Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Чи є в нас воля?

Онук Дажбожий | 1.11.2007 13:52

4
Рейтинг
4


Голосов "за"
11

Голосов "против"
7

Помиляється не той, хто помиляється, здійснюючу велику працю, а той, хто, боячись помилитися, нічого не робить.
Десять століть в Україні йшла боротьба з рідною вірою...


Чи є в нас воля?
Українець, закоханий у чужовіря, має скалічену любов до України. Він її любить, щиро оспівує її луки, сади, лани широкополі, ріки, доріжки, її солов'їв, і любов свою освячує рясними сльозами. Але коли сказати йому: "А як же справа зненавистю до тих, які Україну плюндрували і плюндрують?", він статечно відповість: "Я говорю не про ненависть, а про любов до неньки-України. Я взагалі проти будь-якої ненависті. Я всіх людей люблю, москалі – добрі люди".

Народ, який багатий любов'ю до Вітчизни і бідний ненавистю до її жорстоких ворогів – це безхребетна юрба черевоугодників, театральних гопашників, улесливих пристосуванців. Любити Україну і її катів – значить бути українцем з витрушеною душею. Але ж християнство учить тільки любити?

Православна й католицька церкви – мертві сили, свята мертвеччина, вони не здібні відповісти на щоденні питання життя. Її наука ніколи не була визнана жодною державою. Ніхто й ніде не підставляв лівої щоки, коли отримував дошкульний удар у праву. Ніхто з людей тверезого глузду не визнавав, що "всяка влада Богом дана", ніхто не любив "ворогів своїх як самих себе".

Християнська церква – мертва сила, а ми ж люди живі, і не просто живі, а й духовно вільні й чесні. Ми не хочемо християнську церкву використовувати так, як це робили вороги наші, для справ злочинних, загарбницьких, для узаконення рабства.

Десять століть в Україні йшла боротьба з рідною вірою. Десять століть! Багатовікове пригноблене життя створило українців не тільки з комплексом меншовартості, а й розвинуло між нами культ угодовства, попами виплеканого гнучкошиєнства, свавілля отаманчиків, бунтівливе рабське поняття волі.

Українці гинуть на дні чужовір'я! Гинуть, не усвідомлюючи своєї гибелі. Між вільними народами вільним може бути лише той народ, який має чітко визначене своє духовне, економічне й історичне обличчя... Без такого обличчя він між вільними житиме як невільник, він бездумно мавпуватиме філософію волі, він не матиме волі бути самим собою і тому вільно розчиниться між вільними й вільно згине.

Помиляється не той, хто помиляється, здійснюючу велику працю, а той, хто, боячись помилитися, нічого не робить. Такі "безпомильні" завжди будуть нарікати, що, мовляв, нічого не робиться, що час все переінакшити. А віз праці відродження рідної віри тяжкий, дуже тяжкий. І котиться він не згори, а вгору. Стояти осторонь, "склавши рученьки" й приглядатися, як відважні тягнуть його у поті чола й казати "та ж віз йде повільно", значить бути людиною знахабнілого безталання. Віз йде повільно тому, що ти, я такі, як ти, є спостерігачами, а не діячами. Між спостерігачами трапляються розумні люди, але їхній розум ні їм, ні їхнім приятелям, користі не приносив.

Українська людина легко потрапляє під гіпноз – фатальний порок у неволі скаліченої вдачі: її гіпнотизує догматична містерія католицизму, театральна обцяцькованість грецької ортодоксії, псевдобунтівний протестантизм, декларативно-утопічний комунізм, соціалізм, лібералізм... Загіпнозувавшись, вона забуває про суть свого "я", ставить національні інтереси на другий план і живе переконанням, що її покликання – бути пасивним сприймачем чужих "ізмів", а не творцем свого самобутнього "я". У кожній людині закодовані лінивість, себелюбне збайдужіння, нахил до зрадливості, знахабніле дрібнодум'я, сліпа роздратованість, хижацька скупість. Людина повинна поневолювати ці стримуючі її хід сили, щоб вони не укорінялися в ній. Не поневолити їх – значить стати їхнім невільником...

Немає річки без берегів. Велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство, і багатіє вона садами берегів своїх. Коли ми залишимо береги рідної віри і ввіллємося в чужі релігійні ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціональних релігій і світоглядів, тоді утратимо остаточно інстинкт самозбереження. Тоді нам і нашим дітям прийде безславна кончина,кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше у список давно загиблих. І душа наша добра й щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне й погасне, як іскра в темряві...

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua