей. Капітализм як етична система спромігся впевнити людей, які живуть у ньому, що що він не є системою як такою, а є тільки натуральним і єстовним станом природи. Цим шляхом він зумів піднестися над культурними війнами і обмежив ті культурні системи, які можуть вступати у компетенцію з ним і одна з іншою. У деякій формі, культура стала великим кофортом для капітализму.

Капітализму настільки вдалося бути деригентом дійсності, що він створив ілюзію що, не дивлячись на факти, торгівля годиться всім нам, або колись підійде для всіх. Не дивлячись на факт, що бідних є велика більшість, і що освіта, захист здоров*я і пенсії стають все меньш доступними, більшість настоює на думці що ця економічна система "найкраща з можливих". Ця форма благих намірів і магічного думання не є більш странною ніж віра у те, що статуя Мадонни може плакати.

Дійсність покрита магічним мисленням є складною. Культурна війна для нас це домашня версія Холодної Війни де кожний свій також є чужинцем і всі сусіди є потенційними ворогами. Великою трагедією такої культури є те, що вона не спромоглася знайти "міжкультурний переклад": здібність перекласти мої впевнення у твої впевнення і навпаки. На жаль, ми маємо дуже мали й інтерес у подоланні складнощів перекладу, у більшій мірі тому, що від серця бажаємо ввічливо тримати один одного за горлянку...

Уривок. "Notebook Air Gods" by Curtis Whites, Harpers Magazine, December

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua