Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
СПІЛЬНОТА УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ   Анна Ахматова   120-річчя від дня народження А.А. Ахматової

Київська чаклунка (до 120-річчя від дня народження А.А. Ахматової)

Никита | 23.06.2009 19:04

13
Рейтинг
13


Голосов "за"
17

Голосов "против"
4

У своїх автобіографічних нотаток, навіяних спогадами про юність, Анна Ахматова написала: "Всі вважають мене українкою". По батькові вона й була українкою, хоча й стала російською поетесою з літературним псевдонімом, взятим від прабабки-татарки.

Київська чаклунка (до 120-річчя від дня народження А.А. Ахматової)
Її батько, Андрій Антонович Горенко, відставний інженер-механік Чорноморського флоту, походив з козацької старшини. Він працював у газеті "Одесские новости", друкував у періодичних виданнях свої рецензії на літературні твори, захоплювався театром, живописом. Кажуть, був красенем і ловеласом, мав численні романи "на стороні", які, зрештою, й зруйнували родинне життя Андрія Антоновича та його дружини Інни Еразмівни. На той час в сім"ї було шестеро дітей – Анна мала двох братів і трьох сестер (дві сестри невдовзі померли).

Дід Анни по матері Еразм Строгов ще в далекі 1840-ві жив у Києві і служив у канцелярії генерал-губернатора Д.Бібікова. Коли Анні виповнилося сімнадцять (влітку 1906), вона, жителька Царського Села, приїхала в Київ до родичів і поступила у Фундуклеївську гімназію.

Поселилась в родині "тітки Вакар" – Анни Еразмівни Вакар. Проте тут їй було не дуже затишно. В листі до Сергія фон Штейна, чоловіка своєї сестри Інни, вона пише: "До мене тут усі дуже добре ставляться, проте я їх не люблю. Надто ми різні люди. Я все мовчу і плачу, плачу і мовчу. Це, звичайно, видається дивним, але оскільки інших недоліків я не маю, то користуюся загальною прихильністю".

Листи до Сергія фон Штейна зберіглися й опубліковані (Хейт А. Анна Ахматова. Поэтическое странствие. Дневники, воспоминания, письма. – М., 1991. – СС. 317-327), з них можна дізнатися про київське життя Ані Горенко від неї самої. "Грошей немає. Тітка пиляє", – таким було повсякдення. "Тітка Вакар... мене не терпить", – вирішила Анна і перебралася жити до своєї кузини, Марії Змунчилли. Це одна з київських адрес Ахматової: вулиця Мерінгівська, 7, квартира 4.

В той час Анні часто здається, що вона нікому не потрібна, в її листах відчувається душевна неприкаяність і зосередженість на власних стражданнях. Причина добре відома: отрута нерозділеного кохання. Студент Петербурзького університету Володимир Голенищев-Кутузов виявився холодно-байдужим до її почуття. Можливо, саме тому вона й поїхала до Києва, – щоб наркоз відстані і розлуки допоміг розлюбити того, кому не було ніякого діла до її страждань?

І ось нарешті 2 лютого 1907 р. вона напише: "Я виходжу заміж за друга моєї юності Миколу Степановича Гумільова. Він любить мене вже три роки, і я вірю, що моя доля бути його дружиною. Чи люблю я його, я не знаю, але здається мені, що люблю".

У травні 1907 року Анна закінчила Фундуклеївську гімназію і наступної осені тут же, в Києві, поступила на юридичне відділення Вищих жіночих курсів при університеті Святого Володимира. Чим саме був зумовлений такий вибір? Ахматова згодом писала, що їй подобалися історія права й латинь.

Минуло ще півтора року. Сюжет її дивного, затяжного роману з Гумільовим нарешті наблизився до розв'язки. Сталося це восени 1909 року, після літературного вечора, в якому брали участь і петербурзькі друзі Гумільова. Анна й Микола зайшли в ресторанчик поруч із нинішньою Європейською площею (стояв він на тому місці, де тепер Український дім) – і саме там вона сказала "Так", погодившись пов'язати свою долю з Гумільовим.

25 квітня 1910 року Анна Горенко й Микола Гумільов повінчалися в церкві Микільської слобідки за Києвом, на лівому березі Дніпра. Тоді це був Остерський повіт Чернігівської губернії. Церква була дерев'яна – невеличка, по-домашньому затишна, з вишитими рушниками над іконами (зруйнували її в 1960-ті, коли будувалася станція метро "Лівобережна"). Нікого з родичів на вінчанні не було.

Щасливий Гумільов в одному з віршів назвав Анну "чаклункою":

Из логова змиева,

Из города Киева,

Я взял не жену, а колдунью...


Передчував, що спільне життя з "чаклункою" буде сповнене несподіванок і випробувань?

.................................................................................

2.12.1970 р. "Читав учора Анну Ахматову ("Реквієм"), дивувався її високому, нагірному стражданню, успокоєнності. Вона сприймає страждання як Господню кару й вивищується над ним, залишаючись аристократкою, людиною, відданою красі. Будь-хто з наших літераторів зайшовся б криком "рятуйте", прокльонами, а на гірший випадок – рятувався б через власну етичну смерть, пішов би в "услужение". Подумав, що М.Рильский, один з найбільших аристократів наших, валявся після 30 р. попідтинню, а потім заплатив совістю й самоповагою – за добробут. Інші, як І.Драч, починали з плати за вхід у світ. Це наші потворства, долюдський період України."

Василь Стус.

Два роки тому Росія публічно отримала від скандинавських меценатів подарунок – один з графічних малюнків Модільяні з Анною в стилі "ню". Путін особисто прийняв презент, пообіцяв знайти достойне місце для експозиції... Сьогодні доля оригіналу Модільяні невідома. Саме цей малюнок є ілюстрацією до статті.

Комментарии
Миф об Анне Ахматовой
Киев Лады Лузиной на сайте "Интересный Киев"









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua