Просто розірвати зв"язок між рівнем споживання і якістю життя!

СТРІЛЕЦЬ! Стрільче, агов, це до Вас. Вам буде цікаво.
Чи це взагалі можливо – розірвати жорсткий зв"язок між рівнем споживання і якістю життя?
Розмова Бориса Стругацького і Михайла Ходорковського. Розмова письменника-фантаста і бізнесмена-політв"язня.

В "Новой газєтє" (NN41 і 42) опубліковано переписку двох неординарних людей нашого часу – російського письменника-фантаста Бориса Стругацького і російського політв"язня Михайла Ходорковського. Їх бесіда – спроба, з одного боку, "зазирнути за небокрай", передбачити Майбутнє; з іншого боку – оцінити Сучасність (з точки зору можливості змінити її). Пропоную вашій увазі скорочений переказ двох листів з цієї переписки.

Лист перший: Ходорковський – Стругацькому.

...Мене завжди вражало Ваше вміння передбачити майбутнє, усвідомити проблеми, які ще тільки-тільки видно на обрії. Ось я спробував зазирнути за небокрай – на 20, 30, 40 років вперед. І натикнувся на ряд проблем, рішення яких для мене не є очевидним (та чи проблеми це взагалі?). Наперед вдячний за Вашу критичну і альтернативну думку.

Чи це взагалі можливо - розірвати жорсткий зв"язок між рівнем споживання і якістю життя?

Сьогодні на землі рівень споживання дуже нерівномірний: величезні, навіть перебільшені затрати одних сусідствують з елементарним голодом інших.

Очевидно: Земля не взмозі забезпечити всіх людей за існуючими стандартами спроживання в розвинутих країнах. Досить сказати, що один житель США споживає електроенергії в 5 разів більше, ніж житель Китаю. І це з урахуванням енергозберігаючих технологій.

Вирішити цю проблему з допомогою вуглеводородів неможливо: їх просто не існує в такій кількості. Проблему вирішив би термояд, але... там будуть інші обмеження...

Висновок, на мою думку, може бути тільки один: якщо немає нових, екологічно безпечних можливостей задовільнити матеріальні людські потреби – ці потреби слід обмежити або змінити!

Зрозуміло: ніхто і ніколи не погодиться зафіксувати теперішній стан речей – коли одна частина населення земної кулі має такі стандарти споживання, які в багато разів перевищують стандарти споживання інших людей.

ЩО Ж РОБИТИ?

Цікавий приклад подають Скандинавські країни. Наприклад, Швеція пообіцяла до 2020 року взагалі відмовитись від імпорту вуглеводородів. Більше того: вони пропонують змінити саму парадигму споживання, яка існує вже більше 100 років. Просто розірвати зв"язок між рівнем споживання і якістю життя!

Приклад: вони пропонують велосипед - замість нової моделі авто на стоянці під вікном, і сосновий бір - замість автомобільної площадки.

Чи є можливим для нинішнього людства таке змінення в принципі? Змінення поступове і усвідомлене. Чи ми приречені на ланцюг жорстоких криз, що кінець кінцем зруйнує теперішню цивілізацію?

А можливо, є ще й якійсь третій шлях?

Лист другий.Стругацький – Ходорковському.

... АБС (Аркадій і Борис Стругацькі) все життя цікавились майбутнім, в якомусь сенсі навіть жили в ньому – але не намагалися його пророкувати. А тим більше – конструювати. Вони описували світи, де б їм хотілося жити. Або світи, де б вони не згодились опинитись нізащо. Але ніколи не намагалися запропонувати модель світу, яким він МАЄ БУТИ, і тим більше – яким він БУДЕ насправді.

...Енергетична криза. Екологічна криза. Я згоден з Вами: зараз більш важлива проблема перед людством не стоїть. І Ваше відчуття глухого кута я дуже розумію. Боюсь, що перші ознаки закінчення "цивілізації споживання" ми побачимо вже через 10-15 років. Коли стане ясно: запаси вуглеводородів закінчуються, але ж альтернативних джерел енергії немає. Ось тоді ми й побачим ПОХМУРЕ ОБЛИЧЧЯ МАЙБУТНЬОГО (вибачте за похоронний пафос – не втримався)))

...Ні, нічого катастрофічного не станеться. Людство не загине, і навіть не буде масового Голодомору. Але нинішня цивілізація (і саме вона!) впаде. З усіма її прибамбасами: процвітанням "ситого мільярду", демократичними цінностями, гуманізмом (як основою моралі), з її "парадигмою споживання" (як Ви зволили висловитись). І настане ера суцільного авторитаризму, картково-талонної системи, мобілізаційних економік. І, напевно, знову настане час локальних війн – це будуть війни за нафту і за питну воду...

Але! Дві третини людства нічого й не помітять: рівень і якість життя ні в Африці, ні в значній частині Південної Америки чи Великої Азії практично не зміниться. Це буде ТРАГЕДІЯ тільки для "ситого мільярда".

Те, що Ви пишете про шведські спроби "споживацької парадигми", – це цікаво і навіть зворушливо, але абсолютно нереально. Не певен, що в шведів щось вийде – але абсолютно переконаний, що це не прокатить ні для Штатів, ні для, скажімо, Англії, ні тим більше для нас. Ми будем користуватися всіма благами на всю катушку – аж поки нам не скажуть, що бак бензину коштує половину нашої місячної зарплати – але й тоді ми ще покатаємось від душі, перш ніж поглянемо в бік велосипеду...

Врятувати від цієї долі нас може тільки термояд. Але... Але...Але.

Про екологію я не кажу. Це не так страшно – на сто років природи ще вистачить. І більшість забруднень не є фатальними – але! – знов-таки, якщо буде енергія...

Не знаю, чи слід мені вважати себе песимістом. З одного боку, я намалював картину не дуже приємну і, мабуть-таки, невідворотню. Але з іншого боку людство в будь-якому разі "приречене на виживання". Це є надто сильна, надто стабільна і надто стійка структура, щоб ми боялися її незворотнього руйнування. І в цьому я оптиміст. Вибачте на слові, адже відомо, що оптиміст – це погано інформований песиміст. А Марк Твен сказав ще більше: "Двадцяте століття відрізняється від дев"ятнадцятого тим, що тоді слова "оптиміст" і "дурень" не були синонімами". Це було сказано десь в 1908 році. Що ж ми маємо казати зараз...

Так чи інакше, але я змирився з цим мрачним прогнозом. Можливо – тому, що я до тих часів точно не доживу. А можливо – тому, що те, що відбувається з нашою країною сьогодні, хвилює мене значно більше, ніж майбутня енергетична криза. Але ж зовсім це тоскно: знову повертатися в паскудний світ, який, здавалося б, залишився в минулому назавжди. Воістину: соціальний оптимізм буде покараний. Це так і є.