Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Після втрати мови втрата Незалежності лише питання часу.

Ігор Бурдяк | 24.05.2012 00:21

5
Рейтинг
5


Голосов "за"
6

Голосов "против"
1

На сьогодні запланований розгляд Верховною Радою Законопроекту Колесниченка-Кивалова ''Про Засади державної мовної політики'' у Верховній Раді України. Якщо він стане законом, то фактично в Україні буде дві державні мови.

Мовою нинішня влада займалася і раніше. Десь півтора року тому Верховна Рада ухвалила, а президент підписав Закон України "Про судоустрій і статус суддів", де йшлося і про мову судочинства. Після того 54 народних депутатів України оскаржили цей закон в Конституційному Суді. Але Суд визнав закон конституційним.

Декілька суддів з цього приводу мали окремі думки. Ось одна із них (судді Шишкіна):

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Шишкіна В. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України

Конституційний Суд України Рішенням від 13 грудня

2011 року N17-рп/2011 (далі – Рішення) визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення:

- частин четвертої, п'ятої статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N2453-VI, згідно з якими допускається використання в судах, поряд з державною, регіональних мов або мов меншин.

1. Визначаючи такими, що відповідають Конституції України

(є конституційними), положення частин четвертої, п'ятої статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня

2010 року N 2453-VI (далі – Закон), згідно з якими у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин, Конституційний Суд України в Рішенні допустив методологічні і правові хиби, не застосувавши фактично телеологічного методу аналізу, який є найбільш доцільним для трактування положень Конституції України.

1.1 Основний Закон України є програмним документом, якому надано юридичну форму, де цілі мають першорядне значення. Аналіз конституційних положень неможливий без урахування їх цільової спрямованості, тому основним напрямом телеологічного способу оцінки та трактування є пошук сенсу нормативних приписів, зважаючи на цілі і результат від їх застосування.

Згідно з Конституцією України як державоутворюючого акта Українського народу державною мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини перша, друга статті 10). Зазначена стаття Конституції України міститься у розділі І "Загальні засади", положення якого встановлюють стрижневі елементи суспільного ладу Українського народу і конституційного устрою Української держави, тобто доктринальні положення державотворення.

У вказаному розділі переважно акумульовано не формально-позитивістські норми, а норми-цілі, норми-доктрини, норми-принципи, норми-підвалини для становлення та існування Української держави, саме тому вони мають додатковий захист від можливої їх корекції – більш складну, у порівнянні з нормами інших розділів, процедуру внесення до них змін. Статус державної мови можна розглядати у двох основних значеннях: як індивідуальне природне право мовного носія, коли мова є засобом (механізмом) суспільної комунікації взагалі, і як спільне природне право відповідного етносу, завдяки чому державне утворення ідентифікується з титульною нацією. В останньому значенні державна мова набуває статусу одного із елементів конституційного правопорядку. У такому випадку функціонування мови як державної виконує природне, суспільно значуще завдання, яке спрямоване на становлення і існування держави Українського народу.

Введенням в конституційно-правове поле України як країни з поліетнічним складом населення припису про функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України законодавець визначив її специфічну роль, зокрема, пов'язавши різноаспектну діяльність держави як суспільного регулятора із обов'язком послуговуватися уніфікованим мовним засобом суспільної комунікації – українською мовою. Одночасно це є демонстрацією ототожнювання державного утворення України з титульною українською нацією.

За частиною другою статті 10 Конституції України українська мова має виконувати відповідну державотворчу, на відміну від інших мов, функцію, а отже, бути в постійній дії і максимально працювати у всіх сферах суспільного життя, відіграваючи певну роль.

Зазначене вказує на підстави для виокремлення української мови із сукупності інших національних мов, якими громадяни України можуть користуватися у повсякденному житті, і для набуття нею обов'язкового загальновживаного статусу. Таке твердження не є приниженням або ігноруванням положень частини третьої статті 10 Конституції України про гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України, оскільки в частинах першій, другій, третій цієї статті закладено різні завдання і призначення, які не можна змішувати, а отже, й помилково протиставляти одну одній або шукати прояви запрограмованого конфлікту.

До того ж, якщо за приписом частини другої статті 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, то вона має відповідати й за повноправне функціонування української мови, носіями якої є громадяни титульної нації.


1.2 Згідно зі статтею 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Саме тому зміст рішень Конституційного Суду України і його правові позиції мають бути спрямовані на неухильне дотримання духу і букви нормативних положень Конституції України і її державотворчої доктрини, відображеної у тексті преамбули. Це стосується, зокрема, статусу і ролі української мови як мови державоутворюючої нації.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року N10-рп/99 заклав концептуально-правові позиції, за якими:

- під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя (абзац перший);

- Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), що повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначена в преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий);

- положення про українську мову як державну міститься у розділі І "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні; поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття "конституційний лад" (абзац третій);

- застосування української мови як державної унормовується шляхом конституційного та законодавчого закріплення (абзац десятий);

- публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо); до сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами (абзац четвертий);

- до них, зокрема, належать: розгляд звернень громадян, діяльність Збройних Сил України; видання друкованої продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації, оформлення митних документів тощо (перше речення абзацу п'ятого);

- володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України і для службових осіб державних органів, установ і організацій (друге, третє речення абзацу п'ятого);

- законодавчо визначеним є також питання про застосування української мови та інших мов у навчальному процесі в державних навчальних закладах України (абзаци шостий, сьомий);

- положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України (абзац одинадцятий).

Значення вказаних приписів Конституційного Суду України є неминучим. Ними повинні керуватися, зокрема: законодавчий орган при прийнятті законів та інших правових актів; державні органи і посадовці в їх нормотворенні; суди при постановленні судових рішень.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону України "Про основи національної безпеки" від 19 червня 2003 року N 964-ІV одним із пріоритетів національних інтересів України є забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Змінювання меж функціонування державної мови є змінюванням конституційного ладу України, а це право згідно з частиною третьою статті 5 Конституції України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органом або посадовими особами.

Викладена мотивація могла бути обгрунтуванням для визнання неконституційними положень частин четвертої, п'ятої статті 12 Закону відповідно до частин першої, другої статті 10 Конституції України.

1.3 Конституційний Суд України мав підстави проаналізувати оспорювані положення статті 12 Закону також з позиції їх відповідності таким елементам верховенства права (частина третя статті 8 Основного Закону України), як правова визначеність і правова впевненість, оскільки незрозумілими є кілька її положень.

Як розуміти припис "можуть використовуватися"? Це означає, що ведення судового процесу можна здійснювати не українською, а іншою мовою, тобто має відбутися заміна обов'язково-функціонального статусу державної мови на іншу мову, чи це лише право на використання іншої мови учасником процесу за допомогою перекладача, чи це розміщення в приміщенні суду додатково іншою мовою інформації про різноаспектну діяльність суду, зокрема з метою доступу до адміністративних послуг, чи це спілкування зі службовцями суду тощо?

Що стосується процедури ведення судового процесу (провадження), то в процесуальних кодексах законодавець вживає дієслова "здійснюється" або "провадиться" (стаття 15 КАС України, стаття 7 ЦПК України, стаття 19 КПК України), оскільки їх значення найбільш наближене до терміна "функціонування", тому запровадження нового терміна "використовуватися" до такої діяльності без додаткової конкретизації є незрозумілим і потенційно несе в собі загрозу витіснення із судочинства державної української мови.

Незрозумілим для правозастосування є також термін "регіональні мови". Що це означає практично в Україні, які мови можна назвати цим терміном, не змішуючи його з терміном "мови національних меншин"? Законодавець, зазначаючи у частинах четвертій, п'ятій статті 12 Закону можливість використання в судочинстві регіональних мов, формально послався на Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" (далі – Закон про ратифікацію), не взявши до уваги його зміст. Верховна Рада України четвертого скликання ухвалила цей закон 15 травня 2003 року із застережувальними нормами, завдяки яким взагалі виключається можливість використання в українському законодавстві терміна "регіональної мови". Так, у статті 2 Закону про ратифікацію чітко зазначено, що положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (далі – Хартія) застосовується лише до мов національних меншин в Україні, які визначені у вичерпному переліку – білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської. Такий припис вказаного закону виключає застосування положень Хартії до

будь-яких інших, крім зазначених у переліку, мов національних меншин, а тим більше незрозумілого терміна "регіональної мови".

До того ж у статті 3 Закону про ратифікацію вказано, стосовно яких норм Хартії Україна бере на себе зобов'язання. Зокрема, не взято Україною зобов'язань щодо частини ІІІ (статті 8-14) Хартії, у тому числі стосовно й статті 9 "Судова влада". Однак, ідучи назустріч демократичному праву національних меншин на розвиток і використання національних мов, Українська держава відповідно до положень статті 4 Закону про ратифікацію, не беручи зобов'язань, погодилася лише поширити на свою територію дію окремих положень статті 9 Хартії, проте таке поширення стосується не ведення судового процесу мовою національних меншин, а лише права на виступ в суді іншою мовою з допомогою перекладача, заявлення клопотання, надання суду доказів і відповідних документів мовою оригіналу, отримання судового рішення в перекладі на мову, яку сторона процесу зрозуміє тощо (таке право забезпечується на підставі чинних і деталізованих положень процесуальних кодексів без замаху на функціональну роль української мови).

Ратифіковані Україною положення Хартії не передбачали поширення застосування мов національних меншин, а тим більше "регіональних мов", на ведення судового процесу. Таким чином, в частинах четвертій, п'ятій статті 12 Закону законодавець порушив положення Конституції України і вийшов за межі Закону про ратифікацію.

Крім того, у статті 5 Закону про ратифікацію зазначено, що "при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюється положення Хартії". Такий нормативний припис підтверджує, що у певних сферах суспільства українська мова функціонує у повному обсязі і не може бути обмеженою у застосуванні.


Незрозумілим у частинах четвертій, п'ятій статті 12 Закону є термінологічне словосполучення "мов меншин". У частині третій статті 10 Конституції України йдеться про мови національних меншин, а в її статті 11 додатково ще й про розвиток мовної самобутності корінних народів. То які ж меншини мав на увазі в Законі законодавець? Незрозуміло! На термінологію міжнародно-правових документів треба дивитися через призму поняттєвого правного апарату Основного Закону України.

Викладене вказує на правову невизначеність і правову невпевненість приписів частин четвертої, п'ятої статті 12 Закону, що є підставою для визнання їх неконституційними відповідно до положень частини першої статті 8 Конституції України...

Суддя

Конституційного Суду України В. І. Шишкін

............

Віктор Шишкін під час формулювання своєї окремої думки широко використовував офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади.

А Конституційний Суд проігнорував це тлумачення. До речі, подібним чином він поступив раніше, визнавши конституційність формування парламентської більшості після обрання Януковича президентом і скасувавши політреформу (проігнорував попередні ухвали Конституційного Суду).

Згадаймо, як закінчилися такі "ігри" для киргизьких суддів:

В Киргизии возбуждено уголовное дело против судей конституционного суда

24 травня о 13.00 біля Верховної Ради України відбудеться громадська акція на захист української мови

Комментарии
Мені байдуже, приїхав єврей звідкись в Одесу, чи в ній народився. Ви, євреї, розбирайтеся між собою без нас, хто із вас справжній одесит.
А як на мене, кращий той єврей, який поважає українську державу, найважливішим символом якої є українська мова.
Якщо російська мова буде державною в Україні, то вона буде обов"язковою і в Галичині. Для цього немає ніяких підстав.
Зрештою, Ваша дружина змушена буде оформляти дисертацію на двох мовах. Де вигода для неї від впровадження другої державної мови?
Более всего Ваш "одесит" похож на еврея, который пришел устраиваться на работу ЦК КПСС.
Не помните такой анекдот? Ему указали, что он не совсем правильно говорит на русском. Еврей вернулся через две недели и абсолюnно првильно сказал – "Здраствуйте товарищи!"
Его похвалили. Обрадованный еврей воскликнул "Ка-ак я выучи-ил вашью мову!"
Но этот анекдот конечно надо рассказывать, чтобы передать все оттенки еврейского произношения;-).
Вам нужны такие "евреи"?
Ответ.
Правильно! Вот поэтому русский и должен быть вторым, полностью равноправным с украинским, государственным языком. И образно дополняя Ваш пример с правилами дорожного движения – светофоры имеют не только световые сигналы, но и звуковые для людей с недостатками зрения. Не слыхали об этом? Это и есть соблюдение прав всех групп населения.









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua