Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Чи була Новоросія лише російською?

Ekain | 17.02.2008 15:35

20
Рейтинг
20


Голосов "за"
26

Голосов "против"
6

Нам часто кажуть, що Новоросія чисто російська земля, де українців чи малоросів ніколи не було. Але є інші свідчення. Запрошуємо сьогодні першого свідка, М.Ю. Лермонтова. Ще раз звернемо погляд на "Тамань"

У попередньому циклі з трьох статей ми розглянули питання відтворення іншомовних слів, виразів, цитат, глос у різних літературних традиціях. У останній статті ми знайшли позитивний приклад відтворення приблизного звучання української мови у творі російської класики – оповіданні "Тамань" з відомого роману М.Ю. Лермонтова "Герой нашого часу".

Взагалі, "Тамань" варта уваги українського читача. Як пише одеський літературознавець Григорій Зленко у своєму нарисі "У присмерках Тамані. Нотатки зацікавленого", якого надруковано у першому за цей рік числі журналу "Кур'єр Крив басу":

"Тамань – це складова частина Російської Федерації. Але й до України вона горнеться... А хіба можна уявити українця без поезії Михайла Лермонтова, без його прози, без "Тамані" – без цієї Тамані, де сліпий хлопчик літ чотирнадцяти на запитання Печоріна відповідає, хитруючи, певно, по-українському, причому це справжня українська мова, а не такий собі покруч, як нерідко буває у російськомовних авторів".

Можливо у цих словах є трішечки перебільшення. Краще уявити себе українця, з освітою та баченням світу не русоцентричними, а зі збалансованими знаннями свого вітчизняного та світового, як з далеких культур, так і з сусідніх, з якими ми разом поділяємо спільний культурно-історичний простір, але в цілому літературознавець має рацію, бо крім лінгвістичного матеріалу "Тамань" пропонує нам для роздумів ще й екстралінгвістичний, тобто позамовний матеріал. Розглянемо його детальніше.

Підслухавши розмову між контрабандистами, Печорін зауважує:

"Последовало молчание; меня, однако поразило одно: слепой говорил со мною малороссийским наречием, а теперь изъяснялся чисто по-русски".

Які висновки ми можемо зробити з цієї цитати та з "Тамані" взагалі, щоб без "шовіністичних негоцій і квазіпатріотичних легенд"?

По-перше, герої Лермонтова чітко відрізняв російську мову від "малоросійськава нарєчія". І це було ще у 1837 році, тобто за 90 років до більшовицької українізації, коли як нам кажуть наші політичні опоненти взагалі були лише "русскіє", а українців австрійська та польська розвідки ще не створили.

По-друге, "малоросійськоє нарєчіє" можна було почути на території, яка звалася Новоросією, тобто там, де нам кажуть українців ніколи не було.

По-третє, і це вже буде приємний для росіян висновок, вже тоді російська мова була lingua franca (загальнозрозуміла мова спілкування переважно у комерційних цілях у багатомовних регіонах). У "Тамані" російською мовою спілкується між собою ватага контрабандистів: україномовний сліпий хлопчик, російськомовна дівчина та чоловік у татарському вбранні на ім'я Янко.

Пізніше у СРСР російська мова отримала статус мови міжнаціонального спілкування, який займає ще й сьогодні, але основи цього були закладені ще майже за сто років до радянських конституцій. І це не погано, бо як і 170 років тому, люди потребують розуміти один одного. Це не заперечує того, що нам треба розвивати та розширювати сфери функціонування української мови, щоб у майбутньому власне вона стала природним засобом спілкування між народами, що населяють Україну, а також між новими мігрантами та корінними жителями нашої країни. Російськомовним людям доведеться змиритися та прийняти як неминучу історичну даність поступову втрату російською мовою її статусу загальнозрозумілої мови у колишньому імперському та союзному просторі.

Нарешті, відкритим залишається питання, чому сліпий хлопчик говорив "малоросійською" з російським офіцером, якщо він вільно володів російською. Ми вже ніколи не взнаємо цього. Чи то була демонстрація зверхнього ставлення до представника влади зі сторони правопорушника? Чи то була демонстрація стихійно народжуваної самосвідомості? Як би там не було, але неписьменний хлопчик з соціальних низів відчував свою мовну відмінність від заїжджого офіцера – представника імперського істеблішменту та певною мірою усвідомлював її настільки, що навіть міг вільно обрав мову спілкування, щоб передати якийсь, втрачений для нас зміст. Власне таке, спочатку стихійне усвідомлення стає основою формування нації та початком кінця імперій.

Таким чином, сліпий хлопчик з Тамані 1837 року стає нашим свідком, чиї свідчення доводять існування достатніх умов для майбутнього створення української нації не лише на теренах історичної Малоросії, але також і у східній частині Новоросії, яку проросійські налаштовані автори бачать як суто російську землю. Знайдуться й інші свідки, яких вислухаємо у наступних статтях.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua