Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Метаморфози...


-5
Рейтинг
-5


Голосов "за"
6

Голосов "против"
11

Історія про те, як деякі, здавалося, б не без печаті таланту люди перетворюються на покидьків...

Жив-був гарний хлопчик Юрко. В моєму під'їзді, тілько на восьмому поверсі. На перший погляд – це серйозний хлопчина, допитливий, проте трохи надокучливий і, як кажуть, собі на умі. Це вже я з часом зрозумів, однак зі значним запізненням...

Його батьки – звичайні роботящі люди. З робітників. Приїхали в столицю з Київщини. Його мама колись працювала з моєю дружиною, тож як сусіди ми жили, здається, вельми дружно. Н. інколи забігала "на вогник" до моєї аж занадто привітної дружини. В нас є велика домашня бібліотека (збирали впродовж багатьох років разом), тож вона часто-густо брала в нас книжки для своїх хлопців-підлітків. Здебільшого російську та українську класику...

Згодом хлопчик підріс і перетворився на юнака-студента. Почав навчатись у столичному університеті на факультеті журналістики. Ще до закінчення школи видав за власні кошти маленьку книжечку гумористичних прозових усмішок. Це, власне, не самостійні речі, а чисто епігонські. Після цієї книжечки у хлопця, який начебто подавав якісь надії, на превеликий жаль, за душею досі нічого нема. Хоч він і закінчив давно університет, устиг попрацювати в досить солідних газетах ("Україна і світ сьогодні", "Свобода"), навіть започаткував власний журнал "Червоний перець" під патронатом вельми шановного й популярного донині письменника-сатирика Ч. У цьому журналі з 2004 року довелося й мені працювати – спочатку рядовим журналістом, а згодом відповідальним секретарем. Сталося так, що Юрко звернувся до мене, щоби я допоміг йому налагодити зв'язки з певними партійними структурами, оскільки я приятелював з вельми відомими політиками національно-демократичного спрямування, бо колись навчався з ними в університеті пліч-о-пліч і до того ж на одному факультеті. Та й сам я був тоді далеко не останнім у Народно-демократичній партії, з якої під час пам'ятних помаранчевих подій я вийшов. Швидко й без ускладнень налагодивши регулярний випуск так званих "метеликів" під час акції "Україна без Кучми", я поїхав у Закарпаття досліджувати свої палеолітичні пам'ятки. Повернувшись додому, продовжував працювати в журналі на громадських засадах. Тут накотилися помаранчеві події, пов'язані з виборами президента, і я занурився повністю в роботу – в журналі, в музеї, в дільничій комісії, де був головою. А в грудні за власною ініціативою поїхав на Донбас спостерігачем від кандидата в президенти В.Ющенка. Тоді журнал виходив мільйонними накладами. Уявляєте, які тоді крутилися "бабки"?... Під час парламентських виборів 2006 року продовжував інтенсивно працювати в журналі по чотирнадцять-шістнадцять годин, сидячи за комп'ютером!... Правив чужі матеріали, писав свої, а в проміжках вільного часу ще й упорядковував семитомник Ч., пишучи до нього коментарі. Як і в 2004 році тиражі також вимірювались кількамільйонними екземплярами журналу і розходились блискавично по всіх регіонах України. Але я отримував вельми і вельми скромну платню. Навіть соромно згадувати...

Відшуміла передвиборча "хурделиця", а з нею і я якось відійшов від роботи в журналі. Вирішив трохи відпочити, бо й справді смертельно стомився. Та й потрібно було закінчувати упорядкування семитомника Ч., адже винуватець цієї епохальної події святкував у той надзвичайно напружений для мене рік своє сімдесятиліття. На початку осені я зрештою підготував зібрання творів. Однак ще напередодні шокувала одна зовсім несподівана новина, від якої мене ледь не розірвало. На лихо, принесла її моя дружина. Так я випадково дізнався, що мій спритний "компаньйон", одружившись (мене він не запрошував на весілля), придбав у сусідньому будинку...двокімнатну квартиру, в якій мешкали знайомі моєї дружини, купив новеньке авто, меблі і таке інше. Радіти б щиро за нього, але мене гризли сумніви, бо я чудово знав, що статки в них були вельми скромні. Тож де взяв значні кошти на все оте добро, гадаєте?... Звісно, що отримав від передвиборчої вакханалії, безбожно обібравши нас, співробітників, численних авторів та й просто багатьох дописувачів журналу, які вклали свою титанічну працю, талант, здоров'я, отримуючи жалюгідні гонорари... Ось так я й порвав (здавалося, назавжди – та не тут то було!) із цим спритним авантюристом, нечистим на руку. Після різкої й відвертої розмови з ним, що відбулася навіть не тет-а-тет, а по телефону, він почав мене буквально переслідувати й компрометувати, що триває й донині, адже я йому таки перейшов дорогу, тобто остаточно розкусив його, виставивши перед людьми голим, з якими він до того часу активно спілкувався...

Юркові вже під тридцять, а проте, наголошую, нічого суттєвого в літературі чи журналістиці цей молодик так і не зробив. Журнал ледве жевріє – і вже давно б про нього всі забули, якби не підтримка з боку НУ-НСу та вельми скандального політика-інтригана, що належить до цієї партійної структури.

У другій половині буремних дев'яностих років Юрко Задоя несподівано залучив було мене, невиправно наївну людину і вже в літах, до дрібного бізнесу. Ми тоді продавали газети, журнали, книжки в різних кінцях міста і навіть у окремих регіонах України. Слід визнати, що це був для нас неприбутковий бізнес, адже ніші були вже давно зайняті. Проте ми довго не здавались. Юрко навіть схилив мене відкрити книжковий магазин на Подолі з рівними долями на трьох, залучивши до цієї справи й сина одного з відомих журналістів. Домовившись на словах (яка свята наївність у наш жорстокий час!), що вони придбають потрібне устаткування, я вклав усі свої скромні кошти у відкриття цього магазина, а для мене це великі гроші, оскільки в нас науковець (будь він хоч доктор чи кандидат наук) отримує копійки. Також зумів через власні зв'язки (без хабарів!) владнати всі питання з орендою та всілякими дозвільними інстанціями, яких у нашій країні й досі чималенько. Отже, все йшло до бажаного відкриття, але... А втім, хлопці-молодці мене підвели – ніякого устаткування вони не дістали – і справа остаточно загинула. А з нею загинув і мій газетно-журнально-книжковий "бізнес"...

На початку нового тисячоліття зі мною сталася чергова біда – переніс мікроінсульт, тож отримав на свою шию гіпертонію, а з нею й ще кілька серйозних хвороб. Змушений навіть через хворобу остаточно звільнитися з Археологічного музею, де пропрацював понад чверть століття, та вийти на наукову пенсію.

Однак сидіти на пенсії я не звик, бо Бог мене ще з дитинства схилив до творчої роботи. Ще з пуп'янка я малюю і навіть задовго до університету близько десяти років пропрацював художником-оформлювачем (здебільшого в рекламі), ще з шкільних років пробував писати свої літературні опуси, вірші, одначе намарне, бо через свою бунтарську вдачу явно не вписувався у той "соцреалістичний рай" і час, тож писав у...шухляду. Не переставав писати і в студентські роки. Зрештою щаслива доля таки мені всміхнулася – вже за роки Незалежності познайомився з маститими письменниками, насмілившись показати деякі свої речі, які вони схвально оцінили й порадили друкуватися. Так я почав публікувати власні літературні твори. З-під мого пера під різними численними псевдонімами, а зрідка й під власним прізвищем вже вийшло десь під сотню нарисів, літературних портретів, гуморесок, передмов, післямов до творів маститих письменників, літературознавчих розвідок у окремих солідних книжках-збірках, вітчизняних та зарубіжних часописах, журналах і навіть у інтернет-виданнях... Був упорядником і автором коментарів до семитомника вже згадануваного тут маститого письменника-гумориста й сатирика Ч. Упорядкував і доопрацював останню велику наукову працю знаного на всю Україну професора Михайла Марченка – діда загиблого правозахисника Валерія Марченка. Написав два романи, один з яких (присвячений Голодоморам і війнам у страшні й жорстокі імперські часи), маю велику надію, вийде в кінці року, а також кілька повістей, оповідань, які ще чекають свого читача...

Тож не сиджу, склавши руки, а напружено працюю, чого й вам бажаю...

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua