Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Трипілля   Шумери   Кіш   Оратта   Камяна могила   украънський козак   тиглі   торгівці   хрест   свастика   металеві бритви   фортифікаційні споруди

Україна. Давня історія. ч.2. 4000 – 1000 років до н.е.

oratta | 12.11.2007 17:27

8
Рейтинг
8


Голосов "за"
13

Голосов "против"
5

Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім дослідили залишки великих протоміст із дво, або триповерховими будинками. Зводилися будинки площею до 200 кв.м., вони мали округлі вікна, двоскатний дах, жертовник, лежанки і місце для роботи. Фасади будинків фарбувались. Вважається що населення цих міст могло сягати п'ятдесяти тисяч.

Вивчення останків людей неолітичної доби на території України дозволяло вченим-антропологам вже на початку 20 століття робити висновки про їх приналежність українському етносу. Також заслуговує уваги реконструкція зовнішнього вигляду неолітичних людей з Надпоріжжя, виконана відомим російським радянським антропологом М.М.Герасимовим. Ці люди нічим не відрізнялись від сучасних українців.

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Кивва. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття до н.е утворилася культура, яка на всьому свовму протязі мала цілким виразні риси. Назва "Трипільська культура" залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря. Культурні знахідки, що належать до трипільської культури подекуди знаходять навіть на Балканському півострові.

В середині четвертого тисячоліття до нашої ери частина поселень південного сходу нашіх земель, що на узбережжі Понту (Чорного моря), здійнялися зі своїх місць і разом із усім своїм майном, яке погрузили на вози, запряжені кіньми подалися через Кавказ на південь. Зупинилися вони на Близькому Сході у Міжріччі (де людей тоді було обмаль) і там пізніше виникла велична цивілізація – Шумер. аркади, халдеї, гутті і негри, які жили над берегами Тигру та Євфрату спостерігали, що прибулі з півночі люди світлоокі, білошкірі, незрозумілі мовою. Їхнє військо їде на конях і возах. Їхні коні не можуть витримати евфратської спеки і гинуть. Спочатку шумеряни будували в Месопотамії "хатини-ліплянки з глини і гною", отримавши досвід будування від родичів своїх (трипільців), та невдовзі звели тут звели великі міста, започаткували писемність, науку та освіту, закони моралі та натхненну духовність.

Останнім часом відомі 130 написів-панно, накреслених в основному на стелях і карнизах печер, плюс архів з 160 кам'яних табличок. Перш за все були пізнані символи, якими шумери позначали своїх богинь – Енліль, Нінліль, Ашнан і бога грози Ішкура. Читалася фраза: "Кулі – цар народу заходу". Вслід за нею інша: "Радісно плуг ріже землю". Зустрічається і назва Оратта, як символ міфічної шумерийської батьківщини. Були знайдені не просто схожі знаки, але цілі граматичні конструкції, властиві листу шумерів. Більш того, знайдений запис відомого науці міфу про богинь Інліль і Нінліль, але в дуже архаїчному варіанті. Тим самим був доведений зв'язок петрогліфів Кам'яної Могили з писемністю далекої Середньої Азії. Дешифровка ускладнювалася тим, що зображення знаків в гротах були тими, що далеко не такими встояли, як в класичному клинописі шумерів, і виглядали куди більш стародавніми. Кифішину вдалося прочитати, точніше, приблизно розгадати, близько 40 панно і 16 табличок, хоча у багатьох випадках значення поєднань знаків залишилося неясний. Друге головне його відкриття – встановлення давності написів. Використовуючи списки династій шумерських царів, він прийшов до висновку, що частина петрогліфів відносяться аж до ХII тисячоліття до н. э.! Це при тому, найдавніші письмові свідоцтва датуються не раніше VII – V тисячоліть до н.е. Крім того, Кифішин приводить маловідомі історичні свідоцтва, що шумерські племена прийшли до Азії з берегів Азовського моря. Він припускає, що знайшов навіть клинописний літопис, складений біля середини IV тис. до н. э., з якої виходить, що протошумеров відвів з Приазов'я правитель Акалім. Дослідник детально описує в книзі пошуки ключів до петрогліфів і свої міркування.

Ідентичність трипільської та шумерської культур підтверджується не тільки археологічними знахідками, але й лінгвістичними дослідженнями. Шумерське слово "татес", або "патес" в значенні – опікун, кормилець, тато. В епоху творення раннього санскриту (20-15) тисяч років тому наші далекі предки слова "я", "тя" і "жя" вживали в значенні "їжа". Також вони звали людину, яка її приносила "яя" або "тятя". З тятя постало слово тато. Шумеріяни в своїх святинях мали напис "лю лю ра". Дослідники довели, що ці слова означають "людина з людиною разом". Шумерське "ра" значить "разом". В санскриті слово "лел" (лю) означає "любов", "приємність", "вірність", "чарівність". Воно просто означає характер доброї людини. Санскритське слово "дана" означає слово "давати". "Людина" (особа, що проявляє вірність любов дає) – так постало слово "людина". Шумерське слово "сік", у значенні удар, відповідає українському "сікти", "шуг – шугає", "гу – гукати", "кур – курган" і т. д.

Давнє Шумерське місто мало назву Кіш. У санскриті слово "кіш" означає постій, таборування, груповий перехід. В долині Панджабе (Північна Індія) – теж славне місто з назвою Кіш. В Україні – Запорізький кіш. Ще одне шумерське місто називалось Ур. Старі русичі (українці) не казали риба, а "урба", або "урга". Санскритське слово "вар" означає "вода" (вар,узвар,сік,ріка), "вар" також вимовляється, як "уар", "ур" у значенні "вода". В Сіва Пурана (Індія) словом Ур (Урі) названа ріка.

В часи стрімкого розвитку Шумер, на території України (Оратти) розквітала трипільська культура широко використовуються мідні, та золоті вироби здебільшого як прикраси (кільця, намиста і т.д). Керамічні вироби відносно тонкостінні з відмуленої глини; випал пічний – дуже добрий. Типи найрізноманітніші. Орнамент переважно спірально – меандровий виконувався чорною, та бурою, рідше білою фарбою. Серед орнаментальних схем трапляється зображення людей і тварин. Стрімкий розвиток мистецтва особливо пластика (жіночі статуетки, фігури тварин, моделі жител, олтарів тощо). Поселення забудовувались двохповерховими, та одноповерховими будинками з глини на дерев'яних каркасах прямокутної форми розміром від 20 до 150 кв.м. Покрівля, як правило двосхила. Приміщення звичайно поділялися на дві, або більше кімнат, в яких нерідко розташовувались печі. Родовід трипільці вели по лінії батька, та шанобливе ставлення до жінки – матері залишилось. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі. Небіжчиків ховали в землі у випростаному стані на спині, подекуди насипали невисокі кургани. В період між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Міста займали площу близько 400 гектарів. Частина поселень локалізувалися на мисах високих корінних берегів річок, або на плато, що зумовлювалось необхідністю їх захисту. Під час розкопок виявлено залишки фортифікаційних споруд – валів і ровів. З часів відкриття трипільської культури багато вчених вважають її суто українською. Вони підтверджують свою думку археологічними данними: величино, та характером забудови "тріпільських" поселень іжител, типовим для українців господарством і побутом "трипільців", розмальовуванням хат, печей, коминів, як це робиться в українських селах і тепер. У килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках, писанках – дуже багато геометричних, та рослинних орнаментів... які виразно нагадують орнаменти палеолітичних, та неолітичних діб на Україні.

Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім дослідили залишки великих протоміст із дво, або триповерховими будинками специфічної архітектури. Зводилися будинки площею до 200 кв.м., вони мали округлі вікна, двоскатний дах, жертовник, лежанки і місце для роботи. Фасади будинків фарбувались. Вважається що населення цих міст могло сягати п'ятдесяти тисяч.

Учасники Всеукраїнського конгресу славістів у Києві (вересень 1983) зацікавилися пам'ятниками древньої писемності на Дніпрі (IV-III тис. до н.е.). Особливу увагу, зокрема, привернули праці видатного київського бібліографа мовознавця М.З.Суслопарова (1901-1974), який надав результати дешифрування надпису на баночній посудині. Було також повідомлено й про надписи на прясельці з Київських землянок, що засвідчив писемність трипільців у III тисячолітті до н.е.

Одночасно зі свідченнями писемності археологи і історики культури віднайшли залишки астрономічних обсерваторій. Астрономічні спостереження велися в металевих спорудах (кромлехах), збудованих нашими предками на 500-1000 років раніше за центр Стоунхедж у Шотландії. До речі, майже півстоліття тому англійські історики та археологи визнали, що Стоунхедж побудували пришельці із наддніпрянської Русі, які потрапили до Британії через Нормандію, принісши туди астрономічні знання. Звідси словянські назви багатьох сузір'їв, найстародавніші в Європі (Волос, Стрілець, Перун, Близнята тощо). Високими на той час, були досягнення наших предків у медицині, сільському господарстві, мистецтві.

На південно-східних степових просторах переважало скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, яке остаточно сформувалося в степах близько 3500 р. до н.е. Протягом майже двох тисячоліть майбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад у Євразійському степу, й землеробством. Поруч з кремінними знаряддями використовуються металеві – це провушні сокири, тесла, своєрідні вироби у вигляді двозубої виделки наконечники стріл, браслети тощо. В гончарних виробах орнамент – гребінцевий штамп, пізніше шнурковий відбиток, який потім поширився в культурах центральної та західної Європи. Великих успіхів було досягнуто в створенні монументальних кам'яних скульптур. Поховання небіжчиків відбувалося в простих ямах, або в кам'яних скринях. Поселень мало, бо більшість жителів вели досить рухливий спосіб життя пересуваючись на порівняно невеликі відстані за своїми стадами. Все своє добро перевозили на гарбах та возах, запряжених волами, та конями.

Археологічні знахідки трипільської доби свідчать про сталий етногенез на території України. У першому томі "Україна крізь віки" відображено серію глиняних виробів трипільців, в т. ч. голену голівку чоловіка без бороди з "оселедцем", та підкрученими вусами. Ці деталі дуже нагадують українського козака. Такий вигляд має і обличчя правителя – воєначальника на кам'яній стелі неолітичної доби.

Наприкінці третього тисячоліття до нашої ери, початку другого на території України зявляється перший щтучний метал – бронза. Бронзові знаряддя швидко витіснили мідні. В Україні досліджено понад 10 бронзоливарних майстерень періоду другого тисячоліття до нашої ери. В одній з них (поблизу с.Волоське в Надпоріжжі) знайдено близько 70 кам,яних матриць, в яких виливалось 17 різноваріантних предметів – серпи, ножі, сокири, кинджали тощо. Як на заході, так і на сході України бронзу топили в невеликих гостро донних товстостінних глиняних тиглях, поміщених у печах-горнах, розливали по формах глиняними ложками – ллячками. Поруч з кам'яними використовувались також і глиняні форми виготовлені по восковим моделям. В цей період на наших землях існувало понад десяток археологічних культур. За типами господарства та етнографічними ознаками їх можна поділити на дві основні групи: Землеробсько-скотарські культури Лісостепового Правобережжя, Волині, та Прикарпаття; скотарські культури Північного Причорномор'я та Приазов'я. Окремі культури епохи бронзи також розвивалися у лісостеповому лівобережжі та в Закарпатті. В лісостепових зонах особливе значення мало землеробство, зокрема підсічне та ральне. Вирощуються пшениця кількох сортів, ячмінь, льон, коноплі, горох, сочевиця. Поширюється садівництво та городництво. Утворюється новий прошарок населення майстрів – торгівців. Із зростанням продуктивності праці поглибилась майнова нерівність населення. Про це красномовно свідчать скарби коштовностей, а також поява багатих поховань. Відбувається дальший розвиток сімейно-шлюбних стосунків. Шлюб переростає в патрилокальний. Все частіше споруджуються малі житлові будинки придатні для проживання лише однієї сім'ї. Помітні зрушення і в сфері розвитку позитивних знань образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Поширюється монументальна кам,яна антропоморфна, скульптура, ускладнюється система релігійних вірувань. На піктограмах (письмена на глиняних предметах) все частіше зустрічаються давні орійські символи – хрест, та свастика. Поширення досвіду виготовлення луків і стріл, та сідлання коня на схід призвело до того, що напівдикі племена з північного сходу все частіше почали турбувати наші землі. Про те свідчить більша кількість укріплених поселень та знайденої зброї (булав, бойових молотів, кинджалів, бронзових наконечників до стріл та списів тощо).

Традиції трипілля збереглися в Україні не лише за часів княжого Київа, а й до XIX століття, зокрема в обрядах, побуті, звичаях мистецтві. Так будинки у селах робилися з дерева, або плелися з лози й обмащувались глиною, а після добротної побілки фасади фарбувались в жовтий та червоний кольори. Піч зберігала форму жертовника, і обов'язково робилися лежанки. У мистецтві вживалися улюблені червоні та чорні фарби. Довго зберігалися культи Бугая, Кози, Гайстра, Вужа.

У книзі "Давня історія України" вперше наведено фотокопії дев'яти антропоморфних (людиноподібних) кам'яних надмогильних стел мідного віку, виявлених в степах України. На всіх стелах вирізьблено типові українські обличчя чоловіків без борід. На одній з них зображено кремезну постать правителя – воєначальника з булавою, конем, луком зі стрілами, бойовими сокирами, дволезовим кінжалом та іншими речами. На поголеному обличчі виділяються довгі вуса і чуб, що звисає зліва. Звичай голитися набув широкого розповсюдження у оріїв саме в мідно-бронзову добу, коли металеві бритви стали предметом побуту. Пізніше, у скіфські часи, майстри теж вирізблювали обличчя воїнів-українців з поголеною головою, довгими вусами і хохлом, що звисав з маківки. Візантійський історик Лев Диякон саме таким описував великого київського князя Святослава під час його зустрічі у 971 році на Дунаї з імператором Цимісхієм. Така мода майже чотири тисячоліття відрізняла воїнів-українців від іншіх народів, зокрема росіян (останніх звали кацапами, бо вони мали гострі бороди, як у цапів).

На початку другого тисячоліття до нашої ери відбулись зміни, які стосувались наших пращурів що у свій час мігрували до міжріччя. Створена ними Шумерська держава, яка була побудована на самостійності міст (князівств) і підточена міжусобними війнами розпалась під натиском кочових племен. Оріяни, здебільшого військова та культурна еліта, вимушені були відійти у безпечніші місця на захід. В малій Азії на території сучасної Туреччини, маючи досвідчених будівельників та інших майстрів їм вдалось швидко відбудувати свої поселення і поступово створити державу, перші згадки про яку датуються 1650 роком до н.е. під назвою Хетське царство. Чисельні археологічні знахідки підтверджують ідентичність шумерської та хетської культури. Схожа і писемність, яка за твердженням Чеського мовознавця Берджиха Грозного, який у 1915 році розшифрував глиняні таблички знайдені при розкопках древньої столиці Держави Хета – Хаттуса, родинна слов'янським мовам, і суттєво різниться від мов інших народів Давнього Сходу.

Починаючи з середини другого тисячоліття до нашої ери на території давньої України відбувались подібні процеси. Посилилася загроза зі степів сходу, та північного сходу. Більшість тамтешніх племен, які напередодні лише займались мисливством не освоївши землеробство, та скотарство швидко втямили, що те їм не потрібно. Вони перейняли в оріїв вміння їздити на конях. Це дало їм можливість оперативно пересуватись на великі відстані і займатись грабіжництвом. Великі банди грабіжників, які примітили багаті землі наших степів раз за разом захоплювали великі стада худоби, та інші цінності на землях східної України. Разом із тим вони знищували поселення, ґвалтували і вбивали людей та швидко зникали. Такі події змушували наших предків відповідно реагувати. Великі східні степові поселення припиняли своє існування. Частина людей, здебільшого жінки та діти, перебиралися в лісостепову зону, селилися в захищених містах в Причорномор'ї, на кручах Дніпра або будували невеликі власні укріплені поселення в лісостеповій зоні. Інша частина об'єднувались у бойові загони, які верхи з використанням кибиток та тачанок, постійно патрулювали степові землі. Вони продовжували займатись скотарством, але поступово конярство витісняло інші види тваринництва. В разі нападів розбійників кінські стада мали більше шансів уникнути небезпеки ніж великі стада рогатої худоби. Поселення степової зони в той період все більше нагадують тимчасові табори, жителі яких могли оперативно здійнятися з місця і передислокуватися для надання гідної відсічі ворогам.

Незважаючи на те все, на всьому степовому півдні України частина населення займалася землеробством, та ремісництвом (ливарна справа, гончарство, обробка каменю, дерева та кості). Археологічні знахідки, кінця другого тисячоліття до нашої ери, свідчать про залишки зрубної, розвиток сабатинівської та білоцерської культури.

За свідченням М. Суслопарова, який вивчав писемність Трипільської культури, трипільці на Дніпрі були пелагами Гомера, пролатинянами і безпосередніми попередниками антів і русів. Дешифрування першої в європі писемності буквено-звуковим алфавітом на Дніпрі – відкриття світового значення, адже 4 тис років до нашої ери звукового алфавіту не мали ще й фінікійці. Вивчення пізніших зразків писемності довело, що трипільським алфавітом на території України користувалиось населення зрубної культури – кіммерійці, серед яких були протолітовці-протословяни. Прочитання надписів показало, що частина населення Наддніпрянщини цієї доби використовували для письма мовні звороти дуже близькі до сучасної литовської мови.

Початок першого тисячоліття до нашої ери на території України ознаменувався широким впровадженням залізних знарядь праці, та зброї. В лісостеповій зоні основу господарювання становило орне землеробство. Не останню роль відігравало і осіле скотарство.

Розкопки на Суботівському городищі виявили кістки 206 особин свійських тварин, зокрема 80 голів великої рогатої худоби, 49 кіз або овець, 41 свині, 20 коней.

Значного розвитку досягла торгівля і металообробне ремесло. Залізо здебільшого використовувалось для виготовлення зброї. Наприклад в той час вироблялися мечі довжиною близько одного метра. Велика кількість зброї, яка виготовлялась також підтверджує необхідність захисту від агресивних нападів диких орд, які все частіше проривались крізь військові формування на східних кордонах території України. Тому у степових районах поступово зникають осередки відомих раніше культур (зокрема зрубної).Люди поступово перебираються у лісостепову зону, куди банди поривалися дуже рідко. Повздовж річок Дніпро, Тясмин та інших природних перешкод на порубіжні лісостепу та степу майже нерозривною лінією поселення укріплені фортифікаційними спорудами. За археологічними знахідками тої доби видно, що такі споруди в плані мали форму кола діаметром 40-100 м, оточене валом; на гребні останнього будувалась стіна з пов'язаних між собою дерев'яних зрубів. З зовнішнього боку захищене кількома лініями валів і ровів. Тоді у степовій зоні були сформовані великі війська, які не тільки відбивали атаки, але й судячи з письмових знахідок країн близького сходу та стародавньої Греції вирішували спірні питання у відносинах з цими країнами на їх території. На той час на землях України сформувалася потужна держава, яка не тільки успішно давала відсіч північно східним ордам, але й використовувала кочівників для власних інтересів. Вона була тісно пов'язана торговими, та дружніми стосунками з Хетським царством (територія сучасної Туреччини). В той час засновуються портові міста на узбережжі Понту Євкінського – Олівія та Тира.

В 1200 році до нашої ери зникло з історичної карти Царство Хета. Маючи незрозумілу для давнього сходу систему правління, яка мала багато демократичних принципів і устрій, що дуже нагадував феодальний, будучи на перший погляд слабшим за своїх сусідів Держава Хетів майже за пів тисячоліття не програла жодного протистояння з потужними арміями Вавілону, Митанни, Єгипту. Воно складалося, як і Шумерське з мілких, майже самостійних князівств. Лише в останній період існування держави (1265-1200 р.до н.е.) хети віддали Ассирії частину своєї території.

Під навалою грецьких, племен було знищено прадавнє місто Троя. Частина жителів Хетського царства, предки яких, у свій час, вийшли з Оріани і оселились у міжріччі – повернулись до північного Причорномор'я та Криму. Використовуючи їх досвід забудови, були відбудовані міста Ламос, Ольвія, Тіра, Херсонес, Теодозія, Пантікапея, Фанагорія. Інша частина висадилась на Північному заході Італії.

Грецький історик Геродот стверджував що етруски прибули на апенінський півострів по морю з Малої Азії. Відомий етрусколог Карл Паулі, доводив що Троянці називали себе "troses" і це тотожне імені етруск. 1944 року академік Державін у книзі "История руського народа" висловив впевненість, що слово Русь пов'язане з етнонімом етруск. Античні автори (до VII століття н.е.) називали Карпати Венедськими горами. Але ж згідно із всесвітньою історією Помпея Трога в обробці Юстина "Венеди були вигнані Атенором із Трої". Язичницькі свята Різдва, Нового року, Купала та інші, що дійшли до наших днів зафіксовані ще у Трої та в Етрусків Італії. У словнику Стефана Візантійського етруски без застережень названі народом словянського племені.

На Апенинах була заснована нова держава Етрурія. Античні письменники свідчать що у VIII столітті до н.е. між річками Тибр і Арно вже були збудовані міста, які у своєму розвитку на порядок відрізнялись від сусідніх народів. Маючи тисячолітній досвід азійського життя наші предки мало змінили своїм традиціям. Так, як і на території України, держава будувалась з малих князівств. Дванадцять самостійних міст Етрурії вибирали царя під час язицьких релігійних обрядів. Високо розвинута культура етрусків дала початок розвитку Римської культури.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua