Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Партизани   партизанський рух.

Радянський партизанський рух і комуністичне підпілля.

Яна Чорноусько | 13.01.2010 01:10

-2
Рейтинг
-2


Голосов "за"
2

Голосов "против"
4

Український партизанський рух – партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941-1944 роках, підпорядкований органам ВКП (б) та НКВС.

Радянський партизанський рух і комуністичне підпілля.
Організація руху опору в Україні у 1941-1942рр. була пов'язана з величезними труднощами. Концепція війни "малою кров'ю на ворожій території", що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів та створення належної людської, збройної та матеріальної бази оборони.

Частина червоноармійців, які не потрапили в полон у 1941 році, а відстали від своїх частин, осідали у селах під різними легендами. У багатьох випадках це був командний склад Червоної Армії, найбільш підготований до ведення активної боротьби проти загарбників.

В 1941 році в Україні знаходилася величезна кількість військовополонених. Майже всіх полонених тримали в концентраційних таборах. Невеликій частині з цієї категорії осіб вдалося вирватися з полону. Ці люди тікали в сільську місцевість і там намагалися пристосуватися до життя.

29 червня 1941 ЦК ВКП (б) видав наказ організувати партійне підпілля на окупованій німцями території, щоб пізніше розгорнути з нього партизанський рух. На Україні у 1941-1942 роках таке підпілля вдалося створити лише у деяких містах, бо навіть більшість членів КПУ відмовилися від покладеного на них доручення і з приходом німців легалізувалися.

Швидке просування ворога внесло свої корективи в організацію партизанської боротьби: проблематичним було розгортання широкої мережі партизанського руху й підпілля. Між партійними комітетами, радянськими органами, НКВС, військовими радами фронтів і армій невдовзі розпочалися непорозуміння й конфлікти, породжені суперництвом, намаганням встановити свій контроль над розпочатою справою. Якщо додати до цього драматичне становище на фронтах, брак відповідного досвіду й навичок, відсутність найпростіших видів озброєння, амуніції, засобів зв'язку, то стане зрозумілим, чому більшість партизанських загонів формувалася абияк, на жалюгідній матеріальній основі.

До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 недовгий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але німці цей загін швидко ліквідували. Та сама доля зустріла загін, що діяв взимку 1941-1942 біля Павлограда і на східній Дніпропетровщини (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

Для керівництва партизанським рухом і координації його дій з операціями Червоної Армії 30 травня 1942 року при Ставці Верховного головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПД) на чолі з першим секретарем ЦК КП (б) Білорусії П.К.Пономаренко. 20 червня 1942 був створений Український штаб партизанського руху (УШПД) з центром у Луганську, а пізніше в Москві. Номінальним керівником Украйнського штабу був М. Хрущов, фактичним – Т. Строкач, заступник народного комісара НКВД УРСР.

Для забезпечення взаємодії партизана з регулярними військами при військових радах ряду фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Також немаловажну роль в організації партизанського руху грало партійне підпілля. Таким чином, зі створенням штабів партизанського руху і зміцненням партійного підпілля в основному завершилася робота зі створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. У розпорядження УШПД були виділені радіовузли, шпиталі, зброя, транспортні літаки й ін. Діяла школа по підготовці партизанських кадрів.

Масовість партизанський рух у СРСР набуває з кінця 1942 року. Це було наслідком остаточного розчарування в "нових господарях" українським населенням, що було викликано нещадним терором, вбивствами, геноцидом євреїв, вивезенням для примусових робіт у Німеччині. Недаремно майже у той же час національні організації українців (Уряд УНР в екзилі, ОУН (б)) приймають рішення почати збройну боротьбу проти німців. З іншого боку, комуністична партія СРСР зуміла організувати комплексну підтримку партизанського руху – агітацією, кадрами та матеріальним забезпеченням.

Окрему групу радянських партизан в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно і мали скоріше національно-комуністичний характер: "Молода Гвардія" на Донбасі, підпілля у Вінниці (його учасників заарештувало 1944 НКВД), загін на Чернігівщині, що кинув гасло: "Проти Гітлера і Сталіна" (його в березні 1942 ліквідував загін Олексія Федорова), загін капітана Кудрі у районі Диканських лісів та удовж Ворскли тощо. Ці партизани зв'язку з Українським штабом у Москві не мали і тому після війни офіційно деякий час не визнавалися радянськими партизанами.

Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло, потрапило в табори смерті або змушено було зректися боротьби. На території Західної України, де закріпилася ОУН, дії радянських партизан не мали належної народної підтримки, хоча в радянських партизанських загонах, що діяли на цій території, звичайно були й місцеві жителі.










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua