Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
історична та людська пам   ять   психологія совка   минуле та майбутнє

Сумна подія, сумні висновки


9
Рейтинг
9


Голосов "за"
12

Голосов "против"
3

Подвиг Василя Курука та проблема історичної пам,яті. З яким історичним наслідком ми йдемо у завтра. Чому саме сумні висновки.

(Щодо смерті Головнокомандувача УПА Василя Крука)

Вчора проводжали у останню путь Василя Крука – останнього головнокомандувача УПА, що зі зброєю у руках боровся з московським більшовиками до 1956 року. Звісно – він помер у 95 років, не можна сказати, що "передчасно" – кожного з нас чекає така сумна подія – так розпорядилася матінка-природа як на мій, атеїста, погляд.

Але усі ми живемо у пам'яті людей – і доки нас пам'ятають – ми ще живі. Проводи у Будинку вчителя були скромні.

Надто.

Адже він воював за те, щоб саме ця українська держава взагалі існувала, щоб існував цей уряд і цей президент, і ця Верховна Рада. Але не тільки з уряду не було представників (це зрозуміло – януковичі – нащадки НКВДістів, а не воїнів УПА і вони чесно, принаймні, вчинили).

Але й українська армія не була представлена достойно. Не було міністра оборони Гриценка. Але було декілька народних депутатів демократичного спрямування...

Щоправда, президент і міністр надали варту почесного караулу і похорон був таки військовим. Відчувалося, що Україна ще не проснулася, не дійшла до свідомості, що вона незалежна і вільна і може сама творити свою долю. Українське суспільство ще не дійшло до думки про свій тісний історичний зв'язок з героїчним минулим, у якому існувала найкраща за всю історію України українська армія.

Заслуга у цьому була і у Василя Крука як головнокомандувача.

Але за 16 років незалежності ми до сих пір про м'ясника Жукова знаємо куди більше, ніж про цю Українську повстанську армію. Українська школа, сама армія не зробили достатньо для того, щоб у нас прокинулася історична пам'ять.

От і виходить, що нинішня українська армія бачить свої витоки (психологічно) не від повстанської армії, а від радянської – що мала не одну, а дві функції – захист країни – та війна з власним народом. Знущання над народом починалося зі знущання над власними солдатами – щоб зламати волю та самоповагу у кожного радянського мужчини.

Адже совок як соціально-психологічне явище народжувалося саме через перебування якомога більшої кількості людей у тюрмах, концтаборах, СІЗО.

Та радянській і пострадянській армії.

Совок – це психологічно зламана та налаштована ламати інших за наказом і за власним бажанням. Саме через ЦЕ я ненавиджу комунізм та увесь період радянської історії. А Українська Повстанська армія була кращою антибільшовицькою армією, що могла воювати аж до 1956 року.

Вдивіться у обличчя вояків УПА. Вони різко відрізняються серед похилих віком людей. Їх обличчя НЕ агресивні, у них нема немотивованої злості. Вони – спокійні та якісь заспокійливі – які були колись у наших предків до Жовтневої історичної катастрофи 1917 року.

Але ті люди загинули – і не дали нащадків. Ми – від гірших серед тих предків, що вижили через свою природну підлість. Такі перенапружені люди, невпевнені у собі, готових до агресії від інших та до агресії до інших – не мають ні часу, ні сил щоб зупинитися та подумати.

І згадати.

Надія Мандельштам у своїх "Спогадах" відмічала еволюцію радянської людини. Головні риси:

- духовна відокремленість від світу та

- втрата історичної пам'яті.

Якщо ми не згадаємо наше вчорашнє – у нас не буде майбутнього.

Ніякі інвестиції або "соціальні пакети" подачок не допоможуть. Поки не відтворимо здатність до історичної пам'яті – нас чекатиме сумне майбутнє. Адже, щоб хто не казав, поки не буде кари за катування, за приниження гідності – люди і далі будуть жити у неповазі до самих себе. Зламати волю можна швидко – але відмовитися від режиму "облому" людської гідності – дуже важко. Адже до насильства над особистістю завжди долучається власна сім'я.

Адже вона завжди повторює те, що робиться у цілому суспільстві.

Але, наостанок, треба сказати і позитивне: невизнаність подвигу в українському суспільстві виключила можливість казенного лицемірства. І його проводжали у останню путь ті, хто щиро співчував і самому небіжчикові і тій справі, якій присвятив своє життя Василь Крук.

Вічна пам'ять герою та достойній людині!

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua