Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Схід.Апотеоза символізму. Ч.2

Leon | 16.12.2008 23:35

6
Рейтинг
6


Голосов "за"
7

Голосов "против"
1

Продовження.

Схід.Апотеоза символізму. Ч.2
4.Дещо про старого Лі Бо.

Читаючи китайську прозу, а особливо поезію, слід завжди пам'ятати, що китайський літературний твір складається з багатьох смислових шарів, які перекладач ніколи не зможе відтворити.

Перший шар – безпосередньо текст. Здавалося б, тут не повинно виникати непорозумінь в українського чи іншого європейського читача, але ж ні! Китаєць в ті слова, в ті ж самі образи вкладає зовсім інший зміст. Для нас вишня в цвіту – це безумовно "садок вишневий біля хати", для китайця ж – символ нетривалості, миттєвості краси.Скоріше привід засумувати, що завтра пелюстки облетять, аніж асоціація із гостинним подвір'ям і мамою, що чекає на вечерю. Що вже там казати про поняття "небо", "сад", "ритуал" та інші.

Другий шар китайської поезії можна охрестити як "традиційність". Кожен китайський поет перш за все продовжувач певної традиції, а потім уже творець нового. Він обов'язково продовжує чиюсь думку, яка була сказана, можливо, тисячоліття до нього. Зустрічаються фрази, цілі уривки більш стародавніх авторів. Для того, хто не знайомий з твором попередника – смисл губиться. Натяк на щось, що не є зрозумілим непосвяченому.

Третій шар – символічний. Мабуть для нас найважливіший. Образи вірша є свого роду символами певного стану духу, певного переживання. Низка символів – низка станів духу, які підводять його до чогось, що має раптом відкритися, чого не поясниш словами.

Четвертий шар – сама система письма – ієрогліф. Для сучасного китайця, звісно, ієрогліф лише знак. Для давнього – це значно більше, значно змістовніше: це схематичний малюнок. Спробуйте намалювати, наприклад, слово "ідея" чи "бажання" чи будь-яке інше абстрактне поняття. Європейцю це зробити важко або неможливо. Давні китайці це робити могли. Так слово "вічність" вони пишуть ієрогліфом, що схожий на ієрогліф "вода" – час тече як вода, ось вона- вічність. Тому китайська мова є мабуть, найбільш філософською мовою, найбільш символічною з усіх мов. П'ять тисяч ієрогліфів запам'ятати неможливо. Але можна розуміти символи. Перед нами величезна писемна культура, що має традицію чотирьох тисячоліть! Чотири тисячі років, із покоління в покоління творилися, успадковувалися, береглись літературні шедеври, щоб дійти до наших часів. І це при тому, що Китай змінювався, не лишався весь час тим самим. Китай епохи Чжоу – це зовсім не те саме, що Китай епохи Тан і аж ніяк не те, що Китай епохи Мін. Коли роздивитись, наприклад, країну епох Шан і Сум, то складається інколи враження, що це взагалі зовсім інші світи. Культурне, соціальне, світоглядне оточення слід обов'язково брати до уваги, читаючи китайську поезію. Ду Фу ніколи б не писав саме таких віршів, якби не заколот Ань Лу Шаня. Вірші Су Ші не набули б такого трагічного забарвлення, якби не реформи Вань Ань Ші. Стрічки "Ші цзін" сприймаються зовсім інакше, коли дізнаєшся, що дійшли до нас вони чудом, в результаті подвигу давно забутих людей: за наказом імператора Цінь Ші Хуан Ді книги в Китаї було спалено, а майже всі грамотні люди вбиті. Взагалі, щоб зрозуміти китайську поезію, європейцю потрібно здійснити зусилля над собою. І хоча нам не треба тонути в річці, щоб спробувати зловити відображення місяця, як старий Лі Бо, але спробуймо хоча б зрозуміти, чому він так вчинив.

5.Дещо про Піднебесну.

Що у китайській культурі є цінного для нас? Які речі нам корисно було б перейняти? Перш за все – теорію Конфуція (Кун Цзи). Останнім часом кожен український політик вважає за належне сказати:"ми будуємо державу". При цьому ніхто не замислюється – а що таке, власне, держава? В чому її суть, основа? Гасло нинішніх часів "будуємо державу" нагадує гасла китайських імператорів. В давньому Китаї ім'я імператора підлягало забороні, навіть ієрогліфи його імені вилучалися із ужитку, а натомість проголошували гасло: "Роки правління – Небесний спокій" – це коли вирувала громадянська війна. "Загальне гасло" – це коли був голод і посуха, "Мир і злагода" – коли вирували повстання і сюнну лізли через Стіну. Щось аналогічне і в нас.Держава стає тільки гаслом. Так що таке "держава"? Арістотель визначив державу як сукупність кількох сімей, що об'єднались заради спільних інтересів. На цьому будуються всі європейські теорії держави. Європа спромоглася на купу утопій про державу – від республіки Платона до "Міста Сонця" Томазо Кампанеллі та комунізму Маркса. Але навіть вони, не кажучи вже про Бакуніна, зійшлись на тому, що держава це насильство, але насильство або "погане", або "хороше". Зовсім інший підхід ми бачимо у Кун Цзи. Теорію побудови і управління він ґрунтує на моральних принципах: на поняттях "гуманізм" (жень), "обов'язок" (де), "культура" (вень), "ритуал" (лі), "віра" (сінь), "вірність" (чжун), "співчуття" (шу). Держава – не як об'єднання сімей, а сім'я-держава. У Конфуція держава сакралізується, утворюється свого роду релігія держави. Але держава для народу, а не навпаки."Сян фу, хоу цзяо" – "Спочатку збагачувати (народ), потім виховувати." – цим просякнуте все "Лунь Юй" Конфуція.

Друге, що актуальне і цікаве для нас в китайській культурі – віротерпимість. Китай не знав інквізицій, полювань на відьом та єретиків, іконоборства. В класичному Китаї одночасно існували три релігії – конфуціанство, даосизм і буддизм. І хоча вони були взаємно протилежні, цілком мирно уживалися. Більше того, вважалося цілком нормально, якщо людина сповідує всі три релігії одночасно. Принцип єдності протилежностей в Китаї переносився в тому числі і на релігію.

Третє – це відношення до навколишнього середовища. Якщо конфуціанство можна було назвати релігією держави, то даосизм – релігією природи. Існування людини в гармонії з природою, недіяння проти природи, осягнення основних її законів, ритмів, циклів і життязгідно з ними – ось основний аспект "шляху" (дао) Лао Цзи. Європейська цивілізація завжди протиставляла людину і оточуєче середовище, китайська – поєднувала в єдине ціле.

Четверте – шанування старовини, традицій, історії. Китай – країна, де найбільш детально описана історія. Чотири тисячі років писемної історії – з року в рік хроніки фіксували кожну подію У більшості країн Європи є так звані "темні віки", свого роду провалля в історії. Про історію багатьох азійських країн мало що відомо. Тільки Китай зумів створити буквально культ історії, поклоніння минувщині.

Цікавим для нас є також і те, що кожен китаєць є націоналістом. Хто б він не був за політичними чи релігійними переконаннями – він є в першу чергу китаєць, а потім уже комуніст, монархіст чи ще хтось інший. Сун Ят Сен напередодні великих потрясінь поставив націоналізм наріжним каменем Нового Китаю, вивівши Три Принципи нової держави: націоналізм, народовладдя, загальний добробут. На жаль, Китай не пішов шляхом Сунь Ят Сена. ХХ століття для Китаю виявилось трагічним. Але навіть Мао Дзе Дун, хто заперечував весь традиційний Китай, Кофуція, релігію – однаково лишався китайцем. Інакше б не було б такого феномену, як китайський комунізм. "Великий Керманич" це прекрасно розумів, тому себе зображав як друге пришестя Цінь Ші Хуан Ді, протиставивши конфуціанству легізм (фа) – найбільш тоталітарне і жорстоке вчення китайської філософії. Під час відкриття пам'ятника цьому імператорові хтось зауважив Мао Дзе Дуну, що Цінь Ші Хуан Ді політичних опонентів закопував живими в землю. На це Мао відповів: "А я цього і не заперечую!".Мао Дзе Дун – це явище світового маштабу, і не тільки в плані політичному. Ідеї Мао дійшли до свого логічного завершення. Це Маркс і Ленін у чистому вигляді без штукатурки на китайському ґрунті. Не треба багато провадити про комунізм і запекло його критикувати – треба лишень видати друком у нас цитатник Мао Дзе Дуна: "Повне зубожіння народу – необхідна умова побудови комунізму!" І справді – хіба з багатьма людьми можна збудувати комунізм? Хіба хто – небудь добровільно зречеться особистої власності на користь загальної? Хіба розманіжені добробутом люди можуть бути щасливі від миски рисової зупи, одержаної після трудового дня? "Безграмотні робітники не тільки можуть, але й повинні управляти інтелігенцією!" (Мао Дзе Дун "Цитати"). Все вірно – ось вона – диктатура пролетаріату Маркса у чистому, довершеному вигляді! Але Мао попри все залишився китайцем. Без Цінь Ші Хуан Ді не було б Великої Китайської Стіни, без Мао ми б не зрозуміли, що культурна революція по-комуністичному – це відправлення інтелігенції у глухі райони у трудові комуни на перевиховання... Китайський народ пережив "культурну революцію", як пережив у свій час і Цінь Ші Хуан Ді. Китай потрохи повертає свої духовні скарби, що нищилися. Китай підіймається з духовної руїни. "Азійський ренесанс", про який писав Микола Хвильовий, настає нарешті і для Китаю.

Ось такий він, Схід, – у китайському втіленні...

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua