Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Відлуння подорожі в Закарпаття: пісні з дороги

Киянка | 13.08.2008 15:39

11
Рейтинг
11


Голосов "за"
11

Голосов "против"
0

Не доставляла серію мандрівних записок із зрозумілих причин. Але оцю, яку планувала як останню, все ж актуально поставити. Перед поїздкою я обіцяла привезти нові пісні: це вклад у наповнення наш простір нашим.

Відлуння подорожі в Закарпаття: пісні з дороги
У поїздці ми співали під гітару: історичні героїчні – повстанські, свої, київські – з сучасної історії та героїчного чину. Чоловік дописав пару пісень, розпочатих ще в Києві, й пару новеньких. Першими слухачами, крім доньки, були господарі, в яких ми жили. Слухали уважно, зітхали, що подібні дуже рідко звучать по телевізору. Ми розповіли про фестивалі, наприклад, такі, як київська "Повстанська ватра", як щорічні в Могилянці вечори "Повстанської пісні", про ті, що організуються як виїзні в різних областях. Господар оселі "У Колесаря" пан Іван, людина практична та ініціативна, відразу запропонував на перспективу влаштувати такий захід і в їх районі, обіцяв домовитися із зацікавленими просвітянами та активістами.

Ставлю деякі пісні.

Пісні, виношені в Києві, дописані в Закарпатті:

Кирило Булкін

"Вавилон"

Горе, горе, о місто велике,

Вавилоне, місто могутнє,

бо суд твій прийшов однієї години!

Об. 18:10


З мудрих книг – чи, може, з п'яних очей? -

мов з проектора на білий екран,

крізь тривожний вир безсонних ночей

проривається у мозок мара:

дім, збудований на західний кшталт,

попід вікнами – по-східному – бруд.

На подвір'ї – звичний ґвалт, звичний ґвалт,

а в кімнатах – вічний блуд, вічний блуд.

І стоїть отой палац (чи бордель)

понад містом холуїв і катів,

що нервує, метушиться, гуде,

смокче кров свою – й твою поготів...

Ти у місті – партизан, інсурґент,

що до часу заховався у схрон.

Ти вичікуєш на слушний момент,

щоби вщент

розбити град Вавилон.

Вавилон – це не точка на мапі й не місце на глобусі;

взагалі не локація – радше стихія чи стан.

Не дістатись туди ні на потязі, ні на автобусі,

а втекти звідти важче, ніж скинути з горла аркан.

В атмосфері гусне крик німоти -

наближається розв'язка, фінал.

Шаленіють холуї та кати,

і вирує, наче смерч, їхній шал.

Перші б'ються за мару панських ласк,

Другі крови прагнуть, крови щодня!

Ріки крови підмивають палац,

верещить від переляку двірня...

А палац уже ось-ось упаде

й поховає при своєму кінці

під уламками без ліку людей,

ще й удесятеро більше людців.

Та твоєму змагу ще не кінець,

ще триватиме твій Армаґедон -

на арені людських душ і сердець

смертний герць,

де згине град Вавилон.

Вавилон – поколіннями предків у спадок переданий,

і вкодований в тебе з дитинства, мов ґенний набір.

Вавилон подолаєш лиш ти: він у тебе всередині,

і впаде лиш тоді, коли ти його знищиш в собі.

"Дежавю"

Чи діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось таки колись!

Т. Шевченко


...ні української історії, ні українських газет

читати без брому, валер'янки або без доброї дози

філософського застереження не можна.

В. Винниченко


Доста законів, та щось Вашинґтони не квапляться

Ні в гетьманати, ні в ради, ані в директорії...

Ми все ждемо. І все смокчемо з преси по крапельці

трунок цинізму, мов бром для читання історії.

І сміємось, щоби серце даремно не краяти:

хто нас, мовляв, перевершить на цілій землі

в рідкіснім вмінні можливості ґавити й гаяти,

в дивнім таланті ставати щораз на граблі?

У ярмі, в кайданах од часів Богдана –

Від нього самого в неволю оддана...

Буремний вік, війни та смути хижий вир.

Як з нього виринемо – в прірву чи в прорив?

Твій вибір, гетьмане! Твій виклик: вкласти мир,

знайти союзника між давніх ворогів.

І він обрав, неначе вирок підписав.

Чи п'яний був, а чи душа була сліпа?

В неславу славу обернув Переяслав...

Надію й волю у могилу закопав.

Богдане, Богдане, нерозумний сину,

Занапастив неньку, рідну Україну.

Хочеш – лягай і вкривайся жалями, мов саваном.

Хочеш – поплач... з пліч не скинеш боргів неоплачених!

Шанси, мов позику, доля дає під заставу нам,

й наша застава – мільйони забитих і страчених,

вмерлих від голоду, вмерзлих у сніг, замордованих,

і ненароджених світлих сестер та братів...

Дивляться мертві на згарища шансів змарнованих -

не повернути ні шансів, ні людських життів.

Під Києвом, під Крутами

Був страшний бій з ворогами...

Двадцятий вік до зброї кликав вояків -

шрам рабства змити струмом крови, а не сліз!

Та що, як рабство в головах провідників -

"слов'янська єдність, пацифізм, соціялізм"?

І ось наказ: усім додому йти з казарм!

Ми мирні люди, тож чого боятись кривд?

...Вже незабаром будуть Крути та Базар,

тоді – терор, голодомори й табори.

Червоніє сніг на полі,

Де проллялась кров героїв...

Вічні сюжети блукають роками й століттями,

вічна вистава тих самих пігмеїв та велетнів.

Значить, земля ця родюча і далі родитиме

жертвенних лицарів і патентованих телепнів.

Гинути – першим, а другим – лишатися дурнями...

Знову на сцені історії треті, котрі

викажуть ворогу хід потаємний в Батурині,

кинуть країну, мов карту у шулерській грі.

Разом нас багато,

нас не подолати!

Ну ось і наші дні вкарбовано в скрижаль -

салют і танці, помаранчевий Майдан...

У тьмянім мреві історичних задзеркаль

химерним відблиском спалахує цей тан.

Там Драгоманов – польовий наш командир -

взяв булаву і Самойловичу підніс...

І Винниченко нам несе не меч, а мир,

і викаблучує під реп полковник Ніс.

Ми не бидло, ми не козли,

Ми України доньки й сини...

КОЛИ Б ТІ ДІТИ НЕ РОСЛИ,

ТЕБЕ, СВЯТОГО, НЕ ГНІВИЛИ,

ЩО У НЕВОЛІ НАРОДИЛИСЬ

І СТИД НА ТЕБЕ ПОНЕСЛИ!

Пісні, написані трохи раніше, але актуальні як ніколи:

"Ворог"

Допоки не зітреш його на порох,

не зітнеш з плеч лихої голови,

не смій забути: поруч – вічний ворог!

Не мрій дарма, що мир вкладете ви.

Не зможуть розминутися дороги,

не змиє суперечки часу плин...

Точитиметься бій до перемоги,

допоки з двох залишиться один!

Як не ми, то спасе

хто нас?

М'язи й розум – усе

в тонус!

Кожен день, кожну мить -

в Ordnung!

Хай нервує, тремтить

ворог.

На нитку знань нанизуй намистини -

усе, що прочитав, почув, відкрив.

Вкарбовуй в серце, в пам'ять, у клітини

пекучу правду – жар ворожих кривд.

Й коли вже кров палатиме у жилах,

омиє душу звістка-дивограй:

покликано тебе – й тобі по силах! -

повстати і покласти кривді край!

Як не ми...

Коли твої відвага, мудрість, мужність

наблизять перемоги й слави час,

не сплутай з милосердям малодушність,

не стримай помах вірного меча!

Почуєш заклик ворога благальний,

про мир і милість – тож не помились:

завдай удар – потужний, вирішальний,

ввіткни у ґрунт свій меч – свій хрест фатальний! -

і Богу за полеглих помолись.

Як не ми...

"Цивілізаційна шизофренія"

Знову в місті різновекторні майдани,

скрегіт року і попси слащавий спів.

Там і там стають на прю співгромадяни.

В тих і тих одна біда: ті другі "спів-".

Тим і тим судила доля цю халепу -

співжиття, що викликає співчуття.

Як домовитись прихильнику ЄЕПу

З тим, хто бачить у Європі майбуття?

І стоїть, сердешна, ненька Україна -

буриданова ослиця між снопів.

Ні туди ані сюди, зате – єдина,

неподільна, хоч роздвоєна в собі.

Рже Росія і дивується Європа

суперечці двох несхожих Україн.

Та й самі вони вже згодні: це хвороба!

...І лікує другу кожна з половин.

Тільки де ж вони – ті ліки проти лиха,

де те зілля, що позбавить нас від зла?

...Чи така у нас країна завелика,

чи така у нас рішучість замала?

Квітень 2007

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua