Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
національний інтелект   інтелектофобія   історичний спадок   парадокси існування спадщини

Про інтелектофобію та інші цікаві речі


10
Рейтинг
10


Голосов "за"
12

Голосов "против"
2

Парадокси існування інтелекту в постсоціалістичному світі. Вади нерозумного та егоїстичного лібералізму для розвитку національного інтелекту. Смерть та відродження українського інтелектуалізму.

(Відгук на статтю Сергія Дацюка в "УП" за 06.09.07)

Справа про інтелектофобію та гомофобію, цебто людиноненависництво історично тільки розпочинається. Вже є намагання відтворити історію пострадянського суспільства в Україні та в усьому колишньому Радянському Союзі. Тема ця надто багатогранна, щоб викласти її повністю.

Але деякі смислові вузли зазначити можна.

1. Взагалі вся російська революція 1917 року до 1991 року була історією нищення вільної самодостатньої людини. За висловом Збігнева Бжезинського – перетворення нормальної людини на такий собі людський омлет, притаманний закритому суспільству.

2. Колишня Російська імперія навіть на теренах України залишила у спадок дуже розвинуту елітарну культуру та великі потенційні можливості для подальшого розвитку.

3. Знавці історії суспільства знають, що наслідки попереднього розвитку яскравіше виявляються у наступному періоді, а не в той самий час, коли ці передумови інтелектуального підйому виникли. Отже прорив Радянського Союзу в космос та до атомного ядра був можливий саме завдяки розумовому потенціалові, що був закладений ДО 1917 року.

4. І навпаки: за час існування комуністичної диктатури йшло не тільки використання, але й знищення інтелектуального потенціалу усіх націй Радянського Союзу. Коли видатні вчені потрапили до сталінських "шарашок" – вони історично були захоплені зненацька у полон окупаційної влади. Адже комунізм за визначенням гірше будь-якої іноземної влади. Це була величезна наруга над національним інтелектом усіх націй, у тому числі й української.

5. Адже видатні інтелектуали зовсім не планували своє життя в статусі військовополонених тоталітарної диктатури! Навіщо їм було так старатися та працювати – щоб потрапити у людський вол'єр? Саме Сталін визнав кримінальників "соціально близькими" – тому він інтелектуалів занурив у тюремне середовище, а кримінальних злочинців за покликанням – в університетське та академічне. "На виході" з соціалізму ми отримали чиновників-бандитів, вчених-бандитів, господарників-бандитів.

6. Люди опинилися не на своїх місцях. Речовини або люди не на своїх місцях є сміттям для даного середовища. До цього можна додати також письменників-покидьків. Про них дуже добре написала Надія Мандельштам – удова видатного російського поета Осипа Мандельштама.

7. Йшла стрімка деградація основної ланки суспільства – сім'ї. Інтелектуал не може народитися у безповітряному просторі. Сім'я відіграє роль

- а) спадкоємця духовної інтелектуальної культури

- б) певних моральних та психологічних цінностей

- в) відіграє захисну роль у протистоянні особистості зовнішнім згубним впливам. Це любов, душевна релаксація, втіха у важкі для особистості хвилини...

Саме тому тоталітарне суспільство починає з нищення саме сім'ї як міцної спільноти. Сильна сім'я ЗАВЖДИ сильніше будь-якої вулиці.

8. Отже – тоталітарна влада зробила УСЕ, щоб впливати на дитину через голови батьків. Чи вдавалося це – це вже окреме питання. Але режим кругової поруки – колективної відповідальності, кримінальна відповідальність за недонесення на своїх близьких – морально та психологічно зруйнувала родину.

9. Власна родина перестала виконувати роль захисної системи – і перетворилася на каральну руку держави. Катами таланту, непересічної особистості стали саме члени родини. САМЕ ТОМУ у цьому моральному жаху держава припинила масові репресії проти вільних особистостей. Навіщо? Адже з цим краще могла упоратися сама родина!

10. Для цього пропаганда натякала, що "усі генії – "несповна розуму", "шизофреніки", "дурні" – і таке інше в дусі моральної дискредитації вільної людської особистості. Але під тягарем власної деградації саме радянське суспільство впало саме собою. У цьому акті смерті комунізму не було ні моральної, ні інтелектуальної заслуги народу.

11. Тому смерть комунізму радянський народ сприйняв не як визволення, а як велике стихійне лихо. Тепер, у пострадянський період, ми отримуємо інтелекто-ненависницький спадок з минулої диктатури. У наш час з радянської епохи прийшли ті самі бандити-вчені, бандити-офіцери, бандити-господарники та бандити-чиновники. Комсомольські керівники у нових умовах готові були відкривати будинки розпусти та нещадно нищити навіть ті інтелектуальні надбання, що лишилися з радянських часів.

12. Якщо у минулому їхні інстинкти дещо стримувала партійна та державна дисципліна – то у нових умовах ці бандитські номенклатурники відчули безкарність. Радянському часові була потрібна військова промисловість та наука, з нею пов'язана. Після 1991 року йшло пряме свідоме нищення культурних закладів та інтелектуальної структури суспільства.

13. Цілі верстви спеціалістів були вимушені займатися примітивною торгівлею, забуваючи свій фах. Але у цьому мороці було дещо світле: навіть у цій примітивній торгівлі та бізнесі ці високоосвічені люди заново навчалися бути вільними від диктату держави.

14. Можна сказати, що залежних від тоталітарної держави людей ПРИМУСИЛИ діяти як вільні люди! Саме як примусово вільні люди вони почали використовувати свій розум для того, щоб вирватися зі злиднів та відчути себе вільними та незалежними.

Але за рахунок різкого зниження інтелектуального змісту їхньої діяльності.

15. Вийшов цивілізаційний парадокс: повернення до волі та заможності відбувався за рахунок зниження інтелектуальної складової. Проте вже внутрішній зміст бізнесової діяльності усе більше та більше вимагає задіяти саме... людський інтелект.

Виходить – якщо людина не знаходить визнання у держави та близького оточення – вона перестає взагалі звертати увагу і на державу і на таке черстве оточення!

"Без вас обійдусь!".

16. Це – системний порятунок для творчої людини – послати під три чорти усіх, хто його не визнає, йому заважає – і сам стає центром кристалізації певного соціуму. Тепер хай у цієї творчої людини хтось шукає визнання, якщо комусь це потрібно!

17. Ці люди восени 2004 року вийшли на Майдан, щоб не просити щось від держави – а щоб вимагати поваги до їхньої свободи як умови для самореалізації їхніх особистостей.

18. Але такий перехід був надто різкий – і зруйнував багато доль. Саме тому для захисту національного інтелекту потрібно було захистити інтереси працюючих кваліфікованих робітників та спеціалістів у 90-і роки – про що мало не кричав Джордж Сорос.

19. Але догматично сприйнятий лібералізм на ділі відштовхнув від ліберальної ідеї мільйони потенційних прибічників. Валерія Новодворська навіть договорилася, що наймані фахівці самі винні у своїх злиднях: хай самі шукають шляхи для особистого збагачення! Таке черстве відношення до працівників розумової праці у державних установах скомпрометувало саму ідею демократичної влади.

20. Як у свій час нездари з царської фамілії довели країну до більшовицької диктатури – так недолуга, вузько егоїстична політика лібералів призвела до влади путінців у Росії та кучмістів в Україні. Отже негативне ставлення до українського національного інтелекту та взагалі таланту має декілька чинників:

- незацікавленість у продуктах праці інтелектуалів

- спадщина радянської пори (нищення людей)

- спадщина православної цивілізації, що не схвалює автономії особистості, режиму персональної відповідальності перед власною долею.

21. Зараз саме держава повинна підтримати розвиток людської особистості – збільшити видатки на науку до 3-5%% від національного ВВП як це на Заході або в Ізраїлі чи Тайвані. Саме зараз саме сприяння держави створенню взаємодії науки, освіти та виробництва, наукової інфраструктури "на виріст" забезпечить у наступному періоді бурхливий зріст саме інноваційних розробок.

Але цьому має передувати "відновлення" людської української особистості, для чого важлива передусім саме гуманітарна сфера знань та мистецтва.

22. Наостанок: Шкода, що зараз надто низька якість людської особистості, її загальної культури. Проблема "інтелектофобії" – це проблема загальної культури та отруєння совком – ненависті до вільного інтелекту взагалі.

Як я раніше писав – треба історичну кіноплівку відмотати назад – до нормального стану людської особистості. Якщо раніше ця особистість і не була розвинута, але і не відчувала фобії до людського в людині...

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua