Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Схід.Апотеоза символізму.

Leon | 16.12.2008 23:37

7
Рейтинг
7


Голосов "за"
8

Голосов "против"
1

Захід – Схід. Два світи, два напрямки, дві альтернативи...

Схід.Апотеоза символізму.
Хтось хоче довести, що нам потрібен лише Захід, що це – той ідеал, до якого мають прийти українці, для інших ідеалом і напрямком є Схід. Нам, українцям, постійно доводять, що ми по причині свого європейського географічного розташування маємо орієнтуватись лише на досягнення західної цивілізації, що з такої точки зору Захід – це добробут, свобода, незалежність, культура. Дійсно, він і його цінності можуть розглядатись як дороговкази у становленні і розвитку таких країн як наша. Але багатьма Схід в такому випадку чомусь протиставляється як протилежність Заходу, щось дикунське, середньовічне, а іноді й...московське. Це є хибна, навіть шкідлива думка, бо Схід – це не лишень географічне розташування і історичні події, жорстокість і завоювання, а й арабські цифри, східна медицина і величезний багаж наукових знань, культури, мистецтва та інших здобутків людства. Причому щодо жорстокості і завоювань Захід має якраз не менше "заслуг", а в дечому навіть "перевершує" Схід...

"Восток – дело тонкое" – так сказав персонаж із відомого кінофільму, товаріщ Сухов. І він був правий, причому на всі сто відсотків.

Стаття, що приведена нижче дещо привідкриває завісу таємничості Сходу. Ї автор спробував допомогти українцям розширити своє світосприйняття за допомогою пізнання основ життєздатності одного древнього народу Сходу, сили його націоналізму, що в часи лихоліть допомогав вистояти ізберегти надбання чотирьохтисячолітньої цивілізації. Мова – про Китай. Стаття викладена у виданні "Українські проблеми" за 1995 рік.

Апотеоза символізму.

Артур Сіренко



"– Вся Піднебесна вирує, з ким ти збираєшся

її перетворювати?...

Якби Піднебесна не вирувала, не було б

потреби її перетворювати".

(Конфуцій "Лунь Юй")


1.Дещо про Захід і Схід.

"До психологічної Європи!" – це гасло Миколи Хвильового виринуло з уявлень давньої географії: колись межа між Європою та Азією проходила по річці Дон. Та за Доном, звісно, дика Азія. Азія – то орда. Степ. Кочівник, як одвічний ворог землероба. При цьому ми постійно забували, що Азія – це не тільки Москва і Чингіз-хан. Азія – це і величні цивілізації Індії та Китаю. Так, Москва – це синтез Заходу і Сходу, але Москва взяла все найгірше, що тільки було в Азії (східний деспотизм, пригнічення особистості, низький технічний розвиток) і все найгірше від Заходу (низьку духовність, вульгарний матеріалізм). Україна, то, звичайно, виключно Європа та й годі. Забуваємо при цьому, що Україна теж синтез Сходу і Заходу – тільки синтез зовсім інакший. Схід постійно впливав на нас, ліпив, як ліпить гончар глечик. Ми не тільки землероби лісостепу – Степ ввійшов у наше єство. Кожна нова хвиля моря Степу – хай то кимерійці, скіти, чорні клобуки чи половці, лишала на піску України свій, інколи непомітний слід. Великий Шовковий Шлях увійшов також Чумацьким шляхом в наше єство. І не тільки "черепи зіницями на схід" полків Ігоря, але і очі, і вуха. Годі вже казати про велетенський вплив Візантії – цієї осхідненої Рома – Еллади. Або пишної імперії Османів та Селимів. Без блискучої Порти та Дикої орди ми би не стали нацією козаків. Невблаганний Степ постійно кричав: вмри у рабстві або стань вільним воїном. Вплив тюркських народів на Україну був воістину величезний, але це тема зовсім окремої розмови.Високі могили – степові піраміди, скіфські кам'яні бабаки – без цього не можна собі уявити України. Козацькі характерники більше нагадують східного ворожбита, ніж середньовічного європейського алхіміка-чаклуна. Самі Козаки – для Європи явище не своє. Вони скоріше нагадують японських самураїв, аніж гонорових європейських лицарів Річарда Левове Серце чи то Короля Артура. Козак Мамай занадто вже подібний до Будди на багатьох народних картинах і як ще до цього всього не згадати, що японські самураї теж лишали на голові оселедець, тільки хіба що зав'язували його вузлом. То не є взаємовплив – то паралелі. Як у Плутарха:життя паралельне, паралельний розвиток цивілізації. І то зовсім не означає, що ми – Азія. Ні – ми Європа, але не тільки Європа. Ми багато чого цікавого і цінного взяли із Азії, але не взяли головного – ідеї державотворення. Окремі азійські народи неперевершені майстри держави, творці цілої філософії державності. Ми ж лишалися анархістами. Махно не випадково є суто нашим, українським витвором. Козацька вольниця, а не держава- ось одна із причин нашої біди. Ми не змогли переступити через своє "я", через особисту свободу, скоритись хоч на крихту волі чи то князя, чи то гетьмана і тому стали здобиччю організованих народів. Наша вольниця з блага перетворилась на біду.

"До психологічної Азії!" – ні, цього гасла ми не почуємо. "Геть від Москви – обличчям до цивілізованого Токіо!" – ні, цього не скаже новий Микола Хвильовий. Бо ми не знаємо Сходу. Наш інтелігент виріс на Шекспірі та Гейне, Шиллері та Гегелі. Про Лі Бо він нічого не знає, про Мацуо Басіо нічого не чув, про династію Чжоу не має уявлення, про Конфуція чув, але не те, а про Будду думає, що то насправді Ісус Христос. Знання про Китай у нього обмежуються словами "рис", "чай" та "у-шу". Щоправда, він ще знає, що китайці косоокі і їх багато.Величезна, глибока культура Китаю, давня китайська цивілізація невідома українському інтелігентові. Він буде цитувати Шопенґавера, але ніколи не процитує Мо Цзи, бо він його зовсім не знає. Цей європоцентризм звужує обрії українства, не дає подивитись на світ ширше, осмислити свій народ на межі між світами Європи та Азії.

2.Дещо про винахідників ровера.

Європа винайшла компас, порох, папір, підводний човен, сейсмограф не відаючи, що все це було давно відомо в Китаї. Біда Китаю в тому, що внаслідок зовнішніх і внутрішніх катаклізмів кінця епохи Сун Європа відкрила Китай, а не навпаки. Якби китайські кораблі епохи Мін відкрили Європу, сама історія потекла б інакше. Але то вже царина фантазії. В плані культурному Європа, і ми разом з нею довго відставали від Китаю. І знову винаходили ровер. Абстракціонізм, символізм, імпресионізм і постімпресіонізм, кубизм і сюрреалізм, Малевич зі своїм "Чорним квадратом" – всі ці винаходи європейського мистецтва були відомі в Китаї тисячоліття тому, хоча трохи в іншій формі. Європейському естетизмові не довелося б з такими муками народжувати "нове" мистецтво і творити "нову" філософію, якби він хоч трохи глибше знав Китай.Знамените Геґелівське зневажливе "це китайщина" не було б ніколи вимовлене, якби він знав, що його ідеї Абсолютної Релігії та діалектики висловлені ще за дві тисячі років до нього у Китаї. Вольтер свого часу настільки захопився Конфуцієм (Кун Цзи), що вигукнув:"Ми всі маємо стати учнями Конфуція!". Але Європа його не почула. Не чує й досі. І ми разом з нею.Наш спотворений механістичною цивілізацією естетизм задихається без живого натурального світосприймання. Нам потрібен естетизм давнього Китаю з його принципово іншим ставленням до світу, до людини, до природи. "..." – так і лишається гласом вопіющого в пустелі. А ідеї Сходу, культура Сходу потроху в нас дискредитується чисельними примітивними безграмотними шарлатанами, які чули щось краєм вуха по Китай і впевнені, що "Харе Крішна" – то і є весь індуїзм із буддизмом.

3.Дещо про двох єнотів з одного пагорба.

Україна і Китай...Здавалось би настільки різні, настільки несхожі культури, настільки різні люди. Інше світосприймання одних і тих же слів. Але на диво цікаві паралелі історії. І там, і тут постійне протистояння Степу. Степ постійно приходив і руйнував здобутки цивілізації. Навала монгольських орд Чінгіз-хана на Китай і Бату-хана на Україну мала ті самі наслідки і для далекої Піднебесної і для майбутньої країни козаків – втрата державності, занепад культури, освіти тощо. Тільки кінцевий результат був дещо інакшим: Китай постійно демонстрував світу свою незнищенність: жодні завойовники не змогли його скорити, єдине, на що вони спроможні – це замінити правлячу династію на іншу – свою. І справа тут не в чисельності народу – великий дух китайської культури воістину незламний. Всі стародавні цивілізації загинули. Їх культура і мова є мертвими. І тільки одна – китайська – збереглася, дійшла до нас у вигляді живої традиції. Що ж ми знаємо про неї? Майже нічого.І справа тут не у відсутності перекладів.: Європа намагається перекладати з китайської вже чотири століття. Справа у якості перекладів. Переклади українською китайської класики можна полічити на пальцях. Переклади російською чисельніші, але часто не витримують ніякої критики – стільки в них свідомих чи несвідомих помилок. З одного боку перекладача можна зрозуміти – він хотів, щоб текст став більш зрозумілим читачеві. Але при цьому втрачалася сама суть, вся краса першотвору. Справа в тому, що китайська мова (особливо класична), як ніяка інша має багато стійких словосполучень, що образно пояснюють певні поняття. Так, навіть у сучасній китайській мові не скажуть "автомобіль" – кажуть "газовий візочок", не кажуть "телефон", а "блискавка на дроті" і таке інше. В цьому специфіка китайської мови. У всіх мовах еволюція мови відбувалася шляхом виникнення нових слів. Китайська ж мова еволюціонувала шляхом отримання нових значень старих слів. Як наслідок вона стала однією із архаїчних мов у світі, багатою на просторові символічні поняття, вислови,алегорії, що спираються на певні літературні традиції. У стародавньому Китаї не казали "виходити заміж", а говорили "йти служити з віником і туфелькою". Не можна все ж перекладати вирази типу "два єноти з одного пагорба"" виразом "два чоботи – пара"., чи вираз "вмиватися дощем, зачісуватись вітром" виразом "жити бідно". При цьому втрачається сам дух китайської культури, губиться вся краса літературного твору. До цього часу російською мовою перекладали китайську поезію або прекрасні поети, але погані знавці китайської культури, або погані поети, але прекрасні знавці китайської культури. Сама російська назва країни Китай – теж прикре непорозуміння: у ХVІІ столітті російські купці зіштовхнулись з кочовим племенем кідань і подумали, що то є Китайці, і з того часу пішла у багатьох мовах назва "Китай", хоча кідані ніякого відношення до китайців не мають. Китайці називають свою Батьківщину "Чжун Го" – Серединне царство, або "Тянь Ся" – Піднебесна, або "Хуа" – Квітуча країна. Себе ж вони називають Хань. Що цікаво, що Росію китайці називають "Е", що перекладається як несподіванка. Цим самим ієрогліфом, тільки з іншим ключем вони позначають слово "голод".

Та, на жаль, проблемами перекладу не вичерпується проблема розуміння літературних творів китайської культури. Для розуміння потрібна певна підготовка самого читача: література Китаю відрізняється дуже багатьма параметрами від європейських літератур. Чим же саме?

----------------

Продовження у другій частині










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua