Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Владислав Фортуна.З минулих літ.Спомини

Leon | 20.01.2009 02:30

9
Рейтинг
9


Голосов "за"
10

Голосов "против"
1

"...Жив я заради свого народу і присяги,
Яку виголосив, вступаючи в ряди учасників визвольної боротьби."
Владислав Фортуна


Владислав Фортуна.З минулих літ.Спомини
У пошуках однієї інформації досить часто трапляється таке,чого зовсім не очікуєш знайти. Ось і вийшло,що натрапив на книгу-спогад людини,яка пройшла страшні випробовування долею у часи лихоліть в Україні – від польського панування до влади Гітлера й Радянської машини на території Тернопілля,Холмщини і інших українських земель,які відійшли до складу Польщі після 2-ї Світової...

ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА

Пишучи спомини "З минулих літ", я хочу оповісти родині, друзям і грядучому поколінню українського народу, що боротьба за волю вимагає великої посвяти, жертовності, труднощів і трагічного пережиття. В боротьбі треба сміло дивитися смерті в очі, не вагатися виконувати найнебезпечніший чин, якщо цього вимагати будуть добро нації, боротьба за волю свого народу. Дороговказом життєвої дороги була настанова: "Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за Неї". Ідучи визвольним шляхом, не відділював я любови до свого народу від любови до Творця всесвіту і Сина Божого Ісуса, котрий прийняв мученицьку смерть -розп'яття на хресті для спасіння людства. В найнебезпечніших обставинах боротьби, під тортурами слідчих, в таборах і тюрмах молився я щиро, благаючи Матір Божу зберегти мене від смерти і дати витривалість, що допомогло мені перейти через цей неймовірний тернистий шлях.

Любов до України і посвята, готовність до визвольної бороть-би зародилися в мене ще в дитячому віці, а вплив на світогляд мали мої родичі, котрі не жаліли труду та духовних і матеріальних надбань для виховання дітей в любові до свого народу. Рівно ж великий вплив мало оточення: я жив серед молоді, національно свідомої, котра бачила і переживала кривди, заподіяні окупантами України. Санаційна Польща стриміла до винародовлення і сполонізування українців. Колонізували українські села польським населенням, не допускали української молоді до середніх і вищих шкіл, обмежували і навіть забороняли існування культурно-освітніх товариств, пацифікували українські села, забороняли існування історичних пам'яток, не дозволяли насипати могили полеглим Борцям за Волю України, відправляти богослуження... Не менший вплив на національну свідомість і патріотизм мали відомості про поневолення українського народу Східної України дикою москвою, де мільйони українців нищили, розстрілювали і виселяли на Сибір, а особливо створили в літах 1932-1933 штучний голодомор, який поглинув понад 7 мільйонів українців!!! Гітлерівська Німеччина також не краще себе проявляла – розстрілювала, арештовувала і саджала до концентраційних таборів найкращих синів і дочок українського народу, забирала молодь на примусові праці в Німеччину, де принижувала, змушувала працювати без винагородження.

Ті кривди, заподіювані окупантами, мобілізували національно свідоме суспільство, особливо молодь, а між ними і мене, до боротьби за волю поневоленого українського народу.

Жалію, що з таким опізненням мої спомини з'являться в книжці "З минулих літ", але на то вплинули складні обставини: за панування червоної дикої москви було неможливим видати, бо і мене спіймали б, і знищили б мою рідню, котрої ще не встигли виселити на Сибір, і родичів моїх ніколи б не звільнили з Сибіру; а коли вже було проголошено вільну Україну, не був певний стабільності, а також не був спроможний фінансувати видання. Від дітей не мав сумління вимагати допомоги, бо вони ще також у скрутній фінансовій ситуації.

Хоча за мною вже 82 роки життя, вже й фізично знесилений, але дух ще палає полум'ям патріотичним. Докоряю собі, чому я тиняюся по чужинах, а не проживаю вже в хоча офіційно вільній Україні?! Що ж, але стан здоров'я вимагає опіки, яку мені дають мої доні Іруся і Ромця, зяті Івась і Андрійко – отець Андрій, а також їхні діти – мої онуки Олесь і Олеся.

Вірив я і далі вірю, що:

Хто боресь за волю свойого народу

І хто за свій нарід життя не щадить,

Той спокійно стане перед Божим судом

І тому Всевишній всі гріхи простить!


***

... Коли 24 серпня 1991 року проголосили незалежність України, я перебував у штаті Арканзас у дочки Ірини. Як завше в хвилини великого зворушення, зродилися в душі віршовані рядки, а поміж ними і такі:

Боже! Як глибоко я вдячний Тобі,

Що ще живу – хоч на чужій землі,

Що ще кохаю в глибині душі

Вкраїну змучену мою!"


****************************

Книга завантажується з адреси:http://www.franko.lviv.ua/library/pdf/fortuna.pdf

Файл формату pdf, для його відкриття потрібен Adobe reader, або Foxit reader .

(Програми безплатні)

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua