Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/life/4c34d2f1055fa/

Моя подорож в ліс в ніч на Івана Купала за квіткою папороті...

Микола Горбатюк | 7.07.2010 22:18

Ніч на Івана Купала, мандри в ліс за цвітом папороті, враження, висновки...

Ще в дитинстві бабуся розповідала, як двоє її подруг довідались, що опівночі в ніч на Івана Купала цвіте папороть та й пішли, щоб здобути здатність усе знати, той диво-цвіт зривати. Коли настала ніч, то на подруг напав непереборний сон. Щоб не проспати момент цвітіння, стали штовхати одна одну, кричати, бігати. Одна з них спіткнулась і... проснулась вранці від крику пастуха, котрий гнав худобу на пасовище. Хотіла встати та не змогла – коси так сплелися з травою та корінцями, що не піднятись. Стала кричати, просити порятунку. Пастух почув й гострим ножем звільнив полонянку. Почали дома розплітати, але марно – корінці та трава настільки сплелись з волоссям, що не розплутати. Довелось постригти дівчину наголо. Тоді та стала сліпнути. Повели до знахаря, а той ще з порога глузливо: "Що, дівко, зірвала цвіт папороті?... Щоб то було, якби кожен міг косити той цвіт, як траву?... Це, дівко, потрібно в такий день народитись... Я можу зробити так, що ти одужаєш, але пізніше за тебе постраждає твоя дитина". Дівчина погодилась, бо хто тоді думав, що важкий час революцій, війн, розрухи, голоду закінчиться та настане мирне життя? Минув час. Дівчина вийшла заміж, народила сина. У трьохрічному віці малий упав із яблуні і став калікою на все життя...

Старенька мама мого товариша розповідала як колись її брат вирішив досить хитро заволодіти цвітом папороті: "Таємно від рідні весною викопав у лісі паросток папороті та й виростив дома. В ніч на Івана Купала в нашій хаті молодь зібралась на вечорниці. Брат непомітно зник. Молодь продовжувала веселитись. Несподівано з комори в кімнату влетів брат весь білий від переляку, тремтить, зуб на зуб не попадає. Усі кинулись його заспокоювати, розпитувати. Лише через дві години той якось трохи заспокоївся й розповів таке: "Засів у коморі над кущем й став чекати. Почув що на дворі розпочалась страшна злива із сильним вітром та громом. Несподівано оглушливий грім, землетрус та страшна блискавка розкололи хату навпіл. В цю мить з'явився грізний вершник на величезному коні, із страшним скреготом витягнув шаблю та й замахнувся рубати. Щоб врятуватись, мусив вибігти з комори". Братові всі довго пояснювали, що вітру, зливи, блискавки, грому та землетрусу не було, а все те йому привиділось. Недовго після тієї пригоди брат прожив – загинув у вогнищі громадянської війни".

У цих розповідях для мене не було нічого дивного – доволі подібного наслухався коли у дитинстві сидів на печі бабусиної хати та "мотав на вус" дивовижні розповіді старих односельчан. З тих розповідей знав, що папороть не цвіте цвітом у звичному розумінні цього слова, а лише на декілька секунд над кущем з'являється згусток червоного туману (астрального світла) і хто зуміє схопити його та із відповідними словами проковтнути, той буде творити чудеса, читати думки людей, бачити через землю де який скарб закопаний. Існує цілий ритуал подорожі в ліс у ту ніч, а також сміливець повинен знати, що спокуси там будуть неабиякі. Витримаєш – герой, наробиш у штани – серйозно постраждаєш. Хто ж, не знаючи правил, полізе в бій з професіоналом? Вивчи правила гри, потренуйся на слабших і тоді ще добряче подумай чи гра варта свічок. Усі ми мріємо отримати все і відразу, але так мало кому пощастить. Самозреченням, постом, молитвою, подвигами віри можна заробити дивовижну силу яснобачення, чудотворення, котру в ту магічну ніч наївні сміливці мріють отримати "на халяву".

Відвідини знахаря.

З часом на додачу до всіх моїх хвороб ще й волосся на голові почало інтенсивно випадати. Я довго вдивлявся в дзеркало і доходив висновку, що не пара тій дівчині, яку так ніжно кохаю... Життя поступово втрачало свої барви. Відчув, що стомився жити. Що не робив, як не лікувався, а процес облисіння прогресував. Тоді з батьком та двома жінками односельцями поїхав до знаменитого діда-знахаря аж під Білорусію. В однієї з жінок син хворів на епілепсію, а у онуки другої опухли ноги і та підозрювала, що то вороги цю хворобу дитині заподіяли чародійством.

Дід Іван зустрів нас й завів в хату. Молився за кожного й лив у воду розтоплений віск. Одній жінці сказав: "Не гріши на безневинних людей – онука твоя захворіла від вітру". З другою розмовляв окремо. Мені сказав: "У тебе була травма. Лисієш внаслідок ускладнення від того удару. Не гарантую, що волосся відросте, але випадати перестане".

Розговорились. Знахар із болем признався, що має двох синів тільки от один пішов по його стопах, другий – став безбожником, циніком. У ході розмови виявилось, що він колись жив у наших краях і є нашим далеким родичем. Пригадали спільних родичів та знайомих. Дід довго розповідав, як він лікує невиліковні, на думку лікарів, хвороби і як відробляє пороблені чародіями порчі. З почутого я зрозумів, що використовувати величезні магічні сили може кожен хто розшукає збірник рідкісних знахарських обрядів, молитов, заговорів та заклинань. У пориві відвертості знахар показав закупорену літрову банку у котрій щось настоювалось. Пояснив: "Це заспиртована летюча миша. Якщо зробити так, щоб п'яничка сам знайшов та випив цей настій, то три дні так буде блювати, так мучитись, що йому назавжди спротивиться спиртне". Помітивши мою зацікавленість, пояснив: "У тебе нічого не вийде, тому що потрібно знати слова, котрі необхідно проказати під час приготування цього магічного настою... Я такі рідкісні книги читав, котрих зараз на всю Україну може знайдеться дві чи три". Почувши таке, я остаточно переконався: знахарем може стати кожен, хто такі рідкісні книги роздобуде й прочитає...

Старенька дружина знахаря приготувала для усіх вечерю. Щоб розважити нас дід почав розповідати дивовижні випадки зі своєї практики. Запам'яталась така розповідь:

"У дворі зупинилась чорна "Волга". В кімнату без черги зайшли майор, капітан та водій авто. Майор до мене: "На вас, діду, остання надія. Усіх знаменитих лікарів об'їздив, потім – знахарів та ніхто не допоміг. Якщо й ви не допоможете – покінчу життя самогубством". Як пізніше виявилось, з майором трапилась така пригода. Керував великою військовою частиною. Мав почесті, славу, дружину та ще й молоду коханку. "Доброзичливці" повідомили законній жінці про амурні пригоди коханого. Та ж, бувши дочкою відомого високопоставленого генерала, влаштувала невірному грандіозний скандал. Пригрозила, що якщо той не покається, то за допомогою батька поверне його кар'єру у зворотному напрямку. Майор був змушений покинути коханку. Виявилось, що бабуся тієї молодої красуні відьмувала, отож, на прохання онуки зробила або навчила як зробити колишньому коханцеві порчу. В результаті у майора не стримувалась моча – витікала по мірі утворення, отож, єдиним виходом було постійно носити прив'язану до ноги кефірну пляшку. Помолившись, я сказав майорові: "Біля вашого гарнізону є колодязь, котрим давно не користуються. В нього закинутий чародійством закритий навісний замок. Знайди його та привези до мене. Не намагайся відкрити його відмичкою, бо яким чином він був замкнений, таким й відкритий має бути". Майор та капітан розгублено відповіли, що біля їхньої військової частини немає закинутого колодязя. Аж тут водій радісно вигукнув: "Я знаю такий колодязь!". Через тиждень у двір заїхала знайома чорна "Волга". А в мене тьма народу... Знову зайшли без черги. Поклали на стіл загорнутий у поліетиленовий пакет, перемотаний червоними нитками той горезвісний замок. Я розмотав пакунок і кажу: Зараз буду перед іконами три рази молитись. Якщо порчу зробив слабший за мене знахар, то замок сам на столі відкриється. Майор до мене тихо: "А можна, щоб це все люди не бачили?". Воно то можна, але відмовив ради людей, – щоб показати їм силу молитви. Молюсь, а краєчком ока у дзеркалі помічаю як майор серед натовпу то біліє, то червоніє, піт стікає із обличчя ручаями. Ситуація справді, була трагікомічною: на прийомі у знахаря серед багатолюдного натовпу сидить мокрий від переживань високопоставлений військовий офіцер величезної атеїстичної імперії! Замок на столі лежить нерухомо. Другий раз став молитись. Замок на столі навіть не поворухнувся. Кажу: Ну, сину, вирішується твоя доля – йду останній раз молитись. Став молитись, аж тут на столі голосно клацнуло – замок відкрився! Майор упав на коліна й став дякувати та руки мої цілувати. Кажу: Не мені, а Богові дякуй! Ото ту кефірну пляшку тепер можеш викинути, але розумніше було б на твоїй дурній голові її побити. А майор на те: "Ви, діду, не перший, хто говорить мені такі слова". Через тиждень знову знайома "Волга" у двір заїхала – це майор дорогі подарунки привіз, дякував дуже. Та я звелів усе те добро віддати в найближчу церкву як пожертву на храм. Пояснював, що то не я його помилував, а Господь, а все мені необхідне я й так маю".

Жінкам старенька дружина знахаря постелила в хаті, а ми з батьком ночували у хліві на запашному сіні. Після відвідин діда-знахаря волосся перестало випадати. Двом односельчанкам дід також допоміг, хоча привозили вони лише нижню білизну хворих дітей. Подібні випадки змушували мене задумуватися над усім таємничим, що є у цьому світі.

"Допоможу налагодити долю".

Познайомився із молодим чорнокнижником. Розговорились. Почув таку повчальну розповідь:

- Жив так собі, без радості, без печалі. Виникло бажання набути якісь надзвичайні здібності, досягти багатства, успіху, слави. Звернувся до знайомого чорнокнижника й попросив допомогти набути магічної сили. Той до мене серйозно: "Ти добре подумав!?" Я відповів, що ради сили та влади згоден на все. Тоді він опівночі повів мене до воріт кладовища й змусив повторювати слова присяги дияволові. Після виконання того ритуалу я спав три доби. Проснувся іншою людиною: я вже любив тільки себе, на інших же людей дивився як на лохів, як на матеріал для досягнення власних цілей. Водночас став якимсь дивним чином відчувати присутність духів. І вони мені підкорялись! Такі слова як совість, сором, мораль стали мені смішними. Мені стало абсолютно байдуже, що про мою поведінку будуть говорити люди. Дав об'яву в газету: "Допоможу налагодити долю". З'явились клієнти – кожний же хоче містичним шляхом досягнути бажаної цілі. Разом із клієнтами з'явився достаток – чаклую ж не задарма. Про мої діяння говорять різне, але ніхто втручатись не хоче – розуміють же, що я можу не тільки налагоджувати долю...

Я поцікавився:

- Що ти знаєш про ритуал зривання цвіту папороті?

Молодий чорнокнижник до мене радісно:

- Так мій друг ту квітку бачив і зірвав!

- І що, став читати думки людей, бачити крізь землю де який скарб знаходиться і, завдяки цьому став багатим та щасливим? А я можу з ним зустрітись? – запитав я.

- Ні, – він зараз живе в Іспанії. Історія його життя така. Одружився й пізніше змушений був із молодою жінкою та дитиною винаймати квартиру. Безгрошів'я породжувало докори, сварки, скандали. Зацікавився магічними знаннями, й, набувши достатньо досвіду, ризикнув відправитись тієї магічної ночі у ліс за квіткою папороті. Одним словом, ту квітку він таки зірвав. Ні, дощ золотих монет на нього не посипався, але щастя, справді, з'явилося. Можна сказати так: його подальший життєвий шлях стало супроводжувати слово "пощастило".

Для покращення житлових умов вирішив поїхати на заробітки у Іспанію. Візу пощастило відкрити без проблем. На місці пощастило швидко знайти дуже багатого роботодавця. Господар мав дочку й тут знову пощастило: та безтямно в нього закохалася. Одружився й став дуже поважною щасливою людиною: гроші, апартаменти, машини, світське життя. Жінці написав таке: "Я тут одружився, отож ти вільна. В труні у білих тапочках бачив я злиденну Україну та ваше довбане життя".

Подорож у ліс в ніч на Івана Купала...

Поступово і в моїй свідомості визріло бажання зірвати цвіт папороті у ту магічну ніч. Перелопатив гори літератури й довідався таке: знавці магічних ритуалів згідні із ботаніками – папороть розмножується брунькуванням отож не цвіте цвітом у звичному значенні цього слова. Тут секрет в іншому: опівночі на Івана Купала в дрімучому лісі над кущем папороті формується своєрідний згусток червоного туману – так званого астрального світла й хто зуміє його швидко схопити та із відповідними словами проковтнути, той стане прозорливцем. (Знахарем, якщо висловлюватись популярною термінологією.) Та от зірвати той "цвіт" дуже важко – його стереже нечиста сила отож в даному випадку відчайдух вступає у двобій із сатаною. Знахарі описують як оминути "підводні рифи", пастки, як не припуститись фатальної помилки. Правила такі: відчайдух має три дні поститись, нікому не говорити про свій намір, покидаючи житло слід прочитати магічні заговори на успіх, взяти із собою свячену воду, загострену обпалену палку дикого горіха. Йти потрібно безлюдними шляхами мовчки. Якщо відповів на привітання перехожого мужчини чи зустрів на шляху жінку – вертайся тому – цього разу твоя подорож марна. У лісовій хащі слід вибрати найбільший кущ папороті, окропити його свяченою водою, окреслити кущ та себе магічним кругом й в ньому затаїтись. Ще один важливий нюанс: якщо буде місячно то твоя тінь не повинна падати на кущ. Слід подумки молитися й планувати отриманий дар використовувати тільки на добрі справи.

Опівночі над кущем швидко стане формуватись згусток астрального світла. Його слід схопити й проковтнути зі словами: "Талан Божий! Суд Твій! Да воскресне Бог!"

Та от весь фокус в тому, що зробити це ой як не легко – цвіт охороняє сатана й усіляко лякає, спокушує сміливця. Лукавий не може перетнути магічний круг (це описав М.В.Гоголь і не тільки він та показано у фільмі "Вій") отож усіляко виманює відчайдуха за межі того оберігаючого круга – наводить страхітливі зорові та слухові галюцинації. З'явиться розлючений лісник із рушницею і, звівши курок, стане під загрозою смерті матюками виганяти тебе із свого лісу. Знай: це лукавий прийняв образ лісника. Не бійся, не виправдовуйся, не вступай у дискусію – заплутає. Грім вдарить на головою, вовк із палаючими очима стане ломитись, зірветься вітер, почнеться злива, дерево стане падати прямо на тебе, почуються благальні чи спонукаючі покинути круг голоси родичів, друзів тощо. Лукавий є майстром провокацій та спокус й у нього фантазія безмежна. Жодним чином не бійся – нічого немає, це все відволікаючі галюцинації лукавого. Піддасися, покинеш круг – станеш одержимим демонами. Витримаєш й зірвеш "цвіт" – станеш знахарем. Перемога дається не кожному й дуже дорого коштує.

Все так й я зробив: поїхав у Почаїв молитися – благо того 2003 року 6 липня випало на неділю. Повертаючись, звернув у ліс коли вже сутеніло. На шляху стрів чоловіка із жінкою, котрі на запряженому возі везли з лісу сіно. Подумалося: не буде успіху. Та попри те застереження розвертатися не хотілося... Авто залишив на околиці й зайшов у хащі. Знайшов найбільший кущ, окропив свяченою водою, окреслив себе та кущ оберігаючим магічним кругом й став чекати. Смеркло. Здійнявся вітер. Нерви вкрай напружені. Аж тут щось прошурхотіло біля ніг. Все похололо в середині. Здогадався: це ящірка й трішечки заспокоївся. Нагорі голосно крикнула нічна пташка. Знову душа опустилася в п'яти. Подув вітер і неподалік гучно тріснула зламана гілка дерева. Знову все похололо в середині. Поволі заспокоївся й перестав звертати увагу на подібне – зрозумів: ліс живе своїм нічним життям.

Найстрашніші випробовування очікувалися опівночі. Став подумки молитися та тихенько пити свячену воду – щоб витримати страхи та спокуси. Із далекого села вітер доносив музику дискотеки та шум вантажівок на шосе. Майнула думка: дарма я поліз в цю авантюру – і дрімуче місце "де не чути півнячого співу" не вдалося відшукати, і жінка на шляху вказала не невдачу. Та попри все покидати ліс не хотілося – стільки ж то зусиль витрачено... Пригадував розповіді про знахарів. Колега розповідав: "Голова боліла страшенно й лікарі були безсилі. Вже думав про самогубство. Звернувся до знахарки. Та сказала: "А ти забув як після нічних гулянок вранці голову під кран з холодною головою пхав, щоб прогнати сонливість? От й маєш. Ото йди такого то дня до церкви, замов молебень такому то святому й будеш здоровий". Так й зробив. Полегшало".

Інший розповідав: "Привіз на прохання знахаря пісок й висипав де той велів. Знахар мені: "Йди й там біля дверей у коробці візьми собі гроші за пісок та доставку". Грошей там неміряно та я взяв лише десятку й вже виходив з двору. Знахар мені: "Чому взяв так мало? Повернись і візьми ще."

Знахарі якимсь дивним чином знають все – і минуле, і майбутнє. Це як людина, котра залізла на дерево, бачить далі ніж ті, що копошаться внизу. От одні мріють стати лікарями, інші – військовими, треті – політиками, четверті – бізнесменами. От здобуду "цвіт" папороті, тоді й до мене в черзі будуть і лікарі, і військові, і політики, і бізнесмени. А я буду знати хвороби, труднощі, минуле та майбутнє кожного та шляхи вирішення їхніх проблем... Темні сили будуть служити мені як переможцю, котрий їх полонив, добрі – як людині, котра кинула лукавому виклик й перемогла. Буде пошана, достаток. І головне: мене вже ніхто не зможе надурити.

Годинник на мобільнику показував нулі але... ліс жив звичним нічним життям. А мо папороть цвіте опівночі за московським часом? Минула година. Нуль пригод. Тоді я плюнув на цю авантюрну затію й попрямував до авто. Виїхав з лісу й рушив до шосе коротшою дорогою крізь засіяне поле. Фари висвітлили картину: дорога через посадку була перекопана та от той рівчак був засипаний різним сміттям. (Зазвичай жителі сіл посадку перетворюють на сміттєзвалище.)

- Проїду, – сказав мені внутрішній голос й я натиснув педаль газу. Та несподівано машина сіпнулась й зупинилася. Вийшов роздивитись в чому річ. Виявилося: рівчак засипаний побутовими та будівельними відходами, пророслою картоплею, торішніми бочковими огірками, помідорами, гнилими буряками та іншим непотрібом. От авто й вгрузло. Лопати в багажнику не було. Став розгрібати сміття руками та скоро осколком розбитої пляшки порізав палець.

Далі копирсатися було безглуздо. Остання надія була на допомогу колег. Став зупиняти авто водії не зупинялися – боялися нічного бандитизму. Нарешті вранці зупинився один. Я зачепив мотузку й водій дав задній хід. Моя "четвірка" опинилася на рівному. Дав доброму чоловікові за послугу п'ятірку. (5 гривень 7 років тому були ще гроші) Водій до мене співчутливо: "І як же це нечистий тебе сюди заніс!?"

Їхав назад й давав оцінку своїм вчинкам. За те, що не побоявся кинути виклик лукавому ставив собі плюс. За те, що знехтував посланим знаком (жінка на шляху віщує невдачу) ставив мінус. Доходив висновку: виною провалу є... день мого народження. Щоб зірвати ту магічну квітку, як сказав знахар: "потрібно в такий день народитись..." Не в той день я народився. На жаль...


© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua