Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Лев Силенко   РУН-віра

"Тіпа пророк"

Erik Bloodaxe | 22.11.2008 18:41

-4
Рейтинг
-4


Голосов "за"
4

Голосов "против"
8

або Як зажити слави, видаючи себе не за того, ким ти є

Після багаторічного перебування в еміграції до України повернувся Лев Терентійович Силенко, засновник духовної течії під назвою "Рідна українська національна віра" (скорочено "РУН-віра"). Його прихильники в Києві звернулися до Президента Віктора Ющенка із закликом присвоїти пану Силенку звання "Герой України".

Прибічники Лева Силенка вважають себе сповідниками дохристиянських вірувань слов'ян, які жили на території сучасної України. Проте релігієзнавці класифікують цю течію як квазирелігійну або псевдорелігійну з претензією на монотеїзм (єдинобожжя), характерний, як відомо, для основних світових релігій (християнство, іслам, буддизм). Свою позицію фахівці аргументують також тим, що після введення християнства на Русі спадковість язичницьких релігійних традицій поступово втрачалася і збереглася фрагментарно лише у фольклорі, а також кількох середньовічних хроніках і документах. Крім того, існують різні версії біографії цієї людини. І хоча його прибічники не перестають видавати свого "гуру" за пророка планетарного масштабу, насправді Силенка важко запідозрити не те що у геніальності, а й навіть в елементарній освіченості.

Лесь Подерв'янський через одного з героїв своїх п'єс каже про деяких людей, "що всім кричать "я – гуру, я – учитель, несіть мені усі по три рубля і мудрості вам дам я до хріна" – а сам читати вміє по складах...". З етично-цензурних міркувань подаємо цю цитату в дещо пом'якшеній формі.

Паралелі з наведеною вище цитатою аж надто очевидні. Особливо коли починаєш читати силенківські "перли" стосовно того, нібито творці Трипільської культури говорили на санскриті. І це при тім, що, як твердять фахівці, після "трипільців", котрі, до речі, до слов'ян не мають жодного стосунку, не залишилося жодної писемної пам'ятки, а санскрит як літературна мова оформився на кілька століть пізніше.

Або чого варті посилання Лева Силенка для обґрунтування своїх постулатів на так звану "Велесову книгу" – бездарну фальшивку, у справжності якої сумнівався навіть палкий слов'янофіл-аматор Юрій Миролюбов, котрий понад десять років вгатив на її тлумачення. У вченому світі її не прийнято згадувати так само, як у присутності жінок розповідати анекдоти фривольного змісту.

Фахові історики відмічають, що у вченні Силенка нема, власне, нічого оригінального. Грубо кажучи, багато що "здерто". Так, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Юрій Мицик звертає увагу на те, що Силенкова книжка "Мага-Віра" (Важка – людину вбити можна! Ю.Р.) , де викладається його вчення і філолого-історичні погляди, є по суті "компіляцією її автором наукових та науково-популярних праць як вітчизняних (Антонович, Аркас, Грушевський, Костомаров, Липинський та ін.), так і зарубіжних (Вуллі, Карамзін, Ключевський, Крамер та ін.) дослідників". Причому, зазначає вчений, перевірити правдивість передачі Силенком авторського тексту чи інтерпретації складно, бо автор "Мага-Віри" навіть не подає точних вихідних даних книг чи статей. "Це характерна ознака плагіаторів і компіляторів, які не хочуть бути спійманими за руку, тому вони й прагнуть сховати кінці у воду", – вважає історик.

Псевдонаукових викладок Силенка достатньо, аби серйозно засумніватися в запевненнях його адептів – офіційного біографа "пророка" Світослави-Тетяни Лисенко, яка представляється професором Університету Джорджа Вашингтона, і такого собі Анатолія Дорошенка, котрий представився істориком, – у тому, що Кембриджський університет присвоїв йому титул "Інтелектуал світу". От і професор Гарвардського університету Григорій Грабович висловив серйозні сумніви з цього приводу.

Крім того, за словами пана Грабовича, котрий добре обізнаний із західною системою вищої освіти, в усьому світі вищі навчальні заклади можуть давати лише почесні докторати. Зокрема, це роблять Гарвардський і Кембриджський університети: "Ця практика ведеться від середньовіччя. Але якщо це серйозна інституція, то вона надає такі титули серйозним людям, а не шарлатанам".

І ось тут починається найцікавіше. У відповідь на ці аргументи, наведені автором, пані Лисенко послалася на Міжнародний біографічний центр, що існує нібито при Кембриджському університеті. Мовляв, це їхня справа. І подала автору цих рядків листок з біографічною довідкою англійською мовою під грифом "Міжнародний біографічний центр, Кембридж". Щоправда, там не було жодної помітки про те, що ця інституція має якийсь стосунок до всесвітньо відомого навчального закладу.

Крім того, в біографічній довідці містилася згадка, нібито Силенко має вчений ступінь доктора філософії (PhD). Автор уперто допитувався, який саме вищий навчальний заклад видав "пророку" відповідний диплом. Пані Лисенко після досить тривалої паузи назвала...Бомбейський університет. Дивно тільки, чому вона не згадала про це раніше, в своїй біографії "пророка" – "Учитель Силенко" (Київ, Обереги, 1996).

Між іншим, Григорій Грабович принагідно зазначив, що у світі існує кілька організацій, які прибирають собі назви, подібні до визнаних інституцій, і роздають (нерідко – за гроші) фальшиві дипломи, титули і нагороди.

Зрозуміло лише одне: весь час Лев Силенко прагнув видаватися кимось більшим, ніж випускник бібліотечного технікуму, котрий він закінчив ще до війни. То філологом, то істориком, то поетом. Проте не став ані тим, ані другим, ані третім. Людина-ніхто. Людина-нуль. Людина. яка все своє життя пройшла з брехнею.

На відміну від Рона Хаббарда, Силенко навіть не спромігся створити бізнес на придуманій ним релігії. Придуманій, до речі, за зразком і подобизною зненавидженого їм християнства. При цьому елементарне невігластво і неуцтво закладеться в принцип релігійної доктрини. Додати ще примітивний ідейний паразитизм, коли або тут і там цитується хтось розумніший, або ж чужі ідеї видаються за свої власні.

І якщо влада і справді визнає за доцільне угонорувати таку людину званням "Герой України" – то просто по-людськи цікаво, скільки дійсних Героїв України, котрі здобули це звання не інтригами і брехнею, а власним розумом і трудом, відмовляться від цього звання? І на скільки збільшиться кількість тих, кому буде соромно, що він є громадянином України?

Юрій Рудницький

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua