Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Молоде покоління   культура   глобалізація   чесність

Одновекторна "глобалізація".


1
Рейтинг
1


Голосов "за"
5

Голосов "против"
4

Недавно довелося бути слідком подій, котрі так чи інакше пов"язані з вічним питанням – яке нині покоління?

Ми з двома сусідами домовилися зустрітися у нашому дворі – поділитися новинами, поговорити. Сусіди – Микола Петрович та Михайло Васильович – давно вже на пенсії. Микола Петрович – колишній металург, як тільки вийшов на пенсію, не міг собі місця знайти, нудився, шукав чим би зайнятися.

Одного разу жителі нашого й сусідніх домів спостерігали цікаву картину: у двір в"їхав трактор, а за ним тягнулася якась... хатинка. То Петрович десь знайшов металічну альтанку, найняв трактор і притаскав у двір.

- Будемо в доміно грати, відпочивати тут, під цим дашком, - відповів на німі запитання сусідів.

Сусіди, правда, знали, що ця альтанка в одному з недалеких дворів була притулком наркоманів, бомжів та п"яничок. Її вирішили порізати й здати на металобрухт. Але Петрович вмовив, і йому віддали за чисто символічну суму.

- Ми тут не допустимо, щоб наркомани чи п"янички командували, - гордо заявив Петрович. – Будемо самі...

Спочатку так і було: чоловіки з двох ближніх домів окупували альтанку й грали в доміно. Потім якось ця гра всім набридла, пробував Петрович шахові турніри організувати, та не довго шахова атмосфера тут панувала. З часом відсіялися і доміношники, і картярі, і шахісти та шашкісти... Вечорами тут почали збиратися в основному з пляшками (теж чоловіки з нашого двору). Потім зачастили хлопці та дівчата. Якщо дорослі солідно сідали на лавочки, пляшки та закуску розставляли на столику, то молоді всідалися на той же столик, ноги ставили на лавочки й, попиваючи пиво чи навіть щось міцніше, горланили так, що й у сусідніх дворах було чутно. Зігріті хмільним, розвеселені анекдотами (не завжди для нормальної людини приємними навіть на слух) з мобільників, щось говорили, але крім матюків мало що можна було розібрати. Слова "великого и могучего" ледве пробивалися крізь його матюкливу оздобу.

- Ми так не матюкалися, - казав Васильович. – А якщо, бувало, зірветься якесь слівце, то оглядалися, чи не почув хто: старші могли б і по шиї надавати.

- Піди, попробуй, надавай по шиї, - запропонував Петрович. – Боїшся? Я раз попробував. Досі не можу розшифрувати того, що наговорили мені сопляки...

- Іноземною обматюкали?, - усміхнувся Васильович. – Не дивуйся – нагрянула суцільна глобалізація...

- Глобалізація, кажеш? Якась вона одновекторна в нас, – все північним холодом дме, матюком...

Нашу розмову перервав дівочий плач. Розпачливий такий, з поправкою на вплив алкоголю.

- Де мій (...!) гаманець (...!). Там (...!) було ще сто гривень (...!).

Недавно ще в альтанці сиділо четверо хлопців та дівчат – дві пари. Зараз залишилася тільки одна парочка: вона гірко оплакувала свій гаманець, він мовчки слухав.

Скоро парочка пішла: хлопець вів, тримаючи за талію дівчину, ноги котрої вигиналися як гумові: високі каблуки зовсім не пристосовані для такого алкогольного вантажу, котрим вона себе завантажила.

Ми вже хотіли було розпрощатися та розійтися, трохи засмучені цією подією, коли Петрович шепнув: "Дивіться". Подивилися, куди вказував своїм носом-картопелькою, і побачили, що до альтанки, трохи похитуючись, наближався той хлопчина, що втішав дівчину. Підійшов, нагнувся, щось взяв і заховав до кишені. Якось злодійкувато оглянувся й пішов.

- Як ви думаєте, що він там взяв? – таємничо запитав Петрович.

- Думаю, – гаманець, – спокійно сказав Васильович.

- То доженемо й заберемо! – вигукнув Петрович. – То ж треба – така підлота! Випивав, випивав з нею, а потім ще й гаманця вкрав!

- Як ти собі це уявляєш – догнати й забрати, – запитав я Петровича. – Що ми йому скажемо? А якщо то не гаманець?

- Правда, Петровичу, не гарячкуй. Нічого ми вже не вдіємо... Така вона вже є, молодь сучасна...

- Воно то так, – погодився Петрович. – Але я впевнений, що гаманець він, гад, поцупив. Спеціально заховав, а потім забрав. Ви ж бачили, як впевнено підійшов до місця, де той гаманець лежав!

- А дитина залишилася без копійочки, – тихо промовив Васильович.

Побідкалися ми ще трохи, поспівчували дівчині, поганили хлопця та й розійшлися.

Здавалось, ця не дуже-то весела пригода на тому й закінчиться, але наступного дня Петрович зателефонував і сказав, щоб терміново вийти – має щось цікаве повідомити.

- А я знаю, де той гаманець, – радісно вигукнув він, коли ми з Васильовичем підійшли до нього.

- Де?

- А ну, здогадайтесь!

- В тебе, – сказав я, бо подумав, що Петрович все-таки чи наздогнав хлопця, чи додому до нього ходив та й забрав гаманця.

- Не вгадав. А ти як думаєш?

- Десь пустий валяється.

- Ні! Ніколи не вгадаєте!

- Та не муч вже, кажи!

- Той гаманець і сто гривень в ньому знаходиться в тої дівчини!

-?

- Так, так! Нам треба б вибачитися перед пацаном! Не все ще знищила ота одновекторна глобалізація! Виловив я сьогодні того хлопця... Ну, не міг я так залишити ту справу. Зустрів і зразу ж в наступ: "Як, кажу, ти посмів, так поступити! Де гаманець?". Він зразу не зрозумів, у чому справа, але коли я розповів про наші підозри, посміхнувся й сказав: "У Тані". І розповів я к все було.

Коли він побачив, що Таня вже п"яна, і знав, що не зупиниться й запропонує ще пляшечку взяти, непомітно взяв її гаманець й заховав під лавочкою альтанки. Потім забрав. А сьогодні зранку віддав їй. Отак! Не все ще знищила глобалізація. Та й не така вже й погана ця молодь... Ми теж немало дурного робили в їхньому віці...










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua