Позволю собі процитувати справжнього націоналіста, щоб зрозуміліше стало, чому так біснуються "антинаціоналісти":
"Орган Академії наук УССР, лаючи буржуазних націоналістів, бо вони обороняють українськість Київської Русі, пробує довести, що Русь була спільною землею і русского народу. В люті до націоналістів, бо вони обороняють давню українську територію від московської захланности...
... Півстоліття триває боротьба більшовицького великодержавства з українською національною ідеєю... За брєжнєвського урядування, загострюючи курс єдинодержавства, створено ще один міф про "нову історичну спільність народів, якою є світський народ". Міфічну спільність, видуману в імперському штабі, велено називати реальністю, властивою для "зрілого соціялізму", як називають теперішній етап в будові соціялізму.
Замість націй, як культурно-історичних категорій, з яких кожна має своє лице, барви, культуру, історію, національну психологію і традиції, за партійним маячним програмуванням проголошено абстрактний міф як існуючу реальність. Вирішальним у формування міфічного творива є "дружба народів, пройнята інтернаціоналізмом" (а він же глибокий у русского народу), "отечественний" патріотизм замість національного патріотизму з його любов"ю до своєї батьківщини...
Російське великодежавство царату понад два століття боролось з націоналізмом українським, прибалтійських народів, польським, грузинським та іншими. А в національних революціях під ударами націоналізмів розвалилась імперія-Росія. Більшовицьке великодерджавство продовжує політику царату. За нинішнім курсом брежнєвської політики націоналізм є найбільшою проблемою в СССР, який уважається інтернаціональним "отєчєством"...
За брежнєвського владування, з посиленням курсу політики єдинодержавства, загострилась боротьба двох протилежних сил в Україні: московського великодержаства та української національної ідеї. Властиво, боротьба між ними ніколи не припинялася за більшовицького владування в Україні...
Об"єднані національною ідеєю сили нації змагаються за повноту суверенного державного життя нації; за повноту суверенного внеску всіх її творчих виявів у вселюдську скарбницю. Національна ідея, об"єднаючи національні сили в боротьбі проти більшовицького єдиножержавтсва, оброняючи всебічний розквіт творчого національного генія, не вбиває, не витісняє, а "каталізує" безмежжя інших благородних ідей і, збагативши їх у національному кліматі, повертає світові.
Через націю, через свій нарід людина належить до людства...
Тому відданість національній ідеї, всебічне її пізнання через заглиблення в неї веде до найкращого пізнання і розв"язання основних соціальних і духовних проблем, що забезпечує широкий розвиток націй і людини, її духовного розвитку і добробуту...".
Прошу вибачити за досить довге цитування, але ці цитати, повторюсь, чітко показують, чому велась і продовжується така шалена боротьба проти української національної ідеї.
Заражені отим царсько-більшовистським єдинодержавством і несприйняттям будь-якого проявлення самобутності народів колишніх колоній, нинішні офіційні і неофіційні "клєймітелі" всього національного у неросіян, продовжують гнути свою лінію. А також з десятиліття в десятиліття, з року в рік, від автора до автора кочує думка, що український націоналізм пов"язаний лише з Галичиною. І дуже наполегливо її нав"язують, намагаючись поділити Україну.
Але пора вже назвати ім."я людини, яку вище цитував – це Федір Іванович Вовк. Цитати – з його доповіді, проголошеної на Другому Конгресі СКВУ в Торонто 1 листопада 1973 року.
Уродженець Полтавщини. Закінчив Харківський університет. У 1936 році з родиною приїхав у місто Нікополь, Дніпропетровської області, де був призначений директором новозбудованої школи.
В окупованому німцями місті 1941 року брав участь у створенні осередку "Просвіти" і його діяльності до 1942 року, поки німці її не заборонили. Цього ж року вступив до ОУН, потім став районним провідником організації. Отримав псевдонім – Іван Федорович Вовчук. Під цим прізвищем довгий час жив.
Після війни опинився за кордоном, очолював видавництво "Вісник" і однойменний журнал, написав багато статей, став професором. Протягом двох термінів І.Ф. Вовчук був Головою політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки. Помер у 1979 році. В некролозі від імені Проводу ОУН зокрема було сказано: "Це був гордий націоналіст-революціонер, який ніколи не схилив прапора революційної ОУН".
І дуже важливе повідомлення для тих, хто так старанно клєйміт український націоналізм, прирівнюючи його до нацизму: Федір Іванович Вовк і його дружина Єлизавета – Праведники народів світу. Під час окупації Нікополя вони врятували життя єврейської родини – Сару Бакст, її синів Віктора і Олександра, матері і племінника Володимира. 12 липня 1998 року спеціальна комісія їх визнала Праведниками народів світу. Їхні імена викарбувані на стелі пам"яті в Єрусалимі на Алеї Праведників.
