Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Думка   слово   дія.

Три світи радянської людини

dmytro_kl | 4.09.2011 15:30

1
Рейтинг
1


Голосов "за"
1

Голосов "против"
0

Думати, говорити і робити – одне і те ж саме чи різне?

ТРИ СВІТИ РАДЯНСЬКОЇ ЛЮДИНИ

Вступ

Пишу для швидко зростаючого числа трударів клавіатури й миші, тобто, для писарів у інтернеті та інших ЗМІ. Різні ви. Є відверті, але й чимало полохливо анонімних. Та у всіх вас є велика спільна риса – ВИ ХОЧЕТЕ ОПРИЛЮДНЮВАТИ ВЛАСНІ ДУМКИ. Хоч ніхто й ніколи вас про це не просить.

Заперечите, що таки просить?

І не абихто, а з найвищих трибун. Від тих, хто про нас денно і нощно... Постійно ж лунає: "Почую кожного!"

То це навіть не до всіх гамузом, а до мене особисто і персонально.

То як же при цьому мовчати?!

І тратите на цю писанину всюди свій час та сили. Без жодної видимої користі. Нерідко навіть із прямими збитками. Гірше того, досить швидко ви й самі переконуєтеся у безплідності цієї своєї активності. І в тому також, що це "Почую кожного" – це відвертий глум над вами ж, особисто і персонально. Проте продовжуєте...

Але чому і для чого Ви особисто робите саме це і саме так?

Однак якраз над цим ви і не хочете задумуватися.

Хтозна. Інстинкт, мабуть, такий. Нестримно тягне на клаву. А інстинкти треба виконувати, бездумно і завжди.

Однак, доводжу до відома, у природі нема ні компів, ні інету. Значить, причина не в біологічних інстинктах.

Властивості відповідні у вас є. Людські. Розумові. Про які ви й не здогадуєтеся.

Тому, шановні, продовжую знайомити вас із вами самими. Причому, в умовах, коли ви навіть самі собою цікавитися не хочете. Адже змалку впевнені, набралися ж від старших, що з вами і так все ясно – суцільна досконалість, без найменшого просвітку. І з віком ця досконалість тільки все більше залізобетоніє.

До того ж, ваше конкретно-емоційне мислення навіть за бажання просто неспроможне описувати вашу ж суть. Для цього потрібне мислення абстрактно-логічне. А більшість з вас ще у вишах гартувала свою ненависть до "всіляких там абстракцій". Тож вдосконалилися у цьому надійно.

Тому змушений пояснювати вас вам же через ваші зовнішні прояви, феноменологічно. Це вам доступніше.

Питаєте, навіщо і я сили та час трачу на те, чого мене не просять?

Тому, що змушений, шановні.

Бо дуже вже тяжко живеться серед радлюдей людям нормальним. Ви ж погляньте: від вас мільйонами (!) втікають ваші співвітчизники. І саме від Вас персонально і особисто. Хто тільки може. Ті, хто хоче нормально жити своєю працею. Але не може цього зробити в Україні якраз через ваше до них ставлення. Правда, самі ви це своє ставлення чомусь вперто іменуєте не інакше, як турботою про ближнього.

Я ж від вас втікати все ще не хочу. Все сподіваюся, що хоч із частини вас можна потихеньку робити людей теж нормальних. Що й посильно намагаюся досягати просвітництвом.

До речі, роблю це і для вашої користі також. Адже ви самі від себе теж не довгожителі.

Зрештою, це частина моєї спеціальності, про людське мислення та людську ж поведінку. То про що думаю – те й роблю. І про що пишу – про те й думаю.

Дивно це вам, еге ж?

"На дозвіллі – про роботу, на роботі – про все інше"

Думаю, чимало з вас пам'ятає цю сентенцію радянських часів. Спочатку її навіть подавали, як одну з декоративних "прикрас" нашої дійсності.

Проте виявилося – в десятку!

Бо дуже вже влучно тут виражена двоєдушність та лицемірство суті радлюдей. Всіх, у всьому і всюди.

Бо й справді, що б коли хто не робив, то бажано думати саме про те, що і як робиш. Та й робить людина те, що задумала раніше.

Але ось радлюдина почала реалізувати цей свій задум. Проте у неї в голові при цьому запанували зовсім інші думки. І про зовсім інше...

То зрозуміло, що думки чинні будуть автоматично заважати реалізації задуму попереднього. Так про це й кажуть: "Думка думку побиває".

Зрозуміло, що така колотнеча думок у одній голові дуже заважає реалізації даної мети. Тому й завжди виходять у радлюдей принципові розходження результату власної праці із власним же задумом. Розходження у всьому, у часі і в просторі.

Це і є ПЕРШОПРИЧИНА обов'язкової низької якості всіх результатів праці радянських людей!

Коли людина робить одне, а думає зовсім інше. Чи навпаки – коли думає одне, а робить зовсім інше. Потворна, протиприродна радянська дійсність якраз так і сформувала все населення. Пам'ятаєте, "Буття визначає свідомість"?

То так воно і сталося. І продовжується.

А ви, шановні джигіти на клаві, долучили до цієї діяльності ще й третє – зовсім інші балачки.

Бо саме так вийшло. Волею законів природи та суспільства ви стали вершиною і навіть вінцем (тіштеся!) еволюції радянської (=антиринкової) людини.

Адже більшість радлюдей антиринкове суспільство змусило всього лише до роздвоєння себе – говорити одне, а робити інше. То вони цим і займаються, МОВЧКИ.

Однак ви, невеличка частина, не такі! У вас є ВРОДЖЕНИЙ ПОТЯГ до новизни (знань) і до справедливості. Але вам ніхто нічого про це не казав і не вчив. А самотужки, без наукового дослідження цю властивість збагнути неможливо. Тим більше, що насправді, в деталях це набагато складніше – на те й наукова новизна.

Тому ви й сприймаєте цей свій потяг як неминучу даність, як колір волосся, кількість пальців тощо. Мовляв, маю таку властивість, то куди вже дінешся – мушу її реалізувати. Тобто, постійно та повсюдно ДЕМОНСТРУВАТИ СЕБЕ як носія цього СУСПІЛЬНОКОРИСНОГО потягу.

Тому й постійно та повсюдно ПРО СВОЄ (А НАСПРАВДІ – ПРО СЕБЕ) ГОВОРИТЕ.

Але при спілкуванні безпосередньому ця ваша мова оточуючим швидко набридає. З тієї причини, що нікому ніякої користі не приносить. І вони вас у тій чи іншій формі просто уникають та ігнорують.

І ви теж залишаєтеся з образою. Бо де ж, так байдуже і навіть неприязно поставилися до ваших і справді НАЙЩИРІШИХ УСТРЕМЛІНЬ. Адже для користі загальної!...

Тому й змушені ви поневірятися по ЗМІ, переважно електронних, та різних форумах. Бо ж тут навіть часто й не питають, хто ти і що ти. Знай пиши, самореалізуйся це зветься. От ви і з радістю...

Але!...

Справа в тому, що ваше бажання ощасливити ближнього і реальне щастя цього ближнього – це ДУЖЕ РІЗНІ речі. З тієї причини, що все суще має ФОРМУ і СУТЬ. І зовні однакова форма може приховувати різну суть. Так саме, як і одна суть може виражатися у різній формі.

Наприклад, двигуни внутрішнього згоряння (суть) є дуже різної форми. Чи однакова форма дельфіна та іхтіозавра приховує різну суть. І т.д., і т.п.

Діалектика така. Матеріалістична. На жаль, така вам ненависна.

Тому ви цього у своєму конкретно-емоційному мисленні навіть і близько не допускаєте. А просто хочете ближньому добра. Без жодної задньої думки, без найменшого обману. І навіть взагалі без думки всякої. Заманулося ВАМ – і все, вперед!

З цією метою ви навіть зранку відкладаєте певну суму для жебраків, щодня відловлюєте хоч по одному незрячому та переводите їх на той бік та інші добрі справи посильно творите.

Більше того, із ваших духовних побратимів сформувалася навіть ціла професійна група доброчинців, гранітоїдами званих. То вони навіть роками й самі з цього непогано живуть. Із творення добра ближньому, тобто.

Цей гемонський ближній!

Старайся для нього, душу вкладай – а воно, невдячне..., просто слів нема...

Взагалі дивно виходить. Скільки у суспільстві доброчинців є, та ще й постійно більшає. І хай навіть чимало з них спеціалізуються лише у деклараціях про якнайкращі наміри, та все ж загальна маса доброчинності таки чимала. І вона вочевидь зростає.

А от конкретних суспільних негараздів та й самих страждущих чомусь більшає.

То що це за проява?!...

Чи не в самому "бідному й нещасному" тут заковика?

Чи не вередує він, бува?

Бо ж всі і всякі ближньому турботи звідусіль просто валять, а йому – "і не так, і не те".

І всерйоз хворіє та вимирає, в натурі.

Ніяк не догодиш. То, може, просто в писок хоче?...

Схожі думки з роками (!) неминуче заводяться у головах радянських доброчинців, тобто, ваших. В процесі постійної, бо це ж важлива для вас частина вашого життя, реалізації ваших добрих намірів, зрозуміло.

Ясна річ – це вас не тішить. Проте й рук не опускаєте. Вроджений потяг не дозволяє.

Тому й продовжуєте свою примусову турботу про ближнього.

Із попередніми чи ще й гіршими наслідками.

І так по колу. Вірніше, по все вужчій спіралі. Вниз...

То як же вам бути із цим своїм даром?

Бо це і справді дар, ще й великий. І корисний для всіх.

Але тільки у суспільстві нормальному, ринковому.

Адже саме там давно вже напрацьовані конкретні кількісні показники якості життя людини ЖИТТЄВІ СТАНДАРТИ. Є вже і відповідна статистика, як національна, так і міжнародна.

Бо і людина ринкова теж не може самотужки об'єктивно (правдиво, а отже – справедливо!) оцінити, що ж саме, у якій кількості та послідовності потребує конкретний ближній. Але й тамтешнім вродженим доброчинцям нестримно хочеться приносити користь іншим.

Зате у них є ОБ'ЄКТИВНИЙ ОРІЄНТИР для цього, однозначне пояснення якості людського життя. Тому тамтешнім доброчинцям та цілим їхнім організаціям хоч не треба марно мучитися із вибором потреб ближнього.

Тому й реалізація цієї вродженої риси у суспільстві ринковому в рази ефективніша, ніж у антиринковому.

І постійно зростає. По мірі того, як все більше результатів праці стають товаром і набувають при цьому КІЛЬКІСНОГО, в грошах, вираження.

При цьому і в головах ринкового населення світ ОДИН І ТОЙ ЖЕ, як і в реальності. Нема потреби роздвоюватися чи й розтроюватися.

Тому РИНКОВА ЛЮДИНА РОБИТЬ ТЕ, ЩО ДУМАЄ, І ДУМАЄ ПРО ТЕ, ЩО РОБИТЬ. При цьому її поточні думки у процесі роботи лише УТОЧНЮЮТЬ ТА ПІДКРІПЛЮЮТЬ попередній задум. Тому й результати праці ринкових людей часто виходять якісно навіть кращими, ніж задумувалися!

Тому, шановні (серед вас живу, то справді шанувати вас просто змушений) радлюди, не заздріть їм, а просто й без припадків (по вашому – героїзму та ентузіазму) БЕРІТЬ ПРИКЛАД. Саме з тих, хто вміє краще від вас ПРАЦЮВАТИ. І саме через те, що вони краще від вас ДУМАЮТЬ. І живуть у СВІТІ ОДНОМУ.

Зрозуміло, що антиринкове мислення радлюдей на всіх рівнях свідомо блокує трансформацію нашого суспільства у бік нормальний.

То я вас ні на які амбразури і не закликаю, сам не герой.

Всього лишень пробуйте хоч зрідка РОБИТИ ТЕ, ЩО ДУМАЄТЕ І ДУМАТИ ПРО ТЕ, ЩО РОБИТЕ ЗАРАЗ. І ви також пробуйте звикати до того, що СВІТ ОДИН, ЯК НА ПРАКТИЦІ, ТАК І У ВАШІЙ ГОЛОВІ ТА НА ВАШОМУ ЯЗИКОВІ.

І дуже скоро результати вашої діяльності почнуть кращати як для вас особисто, так і для інших. В т.ч. кращатиме і тому ближньому, задля якого буцімто вас і вивертає навиворіт.

Бо життєві стандарти в основі своїй однакові для всіх і одні для всіх. То конкретно їх і покращуйте. Буде вам тоді і матеріально, і морально.

До того ж, і при всяких виборах, а їх на вашому віку буде ще ого-го, обирайте того, хто говорить, думає та робить ОДНЕ Й ТЕ Ж. При невеличкій практиці ви навчитеся визначати це гарантовано. Знову ж, для користі всіх.

Післяслово

Зрозуміло, що багато тут для вас нового. Та і я для вас не авторитет, щоб ви все це зубрили. Тобто, не мені вас вчити, постійно таке від вас чую.

Проте з іншого боку – то і вроджена доброчинність вам дошкуляє. І ви навіть не уявляєте, що нею робити далі. І так буде у вас довічно.

Тож обирайте самі – радянське всезнайство чи наукове пояснення вас самих.

4 вересня 2011р. Клець Дмитро Васильович, українець без

меншовартості, засновник наукового

суспільствознавства.










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua