Шкандаль із "Чорним Вороном" – там причина, чи привід?

Ви думаєте – їм справді важливо,
що Шкляр щось там не так написав?

Сюжет шкандалю з романом Шкляра і Шевченківською премією всім знайомий – говорять, що образився дехто на непоштиві слова-епітети. Ну а оскільки ті дехто якраз із тих етносів, що одночасно і гроші мають, і у владі в Україні представлені м'яко кажучи непропорційно значно, то Шкляру навіть довелось піти у всім уже відомий контрнаступ.

Та щось я сильно сумніваюся, що ті слова та сцени з роману – то справді причина цього негарного спектаклю з нагородою.

Сцени ті в романі – сам же читав! – достатньо побіжні, без усякого там акцентування, історично по тих часах і обставинах вивірені, чіплятись до них – самого себе підставляти.

Але ж чіпляються! Чи старанно роблять вигляд, що чіпляються?

Щось мені думається, що саме друге – старанно роблять вигляд. Що весь цей кипучий шкандаль – не більше, ніж відвертаючий увагу маневр. Все призначення якого – каналізувати увагу спершу мас простаків, а за ними вже, їхньою масою – й розумнішої публіки – на зовсім неважливих дурницях. Щоб ніхто вже не добрався до того головного, що таки сильно зачепило когось у романі Шкляра.

Отож і подумаємо-згадаємо – про що роман? Про українських повстанців.

Ну повстанці так повстанці, що ж тут особливого, що тут може так сильно не сподобатись комусь і десь? Хіба мало тих повстанців було в Україні? УПА і так далі...

УПА, Львів, Галичина, "западєнци"... Все звично...

Так у тому ж і справа, що не Галичина, не "западєнци"! В тому ж і справа, що дія роману відбувається в Холодному Яру і коло нього, а це – увага! – дуже-дуже далеко не Галичина, це між Черкасами-Кіровоградом-Дніпропетровськом.

Це якраз ті місця, які багато ляльок у нашій-не нашій владі, а також їх ляльководів звикли протиставляти Галичині й УПА. Що там, мовляв, якісь виродки-націоналісти-нацисти-мова-і.т.д., а тут – світло і чисто-навіки з великим російським народом-радной язик і т.д. Тобто це торкається якраз того міфу про великий розкол на Схід і Захід, міфу, який так тяжко і старанно плекали вже далеко не один рік.

А тут приходить якийсь Шкляр і кропає якийсь роман, а в тому романі – гад! – нагадує всім про факти! А факти – річ уперта, нікуди ж не дінеш того, що саме тут, у теперішньому лігві блакитних та їх ляльководів тоді, після революції 1917-го довгий час ішла народна війна як проти нового-старого ладу, так і проти Росії. Так, саме проти російських, як їх там відкритим текстом названо – окупантів! Бо саме так їх називали ті, хто з ними боровся довгі роки в Холодному Яру й біля нього.

І були це жодні не "западєнци"!

А це руйнує міф про споконвічну любов Сходу до Росії та "язика". Це руйнує міф про великий розкол, велику різницю.

О ні, не хочуть ні ляльки, ні, тим більше, їхні ляльководи, щоб публіка зосереджувала свою увагу на цьому головному в романі.

Тому треба що? Правильно, треба виконати відвертаючий маневр. Що ми і бачимо – починається дебільний шкандаль навколо непоштивих виразів.

А ми що – повелись? Будемо обговорювати ті вирази, чи основне, що є в романі Шкляра?