Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/life/465e82fb7bb2e/

У пошуках дванадцяти крісел...

museum-ukraine | 31.05.2007 11:10

Сьогодні мало хто пам'ятає, що в тридцятих роках минулого століття головні повітряні ворота до Києва були в Броварах. І не один був там аеродром – цілих два. Другий, військовий, базувався в райцентрі – в Гоголеві.

У пошуках дванадцяти крісел...
Ще за радянських часів я побачила в Ленінградському Ермітажі досить дивне крісло: дерев'яне, підлокітники у вигляді сокири, спинка, як хомут з кінської упряжі. І надпис по ньому – "тише едешь-дальше будешь", "поспешишь – людей насмешишь." Екскурсовод на наші запитання відмахнулася – це приклад народної творчості. Але після наших настирних запитань "розкололася" "Це крісло зроблено в Росії у ХІХ столітті", – і, добавила, – "за переказами їх було 12". Прямо по Ільфу і Петрову...

Пройшло багато років. Мене життя привело до музейної справи. Почали видавати музейний журнал. І, коли готували журнал-каталог "Музеї Київщини" поїхала до Броварів. Серед класичної експозиції краєзнавчих музеїв, у куточку, побачила... дерев'яне крісло з підлокітниками у вигляді сокири, спинка, як хомут з кінської упряжі. І надпис по ньому – "тише едешь-дальше будешь", "поспешишь – людей насмешишь."

Заступник директора музею мою версію підтвердила – так, це брат-близнюк крісла з Ермітажу.

І розказала мені історію Броварів та його легенди.

Починаючи з ІV століття до нашої ери в Броварських лісах, на перехресті Дніпра і Десни, мешкали самі розбійники та злодії. Навіть існує версія, що це були землі Солов'я-розбійника, який тримав переправу через Дніпро навпроти сучасної Оболоні. В Зазим'ї він збудував свій терем, а в нинішньому с.Погреби, у льохах, тримав своїх полонених. І хоч архівні пошуки не підтвердили ці легенди, але заблукавши в Броварських лісах, можна повірити не в одну таку казку.

Ліси довго не обживали. Аж до1630 року, поки не прийшла польська влада. Містечко назвали на польський лад – Бровари, тобто "пивоварня".

Під час національно-визвольної революції ХVІІ століття в Броварах у січні 1648 року створюється козача сотня, першим сотником якої був Федір Ведмідь. Козаки розбудовують Бровари, побудували церкву святих Петра та Павла, допомагають у будівництві церкви Святої Трійці. На той час Бровари знаходились у володінні Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври.

Історично Бровари знаходилися на кордоні Чернігівської губернії. Від Києва віддаляють якихось 20 км і Дніпро. Саме таке географічне становище і спонукало до розвитку торгівельної мережі в містечку, і воно три рази на рік перетворювалося в суцільний ярмарковий майданчик – сюди їхали з усієї округи. А для зручності гостей і тутешніх мешканців, в 1912 році, запустили мототрамвайчик Київ-Бровари.

Сьогодні мало хто пам'ятає, що в тридцятих роках минулого століття головні повітряні ворота до Києва були в Броварах. І не один був там аеродром – цілих два. Другий, військовий, базувався в райцентрі – в Гоголеві. Саме тут, 25 червня 1941 року, німці почали бомбардування Києва.

Одним із місцевих героїв Другої світової війни став лікар – Ісак Лазаревич Фельдман. З 1904 року через його дбайливі руки пройшли тисячі людей. Нікому не відмовляв, до всіх їхав, всім допомагав. І коли прийшли німці до міста – не втік, не виїхав, а лікував полонених, видавав остарбайтерам довідки з цілим букетом "інфекційних" захворювань. Такого нахабства фашисти не витримали – розстріляли.

Лежить він, мабуть, в спільних могилах НКВД і гестапо в Биківнянському лісі.

Ось така історія Броварів представлена в місцевому музеї.

Сам музей створено в 1981 році.

Експонати до музейного фонду збиралися всім світом. "Скидалися" і сусіди-музеї, і просто люди. Проводили археологічні експедиції. По району пішов поголос – в музеї збирають старожитності...

Одного дня до музею приїхав чоловік із села Гоголева. Каже, хату продають. В ній, як у кожного господаря, великий етнографічний склад. Від рубелів до нехитрих меблів. І серед них – чудо-крісло.

Господарі не пам'ятають, як крісло потрапило до хати, але воно довгий час було окрасою селянського інтер'єру. Передали цей скарб до музею.

Музейники почали вивчати чудернацьке крісло – і знайшли його опис в каталогах Ермітажу.

От тоді я і згадала давню історію в Ермітажі. Почала ритися в фондах інших музеїв.

Знайшлося ще два крісла. Одне – в Запорізькій області (Мелітополь), друге – на Донбасі (Слов*янськ).

Отже, чотири вже є.

Запрошуємо всіх бажаючих до розшуку "Дванадцяти крісел". Вони унікальні. Повинні бути в музеях.

А може ці крісла мають зовсім іншу історію?

Пошуки продовжуються.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу "Музеї України".


© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua