Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Ерос   поезія   Слово   читач...

"Тікає зірка від мене..."


2
Рейтинг
2


Голосов "за"
11

Голосов "против"
9

До моїх рук потрапили збірки поезій Н.Бондарчук та О.Мудрак. Тож мені закортіло поділитися з вами своїми думками щодо їх творчості. Моя літературознавча розвідка вперше побачила світ на сторінках "Культури і життя"...

Мені невідомо звідки взялися оті нахабно наклеєні ярлики на поезію і її творців, але чомусь так здається, що ще з далеких совєтських часів хтось із ортодоксальних комуністичних критиків-цензорів (тоді всі критики з "ласки" комуністичних вождів були обов'язково грізними цензорами й вершителями долі будь-якого поета) став ділити поезію на сільську, міську, жіночу тощо, а її творців на поетів "від сохи", "від верстака", на "дитячих", "естетів", "декадансів" тощо, не розуміючи, що цим він принижує не тільки авторів, а й саму поезію. Згадаймо таких чудових російських поетів, як С.Єсенін, С.Кличков, М.Клюєв, яких чомусь вперто й презирливо-поблажливо вважали в Росії поетами "крестьянской купницы". До слова, і в Україні таке ставлення й донині. Насправді ж поезія і поети – її творці – або вони є, або нема. Себто останні – такі собі митці-богообранці, наділені особливим талантом оспівувати принади свого оточення. Решта – звичайнісінькі графомани чи ремісники. Іншого просто не буває. І вікового цензу не існує. Якщо він митець, то назавжди, а справжня вишукана поезія продовжує жити й поза земним життям її творця. Вона безсмертна.

Інша справа, що серед поетів є люди обов'язково різної статі. Серед них хтось оспівує міську принадність тісняви й особливості життя в умовах, коли тебе, здавалося б, скрізь оточує розплавлений або холодний, проте завжди мертвий асфальт, бруківка чи численні споруди з металу, скла та бетону (виявляється, що і в цьому є таки своя особлива краса для справжнього поета!), а хтось – село, природу, його людей, чисте кохання, купається в еротичних бурхливих хвилях своїх інтимних переживань чи намагається навіть заглянути вам у найпотаємніші глибини душі, достукатися до сердець зачерствілих або ж метафорично філософствує, нахабно кидаючи виклик людям і цілому світові, пустотливо й безтурботно бавлячись із ним та з кожним із нас, хто бодай доторкнувся струн чарівного й магічного Слова...

Мені чомусь раптом закортіло написати про поезію двох різних за своїми творчими стилями й віком жінок, проте неймовірно чарівних як зовні, так і своїми надзвичайно чистими янгольськими душами-криницями, звідки несподівано потужно ллється, як джерельна вода, їхня незрівнянна Поезія.

Перша з них уже зріла й знана поетеса, проте її кожне Слово таке завжди свіжо вигравіруване й ще ніким незаймане, несподіване, таємниче, принадливе, надзвичайно ніжне й болісно-сумне... Вона пише й чудові прозові твори, що, дивна річ, нагадують поезію у прозі Євгена Гуцала. Це Наталка Бондарчук – редактор, спецкор Національної радіокомпанії України, чий чарівний голос уже давно знайомий і рідний мільйонам слухачів у кожному куточку нашої держави та навіть за кордоном і який майже щодня чути з домашніх динаміків, що стоять чи висять майже на кожній кухні українських осель у місті чи на селі. Її місія на радіо – донести до людей щось нове й незвідане про нашу унікальну культуру та її творців. Сьогодні, приміром, вона в Києві, а завтра раптом у Закарпатті чи в Криму, або на Донбасі, де бере в когось інтерв'ю, пише живий репортаж про якусь подію в культурному житті держави. А на ранок уже чути її невтомний голос на радіо... І раптом для мене вона відкрилася ще одним непересічним талантом.

Її поезія – це особливо витворений, проте прихований світ людини, яка переживає кожну мить свого життя, зачіпаючи якусь лише його одну грань чи струну – і з таїни-таїн народжується чарівне й магічне Слово, що мимохідь привертає увагу читача, закоханого в поезію. А втім, послухаємо:

Мені й поезії

моїй

Потрібні вікна

повні вражень,

Плече твоє

хоча б на мить,

І день один -

без зауважень,

І тихий-тихий-тихий день,

І вечір, що несе пісень,

Любов – люстерко відображень!...

"Моя поезія"

Її "фантастичний світ поезії", за зізнанням самої мисткені і доволі метафорично-загадковий стиль, а раптом ще й глибинно-філософський і разом з тим не такий вже, здається, багатий на рими, хоча це й оманливе враження, проте з певною музичною ритмікою тільки їй притаманною, природно привертає до слова істинного й вишуканого шанувальника прекрасного:

Я – твоя дорога,

Куди?

Я сама не знаю!...

Я назавжди – тривога,

Кінця якої немає.

Шляху достеменно не знаю,

Навпомацки йду, блукаю...

І все ж таки я – дорога

Твоя...

"Я – твоя дорога"

...Тут у цих кількох оманливо-скупих, проте таких щемливо-сумних рядках підсвідомо виривається з душі поетеси, а разом з тим, на мою думку, з душі дружини, матері, громадянки співпереживання як за своє майбутнє, так і за майбутнє ближнього – себе, чоловіка, дитини – і навіть Вітчизни...

Її поезія – це часто-густо маленькі перлинки-іскорки, що зблискують своїми втаєннями-недомовками і водночас навіюють певні інтимні перестороги, за якими стоїть гордовито-незалежна особистість. За скупими поетичними анафоричними рядочками-строфами ховається не тільки душа поетеси, а й, здається, звичайної людини, яка знає, в якому світі жорстокому знаходиться, проте усвідомлює, що він усе-таки божественно-прекрасний та неповторний. І саме цим себе особливо вирізняє серед безмежжя люду:

Я з тобою не граюсь

І тобі не корюсь,

Тебе в світ відпускаю

І за тебе молюсь.

"Я з тобою не граюсь"

Або пронизливо-щемливий, проте навдивовижу спокійний і тихий крик-спогад про колись щасливі миті, яких уже ніколи не повернути, хіба що у вмінні віщувати й навіювати віртуальне життя:

В моїх спогадах ти: і бузок, і криця,

І червоне вино у пітьмі іскриться.

Ти бокали наповнив вином і смутком,

Не забуде тебе голуба незабудка!

"В моїх спогадах ти"

Є в творчому доробку поетеси багато й так званих верлібрів, а то й напівбілих чи чисто білих віршів, наповнених глибоким філософським змістом, або раптом вони інтимно-ліричні чи іронічно-ліричні й навіть кокетливо-глузливі:

Де моя вогнедишна

планета?

Я ж вогнем нарожденна

і світлом!

Де коханці мої і

поети,

Що колись нуртували

без ліку?!

Цілували у губи і

долю

Поспішали мені

віддавати?...

"Овну на день народження"

А ось іще одна перлинка поетеси, де, здавалося б, скупі грайливі неримовані рядки наповнені потужною емоційно-наснаженою мелодійною мовою. Такий своєрідний стилістично-звуковий прийом у традиційному віршуванні називають фонетичною анафорою, де кожен рядок у нашому випадку на початку починається з літери "з", тим самим підсилюючи емоційно силу вірша і сприяє його композиційній довершеності:

Знеславлену мою любов

Зігріє на осонні кішка,

Затисне лапками і ніжно

Зламає кригу заборон.

І знову заспіває скрипка,

Знов світом радість забринить:

Любов принишкне біля ліжка,

А, може, знову заболить?!

"Знеславлену мою любов"

До слова, таких віршів у поетеси багато, що свідчить про неабиякий талант використовувати доволі складні й вишукані стилістично-звукові прийоми.

Нещодавно в мої руки потрапила чергова книжка поезій "Білий янгол" Наталки Бондарчук, що побачила світ у 2006 році. У преамбулі до книжечки є таке звертання до читача, яке належить поетесі: "Ласкаво прошу у свій фантастичний світ поезії! Я буду невимовно щаслива, якщо він стане для вас ближчим, а особливо, якщо ви полюбите його!" Тож і від себе скромно додам: раджу почитати чудову поезію Н.Бондарчук. Справжню!...

Інша чарівна жінка (як на мене, майже дівчинка!) – Олеся Мудрак, яка несподівано ввірвалася у світ чарівної Поезії настільки потужно, напористо й цілком природно, що примусила привернути на себе увагу навіть знаних літературних метрів та художників, таких як В.П'янов, М.Жулинський, М.Наєнко, П.Осадчук, І.Павлюк, В.Медвідь, А.Чебикін, О.Коспа...

Її світ – це так звана інтимна чи еротично-лірична модерна поезія. Ось як висловлюється про її цілком зрілу поетичну творчість професор від літератури Михайло Наєнко: "О.Мудрак володіє справжнім літературним хистом і здобулась у нашій літературі на с а м о б у т н і й поетичний голос. Її рядки хочеться цитувати й цитувати, що є ознакою свіжості їх..." Ось послухайте ці начебто звичайні неримовані рядки, а насправді вони ніжно-ліричні й чисто глибинні:

Приречені на відстань...

Крізь яку проглядає доля.

Вона єдина не зраджує душу.

Моя невкоськана любов

Прагне вершника,

Який лишається неповторно-дитинним...

"СМС-освідчення"

Олеся Мудрак надзвичайно приємно дивує нас своїми несподіваними стилістично-звуковими прийомами, яких у неї безліч, примушуючи раз-у-раз повертатися до змісту того чи іншого вірша й намагатися докопатися зрештою до глибин думки поетеси. Це як ти роздивляєш, приміром, чи споглядаєш якусь картину в художній галереї, де неймовірні фарби тебе чомусь ваблять, зачаровують, зводять з розуму, а ти ніяк не вловиш задум митця, та коли начебто вловив, а він від тебе, капосний, тікає знов, або коли слухаєш якусь симфонію, чарівні звуки якої проникають тобі, здавалося б, у саму душу, ти їх хочеш відчути, зловити, потримати, а вони вже накочують на тебе іншими звуками-звабами...

Та послухайте самі цей чарівний поетичний голос, наповнений несподіваними метафорами й римами. Це справді якась химерна музика-зваба, де гра слів і рими утворюють музичний ряд. Колись ще в ранній своїй юності Фрідріх Ніцше якось завважив, що його деякі прозові твори, то є, власне, музика, записана словами. Тож уявіть, і ви зі мною охоче погодитесь, що поезія Олесі Мудрак попри все має ознаки тої музики:

...Медові плечі прилипають до піску

Цнотливого

Зливами

Розпаші-і-ілими.

Вій-на:

Тілом з Космосом ділимось – ось!

Колами толочить Галактику вісь земна:

Ніщо – це Хтось.

Лоно з присмаком неба – на-а-а,

Спро-о-обуй:

Небо кипить, вибухає так динамічно,

Земля на голові стоїть...

Це відчай?

Це віче?...

"Медові плечі прилипають до піску"

Або ось такий несподіваний поетичний ракурс-замальовка приховано-еротична, що накочує на тебе каскадом рим, нанизаних одна на одну:

Ніч, затулившись рукою неспокою

і не-спокою,

вітер цілунками пестить

ноги дороги нагої,

гой-я, гойя, гоя,

рани на сонці загою

жагою...

"Ніч, затулившись..."

А це вже інший світ навколишній, відчуття якого в поетеси знов таки несподіване й химерне, проте таке споглядально-пізнавальне, навіть пленерне, де наяву бачиш навколишню дійсність, відчуваєш запахи, найменші порухи, що й не помічаєш отих начебто неймовірних метафор і порівнянь, так дисонуючих між собою, але саме вони й примушують тебе включити уяву:

Нашорошила ліс

Не пошлюблена

Свіжість Ай-Петрі.

З гір зірвалась розлука -

Лавиною болю

Між трав.

У субтропіках Криму

Іду

В недов'язанім светрі -

Аріадни клубок

Вітровій-розбишака украв...

"Нашорошила ліс..."

Оголена експресивність поезії Олесі Мудрак очевидна, як і є та межа – а це Божий дар мати вишуканий такт, який і дозволяє робити кожен твір у мистецтві високохудожнім – що чітко відділяє еротичне від прихованої чи відвертої порнографії в літературі, яка, на превеликий жаль, заполонила вже й нашу вітчизняну літературу і виполоти її надзвичайно важко.

Ось як поціновує творчий злет юної поетеси, що примусила заговорити про свій світ високої Поезії, знаний в українській літературі письменник-модерніст В'ячеслав Медвідь: "Втечі і зречення: те ж, що і біль, що самотність, страх або нестрах опинятися на велетенському кону супроти роздягальних поглядів юрби..."

До моїх рук з ласки самої поетеси, за що я їй безмежно вдячний, також потрапила книжка поезій Олесі Мудрак – "Оголена самотність" (2006). Гарно оформлена й видана, на жаль, маленьким накладом. Друкувалися нещодавно і її поезії в "Літературній Україні". Тож матимемо надію, що вірші поетеси ще не один раз з'являтимуться на шпальтах різних видань.

Отже, українська поезія як була, так і буде завжди. Вона живе й утверджується в нашому культурному житті щоразу, поки є такі поети, як Н.Бондарчук та О.Мудрак.

Як є в нас інші справжні поети, ім'я яким ЛЕГІОН.

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua