Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Момент істини. Який суд вищий: Моральний чи Конституційний?

Olexandr | 21.04.2007 10:47

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
0

Голосов "против"
0

Вивести із стану кризи політику і право можуть лише громадяни, які мають орієнтуватися за моральним "компасом".

Момент істини. Який суд вищий: Моральний чи Конституційний?

Відоме народне прислів'я: "Закон як дишло – куди повернеш, туди й вийшло". Цей самий феномен у "перекладі" на мову політики можна визначити наступним афоризмом: "Політика – це узаконене свавілля". Але обидві форми зазначеного феномену актуальні не для кожного народу. На жаль, те, що сьогодні відбувається в Україні свідчить: проблема деградації політики і права є надзвичайно актуальною саме для України. Чому? Тому, що в Україні створилися сприятливі умови для ескалації аморальності у сфері політики і права.

Сьогодні ми "маємо те, що маємо". Але, якщо хочемо з "цього" вийти, то треба знайти відповідь на три наступні питання: 1. Що "це"? 2. Хто у "цьому" винен? 3. Що з "цим" робити?

На наш погляд, спроби знайти відповідь на вказані питання в межах політики і права приречені на невдачу. Там їх немає! Ці відповіді знаходяться у іншій площині – в площині моралі, в якій політика і право мають закорінюватися. Отже, тут треба скористатися з поради Козьми Пруткова "Зри в корень!" ("Поглянь у корінь!"). Оже, спробуємо причини нинішньої кризи в Україні пошукати у сфері моралі, а не у політичній чи правовій сфері. Такий підхід є цілком виправданий, тому що: 1) сфера моралі належить до компетенції кожної людини, а не лише політикам чи законникам, і тому моральним суддею може бути народ – це його виключна компетенція, на яку не можуть претендувати ні політики, ні законники; 2) закони моралі є природними, і тому ними не можна свавільно маніпулювати як це роблять політики і законники з політикою і законодавством; 3) закони моралі тому є єдиним народним критерієм для визначення політичного і правового фарисейства, тобто зловживання політикою і правом. З цього і слід виходити у пошуках відповіді на поставлені питання.

На перше питання "Що "це"?" відповідь має бути такою: "це" (тобто, той кризовий стан речей, який ми маємо сьогодні в Україні) є ніщо інше, як політичні і правові прояви аморальності. Про це свідчить, зокрема, те що народ перетворено із "мети" на "засіб" для політичних і правових зловживань. Політика і право перетворилися на поле битви без правил між політиками і правниками "за спиною" народу. Тому в сьогоднішній Україні зреалізувався антинародний принцип "пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать". Буйним цвітом розцвіло в Україні політичне "рейдерство", тобто прийоми політичної боротьби, засновані на аморальному маніпулюванні правом і судами. Хтось дуже аморальний з впертістю приречених у своїх власних інтересах використовує географічну "карту" України, спекулює на так званій "мовній проблемі", збурює антиукраїнські настрої... В силу природного закону суспільного життя, аморальність у політиці і праві проявляється настільки, наскільки це дозволяє народ. Політика – дійсно брудна справа, але лише тою мірою, якою народ – єдиний природний "фільтр" політики – не є здатним цьому бруду протидіяти. Народ має навчитися брати у свої руки владу над політиками, а не вони над ним. Іншого способу досягати чистоти у політиці не дано! Слід також мати на увазі, що народ є не лише джерелом влади, а й джерелом законодавства та правосуддя, створюючи моральні координати для них. Разом з тим, людству давно відомий феномен фарисейства, тобто випадки коли законодавство і судочинство у руках аморальних законників перетворються на інструмент творення зла. Саме тому аморальні політики і законники схильні фетишизувати законодавство і юстицію, в той час як вони є лише інструментами у руках людей. І, як будь-який інструмент, можуть бути використані як для добра, так і для зла. Прояви зловживання законодавством і юстицією ми сьогодні бачимо у вигляді так званого "рейдерства", в тому числі політичного, коли політична аморальність напинає на себе для маскування шати законності. Більше того, завдяки деморалізації української юстиції сьогодні набирає поширення новий вид злочинності – так звана "легалізована" злочинність, тобто злочинність, що стає вчиняється завдяки зловживанню законодавством. Отже, та псевдополітична і псевдоправова каламуть, яку ми сьогодні маємо в нашій країні – це "рукотворний пам'ятник" аморальності її творців. Політика і право (особливо конституційне право) сьогодні повністю деморалізовані, приведені аморальними діями певних осіб у непридатний стан. Реанімувати їх і повернути до суспільного життя тепер може лише народ, вибравши для цього демократичним шляхом відповідних людей за єдиним критерієм – критерієм моральності.

На друге питання "Хто винен?" слід відповісти наступним чином: винними є "діячі", уражені аморальністю, безвідносно до того, квитки якої партії вони мають. Винуватих у кризі слід виявляти не за партійною ознакою, а з допомогою так званої "нової класової теорії". Згідно з нею людство приречене вічно поділятися на два основних класи: людей моральних і людей аморальних. Соціальний прогрес забезпечується тією мірою, якою моральні люди поборюють аморальних. Якщо відбувається навпаки, то маємо соціальний регрес. Саме така (і ніяка інша) класова боротьба насправді має місце у будь-якому суспільстві і визначає його стан. Ще філософ Антисфен, помітивши цю закономірність, зазначав, що "держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих". Для сучасної кризи в Україні це означає, що аморальний "нашоукраїнець" чи "бютівець" так само винен у виникненні цієї кризи, як і аморальний "соціаліст" чи "регіонал". Інша справа, серед яких партій "аморалісти" переважали, і це при найближчому розгляді стане очевидним для будь-кого. Політики, як і законники, теж поділяються на два класи: тих, хто боїться морального світла і фарисействує, прикриваючись шатами деморалізованого законодавства і юстиції, і тих, хто спирається у політиці і юстиції на мораль. Для долі народу не має значення хто діяв аморально – "позиція" чи "опозиція". Про те, що хтось таки діяв аморально свідчить очевидний для усіх наслідок – криза політики і права. Як сказано у Біблії: "По плодам їхнім пізнаєте їх". Тому треба відмовитися від пошуку винних за партійною ознакою, а шукати їх слід за ознакою аморальності. Аморальність у вигляді фарисейства проявляється, зокрема, в обмовках, які підсвідомо проникають у риторику винних політиків. Це стає явним, якщо піддати "психоаналізу" тих, хто вживає у своїй мові такий, наприклад, вислів: "Вибори як спосіб державного перевороту" (те саме: "Дострокові вибори – це шлях до узурпації влади"). Протиприродність і абсурдність цього слогану полягає у тому, що ні ці, що можуть відбутися, ні будь-які інші вибори, якщо вони є вільним волевиявленням народу, як це має бути за визначенням, не можуть визнаватися ні способом державного перевороту, ні шляхом до узурпації влади, а якраз навпаки – єдиним способом протидії подібним зазіханням, бо саме народ і є джерелом влади. Це і видає закріплену на рівні підсвідомості аморальність авторів і фанатичних апологетів наведеного слогану.

На третє питання "Що робити?" маємо відповісти так: народ має негайно здійснити вибори нових "конструкторів" політики і права, не уражених аморальністю, якщо не хоче, щоб виданий ним мандат на творення політики та права і надалі використовувався для політичних і правових зловживань. За цієї умови ніякий компроміс з аморальними носіями цього мандату неможливий: "Карфаген має бути зруйнований!". Мандат народу має бути відібраний і переданий моральним людям. І не має значення до яких партій вони належать: їхня моральність (за будь-якого політичного окрасу) – краща запорука від зловживань народним мандатом. Отже, єдиний природний спосіб уникати кризи, подібної до тіє, що маємо – це нашим громадянам навчитися надавати свій мандат творцям політики і права за критерієм моральності. При деградації так званого формального права, тобто рукотворного законодавства, ураженого "вірусом" аморальності, у людей завжди залишається можливість апелювати до природного права, або, як його ще називають, права "здорового глузду". Це право і дає підстави для проведення виборів у будь-якому випадку стану крайньої необхідності, якщо це потрібно для усунення кризи. Політика і право (в тому числі конституційне право), будучи зруйнованими кризою, втрачають свої функції. Тому народу у цьому випадку залишається єдиний критерій, який має фундаментальне значення – це критерій моральності. З його допомогою і мають оцінюватися дії політичних сил, і зокрема: а) Указ Президента про дострокові вибори; б) дії опонентів Президента. Що виявиться моральним за цієї оцінки, те й заслуговує на підтримку. А усім, хто діє у сфері політики і права слід пам'ятати, що судити їх будуть люди за нормами моралі. Моральний Суд вище будь-якого іншого суду, у тому числі Конституційного Суду. І даремно наші політики і законники діють так, наче не існує над ними Морального Суду, яким ніхто не може маніпулювати. Морального Суду не уникнути нікому. Коституційний Суд не уповноважений ревізувати рішення Морального Суду, бо йому самому належить керуватися мораллю. Рішення будь-якого суду, тому числі Конституційного Суду, є неправосудними, якщо вони не засновані на нормах моралі.

Очевидно "золоте правило" для подібних випадків може бути сформульоване наступним чином: якщо не знаєш як правильно вирішити політичну чи правову проблему, застосуй критерій моралі і ніколи не помилишся. Викладене можна позначити як "моральну концепцію виходу з кризи політики і права", яка сьогодні має місце в Україні.

Висновок:

Формула сьогоднішньої кризи: "політика і право мінус мораль". Виходячи з цієї формули, за наявної зруйнованості (деморалізованості) політики і права шукати вихід з кризи з їхньою ж допомогою – це те саме, що, як кажуть у народі, питати у хворого здоров'я. Тому нам нічого не залишається, крім одного – на нових виборах передати мандат тим, хто здатен творити політику і право на моральній основі. При кризі формального права, і зокрема конституційного права, яка має місце сьогодні в Україні, підставу для нових виборів нам надає природне право, або, як його ще називають, право "здорового глузду". Лише це і ніщо інше є справді антикризовим засобом. І не дай нам Боже знову помилитися у виборі!

Олександр Костенко

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua