Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/discussions/48eb3920a8894/

Свобода слова і моральна відповідальність журналіста

Роман Смілка | 7.10.2008 13:25

Свобода слова неможлива без свободи людини, а свобода засобів масової інформації – без свободи слова.

Існує чимало визначень, дефініцій поняття "свобода слова", яку дехто ототожнює з свободою друку, однак це не зовсім вірно. Під свободою слова розуміємо природну можливість особи, громадянина вільно висловлювати власні думки, судження, зокрема й ті, що стосуються життя суспільства і держави. Український громадський і політичний діяч Ярослав Стецько колись зауважив, що немає свободи людини без свободи народу і навпаки. Отже, свобода слова неможлива без свободи людини, а свобода засобів масової інформації – без свободи слова. Це гармонійна взаємозалежність: при порушенні хоча б однієї із свобод, нависає загроза над всіма іншими. Відтак, можна очікувати ефект доміно.

Свобода слова забезпечується нормами міжнародного права та внутрішніми законами суверенної держави. В статті 34 Конституції України зазначено: "...Кожному гарантується право на свободу думки (цікаво, як можна не дозволити комусь про щось думати, інша справа – заборонити оприлюднювати думки. – Р. С.) і слова". Проте здійснення прав вільно виражати свої погляди та переконання може бути обмежене законом у деяких випадках, зокрема в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку; з метою запобігання заворушенням чи злочинам тощо. Свобода друку і діяльності мас-медіа та відповідальність за її порушення закріплена юридично в законі "Про пресу та друковані ЗМІ в Україні", у цивільному і кримінальному кодексах. Цензура в Україні офіційно заборонена. "Темників" а-ля Кучма і Кº начебто немає.

Відомий мислитель Євген Сверстюк наголосив, що "український інформаційний простір стоїть по шию в багні комуністичних стандартів, пристосованих Росією до посткомуністичної реальності (щоб в цьому переконатись і вжахнутися досить проглянути газети "Киевские ведомости", "Комсомольская правда в Украине", "Сегодня", "Труд" й інші їм подібні. До речі, весною цього року з ініціативи президента Віктора Ющенка питання інформаційної безпеки України розглядалось на засіданні РНБО. – Р. С.). Ми по шию в багні закоренілої лжі і хитрої пропаганди, спрямованої на ослаблення України". З іншого боку публіцист відзначає високий рівень свободи, якого дотепер ще не було; саме Майдан 2004 ознаменував завершення епохи рабства. Перед українськими журналістами, за Сверстюком, з'являється шанс створити собі добре ім'я (!), яке є найголовнішим у житті кожної людини, бо залишається в роду, в історії. Тому слово сучасного журналіста як ніколи "має тяжіти до істини, до скелі об яку розбиваються мінливі хвилі часу". Виробляти впливову й авторитетну журналістику, на думку Сверстюка, повинні люди великої відповідальності та неабиякої сміливості; люди котрі усвідомлюють високу ціль і дар служіння.

Негативні тенденції сучасного медіа простору викриваються громадським діячем Іваном Дзюбою. Значна частина ЗМІ, вважає публіцист, працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків людності. Такі медіа "безсоромно паразитують на національній не сформованості, на глибокій зрусифікованості суспільства, нагнітаючи шалену кампанію компрометації української культури і українства взагалі, що виливається вже в хуліганське шельмування нашої класики, в зухвале огидження дорогих українцям імен, – під децибели фарисейської риторики про свободу слова та права людини, що не мають жодного стосунку до цих публічних паскудств. Коли читаєш таку пресу (слухаєш подібні телерадіопередачі. – Р. С.), створюється враження, що живемо в окупованій країні, і окупант звіріє з кожним днем".

"Цензура не найбезпечніша для незалежності України, – констатує доктор економічних наук Степан Вовканич. – Загроза нацбезпеці у тому, що нас весь час хочуть завести на манівці, підступно й цинічно підкидаючи другорядні, не варті великої уваги, теми". Свободу сьогодні трактують як вседозволеність та невідповідальність за ніщо. Таким чином, суть свободи слова, на переконання Вовканича, зводиться не лише до того, щоб говорити правду, а ще й у формі її донесення. Дедалі популярнішим медійним прийомом стає карнавалізація правди, а, отже, її часткове чи повне знецінення, оіронення. Наглядний приклад – телепроект "Свобода Савіка Шустера", де кількагодинна суперечка врешті заходить в глухий та темний кут. Не дивно, бо істина, як відомо, народжується не в перекрикуванні один одного, постійному кепкуванні, а в діалозі.

Перші шпальти газет, випуски теленовин кожного дня переповнені показом, описом, "смакуванням" катастроф, убивств, глобальних катаклізмів. Сучасна "людина ока", дивлячись на ці всі жахіття, піддається підсвідомому нав'язуванню страху перед невиліковними хворобами, стихійними лихами, тероризмом; у неї атрофується здатність співчувати ближньому. ЗМІ культивують передчуття апокаліпсису; відтак, реципієнт перестає вірити у спроможність самостійно формувати свою долю, стає цинічним і недовірливим, зрештою замикається у собі. Людина сьогодення, охоплена здавалось би незборимою самотністю, опиняється сам на сам із внутрішнім страхом, від якого намагається врятуватись вживанням антисептиків, алкоголю чи заховатися за маскарадну заслону напускних веселощів. Та насправді це лише самообман, фікція, бо тікати власне й нікуди. А надія на краще ще є?! "Навіщо вона вам, – в унісон відповідають ЗМІ. – Веселіться!!! Ми ж вам розкажемо, покажемо все, чого забажаєте. Ви самі собі боги і пани". З приводу цього пригадуються слова англійця Томаса Карлейля, написані понад століття тому: "...Немає релігії, немає Бога, – загубили свою душу і марно шукають антисептичних солей..."

Зовнішня радість неможлива без радості духовної, що якраз слугує противагою самотності. Приміром, людина античності залишалася на самоті із словом, відчуваючи неабияку внутрішню гармонію. В деяких університетах світу готують "журналістів надії", котрі повинні через виступи у ЗМІ знаходити точки дотику в питаннях порозуміння, миру на планеті, заряджати людство впевненістю у власні сили, та неминучій перемозі добра над злом; вони мусять розширювати словом горизонти надій.

Один з батьків консерватизму Едмунд Берк у праці "Права людини" писав: "Люди не мають права на те, що є нерозумним, що не слугує їхньому благу". Зазначимо, в основі людської природи все таки лежить вільна воля, можливість вибору. Цікавість, невтоленна жага спокус змушує нас знову і знову переступати табу, куштувати заборонений плід, дарма, що він зазвичай виявляється гірким. Звідси ЗМІ, як формувачі громадської думки, не мають права штовхати реципієнтів у прірву духовного бедламу, нівелюючи і занижуючи мірки вартостей.

"Свобода слова полягає у тому, щоби не бути промислом", – сказав свого часу Карл Маркс. У сучасному розумінні інформація – це товар, в придаток до якого нерідко продаються і журналісти, хоча чомусь замовчується, що товар не простий, а духовно-інтелектуальний. Дійсно, "ніщо не врятує журналістику від підлабузницько-корисливої заангажованості, коли цього не зроблять найвищі ідеали, прискіплива стривоженість, болісне відчуття справедливості, докладне знання проблеми, з якою стикаєшся, та чесне прийняття моральної відповідальності" (Джозеф Пулітцер). Яка поряд з професіоналізмом, високою правовою культурою у всі часи є головними характеристиками ЗМІ та їх працівників. Моральна відповідальність журналіста насамперед зводиться до того, щоб не нашкодити словом, не заряджати авдиторію надмірним емоціалізмом, негативізмом, апатією до життя, дбати про духовну ауру нації, ошляхетнювати словом світ, прояснювати і пояснювати явища, залишати надію.

Український монархіст В'ячеслав Липинський у "Листах до братів-хліборобів" наголошував, що слово має бути творчим, воно повинно служити життю, а не безплідно намагатись нагинати життя до своїх законів; тому чесність і моральність вимагає від людей, котрі не чують в собі великої любові до своєї громади, не чують громадянського інстинкту, щоб вони не займались творенням соціальних теорій, публіцистикою.

Допомогти людині через самопізнання наближуватися до Істини (Бога) – ось кредо журналіста. Бо "жити поза контекстом вартостей, джерелом яких є Бог: любові, віри, справедливості, рівнозначне запереченню Бога і божественного начала в людині, а, отже, остаточному підкоренню законам негативізму, мамони, врешті самоїдству" (Іван Павло II).


© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua