Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Радянський партизанський рух на окупованій території України


-2
Рейтинг
-2


Голосов "за"
1

Голосов "против"
3

З кристалізацією справжніх намірів окупаційних влас¬тей в Україні наростав радянський партизанський рух. У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший – "зародження і становлення" – тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із шта¬бу вермахту в Україні дії партизан не були активними але до квітня 1942 р.

Слабкість радянського партизанського руху в початко¬вий період війни була зумовлена кількома причинами.

У 20-ті – на початку 30-х років радянське військове керівництво ввалсало, що в разі ворожого вторгнення в ти¬лу агресора необхідно організувати партизанську війну. Проте наприкінці 30-х, коли почала домінувати насту¬пальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збиралися бити на його власній території, всі підготовчі роботи було згорнуто, а розмови про партизанську війну розцінювалися як вияв невіри в перемогу. Згортання підготовки до ведення "малої війни" значною мірою було зумовлене і роздмуху¬ванням міфу про "армійську змову", яка нібито мала на ме¬ті, спираючись на населення, повалити сталінський режим. Своєрідними превентивними заходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструкцій та посібників з питань органі¬зації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розроблення, випробування і виробництва засобів ведення "малої війни", тотальна ліквідація партизан¬ських схованок і баз.

Підготовку до ведення партизанських дій було віднов¬лено із значним запізненням вже під час війни. Один із партизанських лідерів О. Федоров згадував, що "у нас в об¬ласті ніхто не готував більшовицького підпілля, не працю¬вав над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я... Створювати підпілля! Навіть слова ці здавалися книжними, неживими".

Ще один партизанський ватажок С. Ковпак у своїх ме¬муарах назначає, що лише в липні 1.941 р. на партійному активі, скликаному райкомом, вони дізналися про те, що згідно з рішенням ЦК КП (б) У всюди формуються парти¬занські групи.

На початковому етапі партизанського руху дуже гос¬тро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в роки репре¬сій 1937-1938 рр. До кінця 1941 р. так звану підготовку до "малої війни" пройшли лише 15% усіх тих, хто зали¬шився на окупованій території для боротьби в тилу воро¬га чи був засланий за лінію фронту. Значною перешкодою розгортанню партизанського руху була хронічна відсут¬ність кваліфікованих командних кадрів, військових фа¬хівців – радистів, мінерів-підривників, шифрувальни¬ків. Нове покоління партизанських лідерів значною мі¬рою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навіть майбутній начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, згадуючи початковий період війни, писав: "...гадки не мав, що з часом моє місце якраз і буде на партизанських рубежах, що... доведеться займатися саме партизан¬ським рухом на Україні".

Партизанські загони і підпільні групи були недостат¬ньо організовані і підготовлені для роботи в тилу. Через це, як свідчить один із керівників партизанського руху в Укра¬їні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсій¬них груп, що були залишені в перший рік війни на окупо¬ваній території, на червень 1942 р. мали відомості про наяв¬ність лише 22 діючих загонів. На жаль, не краща ситуація була і з підпіллям: з утворених у червні – вересні 1941 р. 085 підпільних партійних органів у період тимчасової окупації республіки в різний час діяли тільки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсутність координацій¬ного центру, епізодичність постачання загонів зброєю, боє¬припасами, медикаментами.

Роль значного стримуючого фактора відігравало до¬сить жорстке ставлення з самого початку війни до парти¬занського руху окупаційного режиму, який намагався придушити терором народний опір у зародку. Так, у нака¬зі начальника Верховного командування вермахту Кейте-ля від 16 вересня 1941 року зазначено: "З початку війни проти Радянської Росії на окупованих Німеччиною територіях вибухнув комуністичний повстанський рух... Фюрер наказав вжити скрізь иайсуворіших заходів, щоб розбити цей рух у найкоротший час... Треба при першій же нагоді вжити негайних і иайсуворіших заходів для утримання ав¬торитету окупаційної влади й запобігти розростанню руху... Справжнім засобом залякування тут може бути тіль¬ки смертна кара".

Навесні 1942 р. Сталін остаточно переконався у вагомо¬му політичному значенні боротьби в німецькому тилу. ЗО травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць – Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

Спираючись на підтримку місцевого населення, знан¬ня місцевості, координацію дій і матеріальну підтримку з Великої землі, партизанський рух набирає сили, сіючи се¬ред німецьких солдатів постійне відчуття небезпеки навіть у власному тилу, вселяючи в народ, що перебував під оку¬пацією, віру в перемогу над ворогом. Наприкінці 1942 р. німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. Особ¬ливу активність партизанський рух виявив у вирішально¬му 1943 р.: цього року партизани в окупаційній зоні підір¬вали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. "Рейкова війна" стала однією з основних форм партизанської актив¬ності, оскільки можна було завдавати потужних руйнів¬них ударів малими силами. Так, вибуховими пристроями, надісланими лише одним літаком з Великої землі, за під¬рахунками технічного відділу УШПР, партизани пускали під укіс щонайменше 4 фашистські ешелони і виводили з ладу майже 200 м залізничного полотна. Рух припинявся на 2--4 доби. Тобто втрати часто були більші, ніж під час бомбардування авіацією.

Усього протягом війни партизанські формування Украї¬ни провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У пе¬ріод 1941-1945 рр. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майясе 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

Отже, радянський партизанський рух в окупованих ра¬йонах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів – від зародження до широкого розгортання та активного протистояння фашистам. Стримуючими чинниками його розвитку (особливо в початковий період) стали: наступаль¬на воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та ви¬роблення засобів для ведення "малої війни", ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боє¬припасами, медикаментами; жорстоке придушення оку¬паційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Центрального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів бо¬ротьби ("рейкова війна") і значна підтримка місцевого на¬селення дали змогу партизанському руху перейти на якіс¬но вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, на справжній другий фронт.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua