Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Кіно-Азія 2007   Джонні То   Чхан Ук-Пак

Кіно-Азія 2007. Рецензія четверта і п'ята

Ashnar Lynx | 24.12.2007 08:07

4
Рейтинг
4


Голосов "за"
4

Голосов "против"
0

Так уже сталось, що на вихідних я не мав можливості оперативно викладати рецензії. Тому виправляю помилку, викладаючи одразу дві рецензії. Замість шостої буде стаття, оскільки сеанс вчора, на жаль, не відбувся...

Фільм 4

Гарячі Новини (Китай-Гонконг, реж. Джонні То)


Розповідали в давнину: справжнього воїна нелегко втягти в бійку, але якщо вже він втягнувся, стережись.

(Ірландське прислів'я)


Отже, на цей раз на екрані маємо фільм не просто китайського виробництва, його знято на кіностудії в Гонконгу. Для "покоління 90-х" це місто, нині у складі КНР, а тоді – протекторатом Британії, асоціюється із Брюсом Лі, Джеккі Чаном та Боло Енгом, прямолінійними і насиченими дією бойовиками, з чудернацькою акробатикою та філігранними рухами майстрів східних бойових мистецтв. На вустах тодішньої молоді були екзотичні слова "кунг-фу", "вінг-чун", "джіт-кун-до", а бренди Media Asia Group та Golden Harvest вважались такою самою ознакою якості, як і XX Century Fox. Сьогодні бренд гонконгського кіно знову має шанс тріумфально пройти екранами світу, адже кому, як не гонконгцям знати, що треба для того аби створити хороший фільм в жанрі "action".

"Гарячі Новини", як уже зрозуміло, знято в жанрі поліцейського бойовика. Добротний, з чітким і ясним сюжетом, яскравими особистостями і чудовим акторським складом, а також багатьма оригінальними знахідками. Взагалі, по перегляді фільму виникає стійке враження, що режисер поставив собі за мету витиснути з канону жанру все можливе, щоб не лише зняти динамічну стрічку, яка буквально заволодіє увагою глядачів і не відпускатиме її аж до фінальних кадрів, а й змусити задуматись над серйозними питаннями, які стосуються світу реального.

Фільм починається із кадрів звичайної повсякденної оперативної роботи інспектора Чжеуна, чимось подібного до Жеглова, але не такого, як показано в романах братів Вайнерів, а такого, який він вийшов у виконанні Висоцького. Він сидить в засідці і очікує, коли із будинку вийде ватажок грабіжників Юан, який вчиняє пограбування за пограбуванням, буквально хизуючись своєю безкарністю і щоразу виставляючи поліцію дурнями. На диво, але правоохоронні органи тут таки виявляються повними йолопами, бо звідкілясь з'являються двоє бравих полісменів, які починають чіплятись до одного із членів банди, за якою стежить Чжеун, водія авто. У Юана здають нерви, і той зчиняє стрілянину. Камера починає безпорадно метушитись, відображаючи цілковиту неготовність поліції до такого оборота подій. Вона то зашивається в куток, то підскакує мало не на метр в гору, то мало не підставляється під поліцейські чи бандитські кулі – і мимоволі ловиш себе на думці, а як зараз поцілять! Взагалі, операторська робота в "Гарячих Новинах" просто вражає своїми знахідками. На відміну від попереднього фільму, де вона виконує роль фіксації місця подій, тут вона рухається в унісон із почуттями героїв, слідкуючи за їх поглядом, діями, думками. Круговий наїзд камери на Чжеуна в одній з сцен яскраво ілюструє раптову появу геніальної думки. Метушіння камери під час стрілянини на вулиці – безпорадність і намагання хоч якось зарадити непередбачуваному випадку. Робота камера в коридорі взагалі створює ілюзію відчуття замкненості простору. Складається враження, ніби від самого початку глядача просто шубовснули в дію, як в теплий зручний басейн, і він звідти ніяк вже не випливе, поки не побіжать роликом фінальні титри.

Підсумок "засідки" невтішний. По-перше, ті два йолопи з патрульної служби таки заслужили свої кулі. По-друге, третій йолоп – той, що викликав підмогу, виявився боягузом, і підняв руки перед бандюками. Юан його й не убив, мабуть, із гадливості, зате пристрелив його напарника. Ну, й останнє, найгірше – все це попало в останні новини. Є від чого пошпурити в телеекран пластиковий стаканчик з кавою, хоча хочеться – в нахабну пику новинаря, який щойно на всю країну заявив, що гонконгська поліція не годна ловити злочинців. Соціологічне опитування на екрані робочого ноутбука – народ не довіряє поліції, і вважає, що краще домовлятись із бандитами, ніж допомагати поліції. Ребекка Фон, молода випускниця поліцейської академії і подаючий великі надії слідчий, сидить на "розборі польотів" сумна і похмура. Начальник зайнятий тим, що вставляє чергову шпильку своїм підлеглим, які замість раціональних пропозицій сиплять цифрами – відсоток розкриваємості справ, швидкість затримання бандитів. Толку з цього... От якби новини робила поліція. Стоп! А це ідея. Ребекку Фон охоплює бажання спробувати, і вона набирається сміливості, і пропонує це начальнику. І той згоджується провести експеримент.

Тим часом Чжеун поїхав обідати, і випадково побачив "своїх" бандюків на вулиці. Він негайно викликає убійний підрозділ, і заходить в дім. Ребекка бачить в цьому слушний момент для того, щоб показати "зразкову" роботу поліції, дім оцепляють і звичайна операція затримання перетворюється на яскравий спектакль, який громадяни дивляться із захватом по телевізору. Блискавична евакуація населення, штурм будинку, постріли у вузькому просторі коридору. Показують, як поліція заганяє бандитів в квартиру і оточує вхід. Насправді вона упустила потрібних бандитів, а в ту квартиру вони заганяють кіллера та його асистента, які випадково були на цьому поверсі і вирішили, що прийшли – за ними. Правда, в тій квартирі вже сидить Юан, який вдерся сюди задовго до приходу спецназу, звелівши двом із своєї банди знайти запасний вихід, але поліції про це нічого не відомо. Грабіжників, який повинні "показово" спіймати, вони упустили.

Чесно кажучи, мені епізод із монтуванням виїзду поліції "на затримання" нагадав відомий епізод із вітчизняної історії, коли до будинку одного з наших олігархів міліція приїхала на БТР, а один наш міністр МВС на допит викликав через телебачення. Либонь, якби Джонні То був знайомий з нашими реаліями, він б не втримався від такого яскравого мазку на своєму полотні – під музику, наприклад, Вагнера, під'їзжає поліція на величезному бронетранспортері. Але в "Гарячих Новинах" не гірше – довга колонна мікроавтобусів, нашпигована ОМОНом... ой, вибачте, спецназом, проноситься містом під бундючну музику "а-ля Rage Against The Machine" (тема Нео з Матриці). Однак це тільки початок психологічної війни, в якій Ребекка Фон змагається із надзвичайно розумним гангстером Юаном, який прекрасно знається на людській психології.

Отже, новини робить поліція. А чому тоді новини не можуть робити бандюки? Юану пощастило, він вдирається до квартири дрібного обивателя Юпа, який навіть готувати не вміє, зате має потужного комп'ютера і сина-хакера. В інтернеті миттєво з'являються знімки, які показують, що поліція зовсім не "заганяла" бандитів в квартиру, все було із точністю до навпаки – браві спецназівці щойно тримали їх в руках, і накивали п'ятами при вигляді балона із газом, який Юан покотив на них, і підірвав влучним пострілом із пістолета. Скандал! Поліція тепер уже не просто небоєздатна за єхидними коментарями новин, а ще й приховує власні провали, брешучи пересічним громадянам. Соціологічні опитування довіри населення знову падають.

Тим часом Чжеун починає розуміти, що насправді бандити десь втекли, і приймає рішення йти самостійно на верхні поверхи, де зачаїлось ще двоє грабіжників... Ребеккині постійні окрики на нього не діють, бо він щойно на власні очі бачив, як "його" банда втекла від спецназівців.

А Юану тим часом приходить на думку геніальний "піар-ход". Він вирішує приготувати обід, тим паче, що асистент кіллера страшенно голодний і злий. Кіллер виявляється теж кулінаром-аматором... Ця сцена приготування їжі – одна із найкращих у всьому фільмі. Камера показує, як вправно руки, які щойно тримали пістолета, нарізують м'ясо та овочі, обсмажують рис, готують салати. Юан ділиться із своїм візаві мрією – виявляється, він все життя бажав бути ресторатором. А кіллер каже, що так і збирається зробити, як вийде на пенсію. Однією цією мізансценою режисер ненав'язливо примушує глядача замислитись над питанням: а чи всі злочинці стали такими через свою внутрішню "поганість"? Може, серед них є й такі, які за інших умов охоче стали б нормальними корисними членами суспільства. Може, вина в розгулі злочинності лежить не на бездарності поліції, а на самому суспільстві, в якому людині часто-густо відмовляють в шансі, адже критерієм виступає "успішність" – і обов'язково з першого разу, і 200% успіху. Не досяг – тоді ти невдаха, і не заслуговуєш на повагу. Трохи пізніше... Сцена, коли в ліфті один проти одного стають Чжеун та Юан, останній каже – я не пішов у поліцію тільки тому, що не хочу бути закінченим невдахою. Втілення притаманному і нам архетипу суспільства – непрестижно бути захисником правопорядку, зате коли ти бандит – тебе всі поважають і бояться. Тоді й не дивно, що в Україні бандити навіть у парламенті можуть засідати. І не дивно, що стільки людей купуються на різноманітніх "курси мільйонерів" та "унікальні шанси" – бо всі хочуть бути успішними тут і одразу. А важка оперативна робота, кропітка праця над своїм маленьким клаптиком справи – це непопулярно, це для невдах.

Але я трохи пішов вбік від суті. Юан готує обід, і вирішує не лише нагодувати переляканого Юпа та його дітей, а й показати це по Інтернету. Все, тепер не хороші поліцейські ловлять поганих бандитів, а хороші бандити відстрілюються від поганих копів. Жару в це багаття додає ще інтерв'ю із тим боягузом-полісменом, який підняв руки. Той упевнено каже, що вирішив, що підняв руки, бо думав не про борг перед суспільством, а про те, що його діти лишаться без батька. І поряд заплакана дівчина, яка намагається робити гарну мину при поганій грі, і каже, що гордиться своїм хлопцем, який загинув, але рук перед бандитами не піднімав. Мораль перевертається догори дригом, в такому суспільстві злочинність перемогти не можна – кілька вдалих піар-ходів, і симпатії населення на боці злочинця. Гадаєте, таке неможливо? Але є навіть психологічні терміни – "стокгольмський синдром", "ефект Бонні і Клайда"... Традиційні форми державних інституцій неповороткі, і дуже повільно інтегруються в сучасний інформаційний простір. І якщо це так і лишити без змін, злочинність завжди буде на крок попереду правоохоронних органів. Це ще одне серйозне запитання, над яким змушує задуматись Джонні То.

Ще одна важлива деталь фільму – в психологічній дуелі проти Юана діють двоє – Ребекка Фон, яка сидить у командному мікроавтобусі і малює схеми, діаграми, робить висновки на основі даних з мініатюрних камер на обладунках поліцейських, із прослуховувань телефонів та інтернет-трафіка. А в будинку – інспектор Чжеун, поранений і злий, який вистежив бандитів і навів на них спецназ. Парафраз відомого детективного дуету Ніро Вульфа та Арчі Гудвіна. Однак режисер категоричний – зловити злочинця, сидячи за столом і покладаючись на ті дані, які "подадуть" – тобто на "гарячих новинах" – не можна. Тільки тоді, коли Ребекка виходить із свого мікроавтобуса, і бачить все на власні очі, вона починає підмічати дрібні деталі, які складаються в картину – і теж одну із найсильніших сцен фільму – фінал затримання. Ще один висновок режисера – щоб складати адекватне враження про щось, мало перемикати канали телевізора, чи гортати сторінки Інтернету. Слід самому все відчути, побачити, осягнути. Тільки тоді можна щось точно вирішити. І Ребекка вирішує – вона розуміє, де шукати зниклого під час стрілянини Юана, коли Чжеун вистежив бандитів і спробував їх "узяти". І саме там перетинаються шляхи інспектора-оперативника і теоретика-слідчого. Ну, а потім – все – як у класичному бойовику – погоня, полонена дівчина, і втомлений оперативник, який рятує її влучним пострілом. Все це бачать на екрані глядачі як документальні кадри, упевнюючись, що віднині поліція врахувала всі помилки і тепер Гонконг – дійсно, безпечне місто.

Не бачать вони тільки того, що це – не "новини", створені з монтованих на комп'ютері кадрів. Це вибір Ребекки, яка перед дулом пістолета вирішує, що у неї є відповідальність не лише перед собою, але й перед тими, хто покладає на неї свої сподівання, і не піднімає рук – а сміливо дивиться прямо в обличчя Юану. Це вибір Чжеуна, який всупереч всім наказам був на передовій. І це слова Юана перед смертю: "Якби це було моє шоу, тебе б узяв на головну роль". Бо справжні новини і справжнє шоу – це не спецефекти, і не "показушність", а повсякденна сміливість і відповідальність всіх, хто узяв на себе найобтяжливіший тягар – служити суспільству. Ніяким монтажем не можна показати відданість та звитягу. Ніяким монтажем не покажеш чесність – адже завжди знайдеться хакер, який викладе "незручні фотки". Такий вердикт робить режисер, резюмуючи в останніх кадрах, що інформаційне суспільство – це не можливість обдурювати народ, педалюючи успіхи і ретельно затушовуючи невдачі – це можна робити порівняно недовго, а велика відповідальність публічних людей перед простими громадянами. Бо саме з цього витікає головне – довіра до них людей.

P.S. В цьому фільмі є прохідний епізод, коли Юп примушує сина допомагати Юану з Інтернетом, а той з криком "Я не буду допомагати бандитам", відмовляється. Іронічна посмішка ватажка грабіжників і його поблажлива фраза "А хлопчик-то розумніший за батька" правлять за натяк на чергову глибоку думку, яку режисер ненав'язливо підкидає глядачу. Діти завжди відчувають справедливість, і тільки ми, наше суспільство, потім силоміць викривлюємо або й затираємо це відчуття, створюючи власними руками у дитячому розумі стереотип "наші бандюки – то бандюки, але хороші, бо вони наші". А звідси тільки один крок до того, аби діти мріяли стати не правоохоронцями, а рекетирами, і до побудови держави не по закону, а за "понятіями".

Фільм 5

Співчуття Леді Помста (Корея, реж. Чхан Ук-Пак)



Помста – це страва, яку краще подавати холодним.

(Ф. Герберт)


Кім Чжа-Лі – викрадачка дітей і убивця. Вирок оголошено, 13 років ув'язнення, без права оскарження. На обличчя молодої 19-річної дівчини надягають маску, і везуть до буцегарні, де вона проводить довгі роки. Неймовірна красуня, незвичайно світла і весела про людське око дівчина одразу полонить серця своїх сокамерниць. Про неї розповідають, що у неї світиться обличчя, коли вночі вона промовляє молитву перед старими газетними вирізками із фотокарткою убитого хлопчика. Часті ремінісценції в минуле, якими Чхан Ук-Пак користується, аби глибше розкрити характер своєї героїні, показують перед нами дівчину-янгола, яка аж ніяк не може бути убивцею. Однак навіщо вона замовляє своїм колишнім сокамерникам, які вийшли на волю раніше, копію стильного старовинного пістолета із сріблястим візерунком на рукоятці? Навіщо вона оселяється в дешевій квартирці і влаштовується на роботу у невеличкій кондитерській? Навіщо вона говорить молодому, закоханому в неї, хлопцеві, що убила маленького хлопчика? Закадровий дівочий голос, який співчутливо розповідає трагічну і парадоксальну історію Кім Чжа-Лі, тільки додає інтриги. Убивця? Не убивця? Жертва обставин...

Яскрава сцена – дівчина їде до батьків убитого хлопчика і кидається їм в ноги, благаючи пробачення, а коли не отримує його, хапає ніж і починає відрізати собі палець за пальцем. Камера крутиться десь під стелею, ніби паморочиться голова. Лікарня, операція... Що ж насправді сталось того дня багато років тому, в чому саме так страшно винуватить себе красуня-дівчина із темно-бузковими тінями на повіках... Ще одна яскрава сцена – їй сниться сон, в якому вона йде по засніженому полю, тягнучи за собою собакоподібну істоту з людським обличчям, яке камера умисне показує надто нечітко. Різкий розворот, і постріл одночасно із двох стволів старовинного пістолета. "Твій час настав", проказує дівчина.

Скоро режисер змилостивиться над глядачем – і відкриє таємницю, яку приховувала тринадцять років Кім Чжа-Лі – насправді убивцею є шкільний учитель, схильний до садизму. Він викрав її маленьку дочку і погрожував убити її, якщо дівчина не візьме провину на себе. Однак чому Кім Чжа-Лі так себе винуватить? Адже вона – не винна у злочині. Так, в убивстві – не винна. Вона винна в іншому – колись, багато років тому вона вчинила страшну помилку, а через страх не лише не виправила її, а й поглибила. Будучи молодою студенткою, вона закохалась у свого вчителя на ім'я Пак, і завагітніла від нього. А потім, злякавшись гніву батьків – корейське суспільство теж схильне до консервативності та традиційного відношення до родини – вирішила втекти із "коханим". Як вже можна легко здогадатись, що справжній убивця маленького хлопчика – це і є той учитель, в якого колись так закохалась Кім Чжа, а ще – батько її доньки, який до того ж, як виявилось, віддав її в прийми в далеку Австралію.

Жорсткі натуралістичні кадри показують "родинне життя" другої дружини вчителя Пака, таке схоже на наші неблагополучні родини, де батько – такий собі квартирний тиран, який за будь-яку найменшу провину страшно б'є або гвалтує дружину. Задаєшся непростим питанням – а скільки таких красивих, романтичних та розумних дівчат скалічило собі життя через ось таких егоїстів, які спочатку виглядали респектабельними та серйозними, коли запрошували в ресторан, до себе в квартиру, а далі – в ліжко, а потім виявлялись тиранами та тиранчиками, які навіть своїх власних дітей розглядають як обузу. А скільки з них терплять це, боячись піти від них, бо найближчі люди відвернуться від них, коли дізнаються про вчинений дівчиною гріх. Дрібна деталь – Кім Чжа – християнка, а в християнських родинах те, що сталось із вісімнадцятирічною дівчиною-студенткою, вважається мало не найстрашнішим з усіх гріхів. Страх релігійний тільки посилює страх Кім-Чжа. І цей її страх призвів до ще більших наслідків – вона змушена нести хреста чужої вини. Висновок, який робить з цих моторошних кадрів Чхан Ук-Пак – будь-який страх завжди призводить тільки до гіршого, і ніколи – до кращого.

Кім Чжа-Лі приймає перше важке рішення, яке проведе її шляхом до зцілення. Вона хоче побачити дочку, яку тепер звуть Дженні і живе вона в респектабельній австралійській родині, де в неї буквально закохана стара подружня пара, якій Бог не дав дітей. Та навіть не знала, що у неї є мати – майстерно вплетений в канву спецефект – дівчинка лежить на старому дереві, дивлячись на синє небо, а хмарки складаються в англійську фразу "У тебе немає матері". Приїздить невеличкий автомобіль, і з нього виходить струнка жінка. Порив вітру відносить часточку "нема", і тепер на небесах написано – "У тебе є матір". Знайомство, перші слова, вимовлені ламаною корейською – і перше запитання – "А як корейською – мама?". "Кім-чже-сі" – "моя мама", відповідає Кім Чжа. Саме ім'я героїні фільму співзвучне корейському слову для матері, і натякає на те, що саме в цьому – зцілення, але дуже непростим шляхом до цієї простої істини повинна пройти Кім Чжа. І найперше в цьому – не сама вона хоче забрати дівчинку в Корею, а вона сама хоче побачити землю, де народилась. Так режисер показує – доля Кім Чжа в руках її доньки.

За допомогою другої дружина Пака, якій теж набридло бути іграшкою підстаркуватого вже маніяка, вона привозить його в стару школу. А перед цим знаходить листа Дженні, якого не розуміє. І робить другий крок до зцілення – вона змушує Пака під дулом пістолета прочитати їй листа, а потім перекласти відповідь доньці. Промовляючи слова каяття перед дочкою, яка вважає, що мати її покинула, сльози котяться із очей Кім Чжа, і вона починає відчувати – вона ніколи не натисне на спусковий гачок. Вона, яка навіть в тюрмі була достатньо сильною, аби на очах охорони отруїти "паханку", яка знущалась із усіх ув'язнених дівчат, не може убити. Мертве вже, здавалось, серце, знову почало битись, і в ньому прокинулось щось поки що неясне і малозрозуміле для неї самої.

Третій крок – вона обшукує помешкання Пака, і з'ясовує, що її "коханий" – маніяк, який убив уже багатьох дітей. За допомогою поліцейського, який колись захищав її на судовому процесі, і якому довірилась, вона знаходить родичів убитих, і розповідає їм моторошну правду. Помста, егоїстична жага убити під дією переживань трансформується в глибоке почуття справедливості, яке робить Кім Чжа, і перетворює її дійсно на янгола – на янгола помсти. Крізь м'які дівочі риси проглядає улюблений образ Чхан Ук-Пака, який він обігрує у всій Трилогії Помсти – образ графа Монте-Крісто. Месника, який піднімається над егоїстичною помстою, і стає втіленою совістю суспільства. Розкриваючи перед ошелешеними громадянами страшні злочини благонравного учителя молодших класів, вона ставить людей перед вибором – або передати його до рук закону, або влаштувати суд самим. Відсторонений суд, на думку режисера, не здатен адекватно оцінити втрату близьких, і він вважає – родичі убитих мають право на помсту. Але більше ніхто. Не має право на удар ножем Кім Чжа, не має поліцейський – вони тільки спостерігають. І як в романі Агати Крісті "Східний Експрес", кожен із батьків убитих дітей наносить свій удар ножем, завершуючи акт справедливої помсти. Тільки в кінці Кім Чжа розряджає старовинний пістолет прямо в обличчя Пака, назавжди позбуваючись пам'яті про "коханого", і могилу засипає земля.

Фінал: для родичів убитих акт помсти не повернув до життя дітей, але настало полегшення, відчуття того, що справедливість відновлено і винний поніс адекватну кару. Кім Чжа пече два торти – чорний – для тих, хто обрав помсту, густий темно-червоний крем якого нагадує кров – і білий, для доньки. Дженні, щось відчуваючи, босоніж по снігу біжить назустріч своїй матері. А десь далі простує молодий хлопець, який щиро любить Кім Чжа. Обійми доньки, крем на губах, і сніг, який приємно тане на язику. Довгий, дуже довгий шлях, який почався 13 років тому, нарешті завершено. Зцілення прийшло не від помсти, а від того, що маленька донечка Кім Чжа простила і полюбила її.

Дрібна деталь, яку розумієш тільки після того, як добіжить останній кадр фільму – голос, який розповідає історію Кім Чжа-Лі – це голос її доньки. Голос, в якому бринить співчуття, розуміння, і прощення. Бо тільки кохання, на думку Чхан Ук-Пака, здатне перемогти страх і все, що він несе за собою – вину, злочин, жагу помсти.










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua