Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Кіно-Азія 2007   Горо Міядзакі

Кіно-Азія 2007. Рецензія друга.

Ashnar Lynx | 20.12.2007 08:35

4
Рейтинг
4


Голосов "за"
5

Голосов "против"
1

Наступна рецензія...
Цікаво, що в ній мені довелось виступити і у ролі перекладача, бо епіграф – вірш – написано англійською, а українського перекладу його немає, на жаль.


Фільм 2

Легенди Земномор'я (реж. Горо Міядзакі)



But touch my tears with your lips

Touch my world with your fingertips

And we can have forever

And we can love forever

Forever is our today

Who wants to live forever

Who wants to live forever?

Forever is our today

(Queen "Who wants to Live Forever")

Торкнись губами сліз моїх,

Руками світ мій обійми.

Вся вічність наша, аж до краю -

Кохати вічно я бажаю.

Бо наша вічність – тут і нині,

Хто житиме за часу плином?

Хто хоче жити вічно взагалі?

Сьогодні – вічність настає.

(Вільний переклад: Ashnar Lynx)


Ім'я Міядзакі та логотип студії Ghibli – смішний, схожий на іграшкове ведмежатко, Тоторо (персонаж із одного з перших аніме цієї студії) – для шанувальника аніме приблизно те саме, що для поціновувача кіно ім'я Тарковського. Тут просто не знімають поганого. Можливо, тому, що керівником студії працює геніальний, без перебільшення, аніматор Хаяо Міядзакі, а може, тому що десятиріччя роботи відшліфували певний корпоративний стандарт, якими так славиться японська індустріальна культура. Детальна прорисовка кадру, індивідуальність обличь, продуманість світу, в якому відбувається дія. Все це характерно і для творінь самого Великого Майстра, так і до інших аніматорів, які вийшли зі студії Ghibli. Сьогодні, принаймні, для мене, до їх списку додалось ще одне ім'я – Горо Міядзакі, син Хаяо Міядзакі.

Слід зазначити одразу – від цієї стрічки я дуже багато чекав. По-перше, основою сюжета править не абищо, а культова тетралогія Урсули Ле Гуїн "Чарівник Земномор'я". По-друге, знімати узявся не абихто, а син режисера, який примудрився в житті не зняти жодної поганої або просто слабкої стрічки. Не випадково про Міядзакі ходить жартівлива приказка: "Великий Хаяо Міядзакі витрачає на ескіз тільки три секунди, бо на четвертій його малюнок стане досконалим". Певна річ, аніме повинно було бути принаймні рівня "Ходячого замку".

Однак нічого цього не було. Горо Міядзакі, либонь, вирішив не замахуватись на масштаб, притаманний його батькові, і зняв просту і красиву притчу про життя, смерть та бажання вічного життя. Фактично, "Легенди Земномор'я" – це екранізація двох останніх книг оригінальної тетралогії – "На останньому березі" і "Техану", поєднаних в спільний сюжет. Не було тут ані зламаного Персня Еррет-Акбе, не було моторошних підземель Храму Безіменних Богів в Атуані, взагалі тут нема нічого велетенського і епохального. Зате є дороги, є лани, є поле, яке навіть чарівники мають щовесни орати і засіювати хлібом. Є звичайне повсякденне життя, в якому головна магія – це доброзичливість, кохання, довіра. Саме цьому повинен навчитись принц Аррен, який убив батька і втік з рідного дому, аби повернутись і стати справжнім королем.

Слід віддати належне режисеру – йому вдались всі сюжетні ходи, які він заклав в фільм. Навіть другорядні. Втомлений світ, в якому люди зневірились у майбутньому, і вибирають швидше наркотичні фантазії хазії, забуваючи, хто вони, що вони і чого прагнуть. Втрачають магію. На відміну від книги Ле Гуїн, де магія "витікає" з людей під дією страшного заклинання злого чаклуна Кобба-Павука, тут люди її втрачають самі через зневіру. Це проявляється навіть у пейзажних замальовках – напівзруйновані башти, оброслі моховими візерунками. Кораблі, які лежать на піску в пустелі, яка колись була морем. Велетенські мегаліти, з яких складено ворота, в яких відчувається втома, мозаїка з випалими фрагментами, і навіть світло сонця не таке яскраве. Світ, в якому буквально гасне сонце через втому світу, колись в своїх "Хроніках Нарнії" намалював Клайв Стейплз Льюїс. Приморське місто, в яке приходять Гед-Яструб та Аррен, мені нагадало льюїсівський Чарн. І як в Чарні, із втомою світу в нього приходить страшне зло.

Зло в міядзаковських фільмах завжди слабко персоніфіковане. В них зазвичай немає однозначно злих персонажів. Навіть моторошна Юбаба з "Віднесених привидами" насправді не погана, а просто сварлива і пихата хазяйка бані, яких можна зустріти і в реальному житті. У Горо Міядзакі відчутна зовсім інша традиція – зло – це страх. Кобб-Павук боїться смерті. Він приховує цей страх за гординею – "Я просто вирішив – смерть не для мене", за пихатістю – "Я буду безсмертним!", і за банальною брехнею – він приховує свій справжній вік, удаючи із себе молодого чоловіка, насправді будучи настільки старезним, що навіть очі попровалювались і перетворились на моторошні дірки в темряву. А тим паче його гризе страх перед тими, хто смерті не боїться. І убиває Кобба зовсім не могутня магія Геда, або магічний меч Аррена, а його власний страх перед дівчиною-драконом Техану, яка собою уособлює втілену силу справжнього життя, якого він теж боїться. "Втрачаючи смерть – втрачаєш і життя", говорить в стрічці Гед.

А що ж таке справжнє життя за Міядзакі? Він дає на це відповідь, показуючи шлях наймогутнішої людини в Земномор'ї – Верховного Мага Геда. Від такого рангу можна було очікувати велетенського замку, пишного одягу, ефектне чаклунство тощо, одним словом повний набір атрибутів могутності в нашому матеріальному світі. Натомість він носить простий плащ, подорожує або на одномісному човнику під вітрилом, або пішки. Образ Геда у Міядзакі зливається із образом його вчителя Огіона Мовчазного, який у Ле Гуїн править за один із даоських архетипів – єдності людини із природою, яка його породила. Його дружина Тенар – проста селянка, яка теж свого часу зробила вибір – чи бути жрицею могутніх Безіменних Богів, чи жити у звичайному будиночку під солом'яною стріхою, вдень поратись по господарству, а ввечері із задоволенням наминати борщ за невеличким столиком поряд із своїм чоловіком-чаклуном і прийомною дочкою Теру, яка на повірку виявляється драконом. Оце й життя. Просто жити, як заповідали батьки, працювати біля землі, мандрувати світом у пошуках знань, і просто любити. А диво завжди буде поряд, тільки руку простягни і повір.

Хіба я сказав борщ?... Але червоний суп, який готує Тенар, дуже схожий на український борщ, та й в архітектурі будиночка прослизає щось українське. А королівські палати дуже нагадують своди Софії, як і мозаїка – схожа на давньослов'янську. Взагалі, протягом всього фільму мене не полишало враження, що переді мною – Україна. Ідеалізована, трохи інша, казкова – але Україна. Давнє місто, яке перетворилось на базар, де навіть чарівники вважають за краще торгувати тканинами та обважувати пересічних клієнтів – чи це не парафраз Києва, Вінниці, Львова, Харкова, Донецька... Сваволя рабовласників, які буквально ловлять на вулицях дітей і продають їх в рабство... Темні сили, які охоплюють людей страхом і примушують їх тікати від реальності в наркотичні фантазії... Чи це не Україна? Чи ми не "втрачаємо свою магію" через зневіру? І якийсь інший, наш, Кобб-Павук уже промовив перші слова закляття, яке назавжди з'єднає життя та смерть і перетворить людей на тіней...

А в чому ж тоді шлях? Проти Закляття Тіні є тільки одна співрозмірна йому сила – людське кохання. Кохання Аррена до Техану, кохання Геда до Тенар, які дають людині сміливість, і буквально – крила, які здатні підняти людину над землею. Саме це символізує дівчина-дракон Техану. І не випадково ще на початку фільму старий чаклун говорить князеві – "колись люди та дракони були одним народом". Щоб перемогти страх, безпорадність та зневіру, люди повинні згадати, що колись були могутніми драконами і літали серед хмар, назустріч вітру, назустріч новим краям, вільні жити і кохати. Вони повинні згадати, що вони насамперед люди, а не абстрактна спільнота, з якої рабовласники заввиграшки можуть вихопити будь-кого, надягти ланцюги і повезти деїнде. Останні кадри фільму: Техану летить додому на драконячих крилах і несе із собою Аррена, пролітаючи над зеленими ланами, лісами та безкраїм морем. А з пагорба спускаються Гед і Тенар. І знову починається цикл безмежного та нескінченного життя... Чи це не безсмертя?...










© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua