Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Іринка: "Мами у мене не має"

Olha samborska | 4.06.2010 08:14

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
2

Голосов "против"
2

18 травня 2010 року виповнилася річниця від дня смерті української заробітчанки Інни К., про трагічний випадок якої я писала в минулому (див. Так розпорядився Господь...). Я поїхала в Україну відвідати родину Інни. Про цю подорож мій наступний репортаж: Іринка: "Мами у мене не має".

Іринка: ''Мами у мене не має''
Автор: Ольга Самборська

Час лікує. Пам'ять послаблюється. Забути ж трагічний випадок Інни К., про який я писала в минулому (див. Так розпорядився Господь...http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2009/05/19/%D1%82%D0%B0%D0%BA-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8F-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%8C%E2%80%A6/, виявилося неможливим. Будні притуплювали біль втрати за молодої 27-літньою українською заробітчанкою. Натомість посилювався біль за донечку Іринку

і родину Інни, яких вона залишила в Україні. Молодий чоловік Борис, на руках якого залишилась 4 річна дитина, мав дати собі раду з передчасним відходом дружини. Йому одному залишилилось тепер забезпечувати майбутнє дитини. Час від часу я говорила по телефону з Борисом. Відчувала, що відповідальність за дитину тримає цього мужнього чоловіка міцно на ногах. Він усвідомлював, що працювати йому тепер за двох.

18 травня 2010 року виповнилася річниця від дня смерті Інни. Я поїхала в Україну відвідати Іринку, Бориса і їх родину. Про цю подорож мій наступний репортаж:

Іринка: "Мами у мене не має".

Село Устечко є перлиною українського Поділля. Розлогий Дністер розкинувся поміж мальовничих берегів тернопільської зеленої лагуни. Цю красу можна залишити хіба що з великої біди. Тут панує тиша і спокій. Так само спокійно і врівноважено тече Дністер.

Такі самі, спокійні і врівноважені, тут люди. Добро і ласка зустріли мене в Устечку.

З родиною Іринки я зустрілась так, ніби ми зналися ціле життя. Трагічна доля поєднала Берлін і Устечко. В Берліні, в умовах нелегального існування, у Інни надломилося здоров'я. В Устечку метастази раку шлунку поставили крапку молодому життю. "Якби Інна мала можливість мати медичне страхування в Німеччині, знаходитись там легально, то жила б вона до сих пір і все би в нас було добре,"- з гіркотою зауважив Борис під час нашої розмови.

Це "якби" було ключовим цілого нашого спілкування. Якби українець мав змогу мати нормальний заробіток в Україні, якби молоді підприємливі люди могли заробляти своєю працею і інтелектом собі на життя, якби була можливість вільно їздити на заробітки легально...Якби, якби, якби...

Найважчим "якби" було "якби Іринка мала маму". Борис зізнався, що найважчим для нього є дитячий садочок. Коли матері приводять своїх маленьких, Іринку завжди приводить тільки батько. Дітки питають Іринку: "А де твоя мама?". Вона мужньо відповідає: "В мене мами не має". Хто знає, що відчуває маленьке серце в цю хвилину. Знаємо тільки, що Іринка вірить, що мама скоро приїде. Вона для неї не вмерла.

Якось за деякий час після похорону Інни в селі було весілля. Вулицею йшла наречена в білому весільному платті. Іринка спостерігала дійство і раптом побігла назустріч нареченій з криком: "Мама!". Виявилось, що вона запам'ятала, як маму вбрали у біле вбрання в її останню дорогу. Цей образ досі не полишає дитину.

18 травня 2010 року на рік зі смерті Інни до Устечка з'їхалася ціла родина поминути Інну.

В церкві замовили службу за упокій Інни. Бабуся сказала Іринці, що зараз вони підуть до церкви, де буде правитися за маму. "А мама туди прийде?", – відразу запитала вона. Дитина чекає маму.

Чекали на мамів і діти-випускники місцевої школи. Я саме натрапила на випускний вечір в селі. До багатьох мами так і не змогли приїхати. З 80 школярів школи 12 дітей мають батьків на заробітках. І навіть якщо ці батьки легально працюють за кордоном, дітям бракує батьківської любови. Директор школи зауважила, що батьки по-телефону чи інтернету не переривають виховання дітей, навіть допомагають робити домашнє завдання. Бабусі ж скаржаться, що важко їм доводиться виховувати молодь.

"Батьки мають бути коло дітей", – зауважила бабуся випускниці, чия мама так і не змогла приїхати на випускний вечір.

Якби той бюрократ в європейському чи українському парламентському сідалі міг збагнути, що із-за його нерозважливості в демократичних принципах і заскорузлості в розумінні життя, тисячі дітей в Україні чекають на своїх матерів. До когось матері вже не повернуться ніколи, до когось повернуться можливо через деякий час після заробітків. Але ця прогалина між дітьми і батьками-заробітчанами вже не щезне ніколи. Не можуть її заповнити і бабусі з дідусями, що доглядають дітей. Не можемо цього зробити і ми, закордонні українці.

Та що таки можна зробити, так це голосно піднімати голос на захист прав наших українських заробітчан в Німеччині. Говорити про те, що українські жінки доглядають нелегально дітей тих самих німецьких бюрократів. Говорити про подвійну німецьку мораль, яка назовні показує свою "демократичність", а по-суті приховує грубе порушення прав українців в Німеччині, величезну проблему виховання дітей як в Україні, так і своїх власних. Діти в Україні усвідомлюють, що їх батьки доглядають чужих німецьких дітей. Німецькі діти вже поволі починають говорити українською мовою і плачуть за своїми виховательками, коли ті повертаються в Україну. А німецький батько-бюрократ все ніяк не може наважитись відкрити кордон, легалізувати няньку своєї дитини і тим більше, дозволити її дитині приїхати до матері. Німецькому бюрократу невигідні такі введення, бо платитиме додаткові податки, буде змушений забезпечити няньку-українку медичним страхуванням. А так, хай вмирає. А ще він їй в цьому допоможе, коли забере від неї рідний паспорт, то вона вже ні до доктора навіть нелегально не потрапить, не кажучи вже про виїзд з Німеччини. Саме це і сталося у випадку Інни.

Саме тому Іринка не має мами.

Та має вона нас. Ми не забули Інну, не забули біду її і її родини. Не забули біду інших українців в Німеччині. Українська громадо, прохання підтримати родину Іринки і її тата Бориса. Прохання, не відмежовуватись від нелегально перебуваючих в Німеччині українців. Разом ми зможемо пробити стіну мовчання про проблему нелегальних мігрантів в Німеччині. І хай їх не є так багато, як в іншим країнах (Італія, Іспанія, Португалія), та умови в них жорстокіші. Українці-заробітчани зіштовхуються часто-густо з непомірною арроганцією, а то і відвертим знущанням над собою. Нелегальний статус українця дозволяє з ними поводитися як з людьми третього сорту. Українця-заробітчанина можна просто з вулиці депортувати на батьківщину, забрати заробіток і закрити йому двері в Європу. Але ми тут можемо все ж ці двері притримати.










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua