Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Україна   Річ Посполита   Вишневеччина

У прірві між двома націями. Спроба реабілітації "задніпровського державця"

Erik Bloodaxe | 27.07.2008 23:36

5
Рейтинг
5


Голосов "за"
5

Голосов "против"
0

Князь Ярема Вишневецький завдяки усталеній традиції – як українській, так і польській, перетворився на такий собі взірець побожного католика-фанатика та запеклого ворога козаків. І в жодному разі він не став "своїм" ані для Польщі, ані для України. Але що ми, власне, знаємо про князя Ієремію?"

Князь Ієремія (Ярема) Міхал Вишневецький (1612-1651), завдяки усталеній традиції – як українській, так і польській, перетворився на такий собі взірець побожного католика-фанатика і затятого ворога Богдана Хмельницького, захисника Речі Посполитої та запеклого ворога козаків. І в жодному разі він не став "своїм" ані для Польщі, ані для України. Талановито зроблений фільм "Огнем і мечем" Єжи Хоффмана грішить численними історичними помилками. Образ князя Вишневецького ідеалізований і виглядає дещо гротескно.

Насправді ж цілісного, без прикрас та макіяжу, образу завзятого воїна-відчайдуха та дбайливого господаря неозорої України-Вишневеччини (про якого сучасники практично нічого не знають) в українській історіографії не було створено буквально до останнього часу. І ось нарешті крига скресла: літературна агенція "Піраміда" (Львів, 2007) видала цікаву есеїстичну розвідку журналіста Юрія Рудницького "Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації". "Що ми, власне, знаємо про князя Ієремію?" – ставить питання автор. Як виявилося, майже нічого, окрім хронології останніх трьох років, написаної кров'ю жертв як козаків гетьмана Богдана Хмельницького, так і відданих Речі Посполитій магнатів і шляхтичів, серед яких особливо "відзначився" саме князь Ієремія.

Це була справжня громадянська війна на східних теренах Речі Посполитої, бо ж по різні боки опинялися українці і поляки, православні, католики і уніати... Юрій Рудницький наголошує, що не можна вважати серйозними працями такі мистецькі твори, як хрестоматійна трилогія Ми-хайла Старицького "Хмельницький", роман Івана Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький", де є чітке розмежування на "наших" і не наших". Але ж є ґрунтовна праця полтавського вченого Кирила Бочкарьова "Очерки Лубенской ста-рины" (Москва, 1900). І саме цей істо-рик, як пише Юрій Рудницький, уперше (і в націо-нальній, у даному разі російсь-кій, істо-ріографії, і в польській) "недвознач-но виз-нав за І.Вишневецьким моральний потенціал, до того ж не лише як за воїном, але насамперед як за будівничим, кот-рий зробив значний внесок в освоєн-ня й розбудову українських земель". Висновок, який робить К.Бочкарьов, дещо "випадає" з уявлень вороже налаштованої до всього польського зокрема і католицизму взагалі російської історіографії: "Хозяйственная ретивость князя, необычная в среде разгульного польского панства того времени, его личное, непосредственное участие в упорядочении края указывают, что намерения юноши-магната преследовали не личный интерес, но благо народа и культуру края".

Ворог української державності? Скоріше, як зазначила відомий і найбільш освічений український вчений-історик, професор НаУКМА Наталя Яковенко, маємо справу з людиною, що "належала до останньої генерації руських можновладців, котрі ще відчували за собою голос династичної крові й моральне право на владу над Руссю, водночас і розчиняючись у політичному світі Речі Посполитої, і претендуючи там на особливе становище першого серед рівних".

Майже десять років Юрій Рудницький, цеглина за цеглиною, збирав матеріали про князя, знаходячи щонайменші свідчення того часу і роблячи висновки, які, безумовно, будуть сприйняті неоднозначно, особливо в середовищі наших "професійних патріотів". Не з усіма тезами, на мою думку, можна погодитися – інколи автор збивається на панегіричний тон.

І все ж не хочеться, щоб цей супереч-ливий образ залишався на маргінесі української історичної науки. Читач може вирішувати і давати оцінки князеві Ієремії сам. Чи спробував хтось в Україні за останні 100 років створити політичну біографію цієї людини? Ні. Тим більше вагомою є ця есеїстична розвідка, написана ґрунтовно, із використанням чималого корпусу наукової літератури і до того ж не у властивому більшості науковців нудному стилі.

Кілька слів щодо "ненависті" князя до православ'я й інших релігій, про яку багато написано в українській народницькій і радянській історичній міфології. Так, у заповіті 1651 року князь-конвертит (навернутий 1632 року із православ'я в латинство) застерігав спадкоємців від руйнування православного храму (що у Вишневецькому замку), де молилися його предки...

"Слід уникати оцінок минувшини категоріями сучасності... хто не жив у ті чи інші часи, має про них лише приблизне уявлення", – зазначає Юрій Рудницький. Із цим важко не погодитися, перечитуючи цікаву розвідку про таку вкрай контроверсійну постать української і польської, та й усієї східноєвропейської історії.

P.S. За рейтингом сайту "Літакцент" книга Ю.Рудницького увійшла в першу п'ятірку лідерів (четверта позиція) другого кварталу 2008 року.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua