Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Узаконений бандитизм   прокурор   правосуддя   тюрма   СРСР

Били заради втіхи...


6
Рейтинг
6


Голосов "за"
10

Голосов "против"
4

Унікальність цієї історії в тому, що це чи не єдиний випадок, коли через якогось там "бенедеру" судили посадовців високого рангу.

Про цю жахливу пригоду він не дуже хотів розповідати, але коли починав, – по щоках текли сльози. Він їх не помічав, не витирав і скорботно хитав головою, проводячи підсвідомо рукою по шрамах на обличчі, лобі, на вкритій сивиною голові.

Було це 1947 року. Вранці Петро вийшов з дому й направлявся на роботу. Попереду побачив товариша – з ним щоранку зустрічалися й разом добиралися до дріжджового заводу. Раптом побачив, що до Василя (так звали товариша) під"їхав "бобик".

- Тікай, - вирвалося у Петра.

Василь озирнувся й стрімголов кинувся у якийсь двір.

З машини вийшли троє. Підійшли до Петра.

- Попался бендера!, - зло просипів один з них, і щосили ткнув дулом пістолета в живіт.

Петро скрутився, але не встиг ще й відчути болю від першого удару, як послідував другий – по голові. На мить втратив свідомість, але ще стояв. Наступний удар звалив його з ніг Наступила темрява...

Очунявся від чергового удару. Де я? Що зі мною? За що? Хотів поворухнутися, але не зміг. Відчув та зрозумів, що лежить на підлозі "бобика". Зібрав всю свою силу й спробував вирватися. Одного придушив, здавалося, от-от дотягнеться де дверцят машини... Та посипалися нові безжальні удари пістолетами по голові, спині, руках. Навіть шофер, однією рукою кермуючи, другою гемселив нещасного. За що?!

Удари припинилися. Стомилися кати? Обм"якло тіло Петра. Тихо. Тільки шурхіт коліс та брязкіт розбитого скла тривожать тужну тишину.

Трішечки очунявшись, прислухався. Якимось десятим відчуттям почав орієнтуватися в просторі, в часі. Не знав, скільки тягнулося оце знущання, скільки проїхали, але чітко відчув, що машина під"їздить до прохідної заводу. Попробував ворухнутися. Не може. Відкрив очі. Червона пелена заслоняла їх.

Кати притиснули його ногами до підлоги, один з них цупко тримає за волосся.

Чи то інтуїція, чи ангел-охоронець підказав, що під"їхали вже до прохідної. Вирватись! Натужився, рвонувся. Страшний біль на місці вирваного волосся й чергових ударів рукоятками пістолетів тільки придали сили. Рукою розбив скло, виглянув і крикнув: "Люди, рятуйте!".

Вже втрачаючи свідомість, встиг зрозуміти, що то дійсно була прохідна дріжджового заводу, і що там стояли і бригадир, і начальник зміни, і ще кілька робітників.

...

Тиша. Дивна тиша, і нічого вже не болить. Не чути шерхоту шин машини. Так легко...

- Ну что, будєм кончать? – почув ніби здалека-здалека.

- Да он і так ужє готов.

Стукнули дверцята машини. Відчув, як кати викинули його на щось м"яке. І вловив п"янкий запах трави, лісу. З трудом відкрив опухлі очі. Крізь кроваве марево розгледів одного з них, що солодко потягувався, мов після важкої праці. І ще побачив людину в офіцерській формі, а за ним кілька солдатів.

- Что случалось, товаріщ прокурор? – запитав офіцер.

- Да вот бендери напалі. Одного поймалі. Везьом сдавать.

- Помощь нужна?

- Нєт, спасібо.

Якщо й у зв"язку з побаченим офіцером зажевріла було надія у Петра, то враз зникла, як іскорка, що впала в море. Прокурор... Це не просто якийсь собі рядовий бандит, а бандит узаконений. Бандит в законі. Тут ніщо вже не допоможе. А може спробувати?

- А-а-а-а, - заволав. Але що скажеш, коли рот – суцільне кроваве місиво, та й сил катма.

- Он єщьо нє сдох? – почув. – Прікончіть?

- Тєпєрь ужє нєт. Етот олух – капітан – відел. Прідєтся сдать жівим.

Грюкнули дверцята машини. Ще кілька ударів від всієї своєї чорної душі подарували Петрові, і він замовк.

- Нєхрєн дрихнуть, вставай! – почув через деякий час. Підняв голову.

- Виході!

Вийшов. Впізнав: Винники, чайна. Той, що прокурор, стоїть з протягнутою рукою. В ній – склянка, наповнена прозорою рідиною. Коли підніс до обличчя Петра, той зрозумів: горілка.

- Пєй!

Випити? Щоб викинули в рів як останнього п"яничку? Ні! А може випити, щоб забутись? Ні! Ні!

Ледве вистачило сили, щоб підняти руку й вибити склянку з руки ката.

...

Коли відкрив очі, побачив начальника зміни. Хотів щось сказати, та не зміг, тільки по обличчю потекли сльози. Не втримався й начальник.

- Боже! Що вони з тобою зробили!

- Де я?

- Поки що – в міліції. Зараз відправлять в лікарню.

- А-а?

- Їх теж взяли. То прокурор нашого міста і начальник міліції з шофером. Я, коли побачив тебе, закривавленого, в машині, зразу ж – в міліцію. Так і так, кажу, машина з таким-то номером... А там кажуть – то машина начальника міліції, то наш начальник. Що робити? Я в прокуратуру. Там сказали, що поїхав кудись з начальником міліції на якусь операцію... Тоді ми всією бригадою – до обласного прокурора. Про все розповів, написав заяву. От тебе й знайшли. От гади. Ми в Київ, в Москву будемо писати. Так цього не залишимо!

...

- А далі... Далі ми разом з прокурором сиділи в слідчому ізоляторі.

- Він – зрозуміло. А ви?

- Ще не закінчили слідство у його справі, а я вже був засуджений. Це в них просто: підкинули на квартиру кілька кілограмів дріжджів, сказали, що вкрав. Швиденько – суд, і сім років тюрми... Відсидів від дзвоника до дзвоника. Так от, коли був у пересильному пункті, бачив, як у сусідню камеру вели прокурора. Потім чув його дикий зойк. Можеш собі уявити, що зробили з ним урки... Кажуть, калікою на все життя його з камери винесли.

Унікальність цієї історії в тому, що це чи не єдиний випадок, коли через якогось там "бенедеру" судили посадовців такого високого рангу. А сталось так тому, що на захист Петра встав весь колектив підприємства, було багато свідків. Сміливих.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua