Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Собор на Крові   шлях до Незалежності   правда   память   рідкісні світлини   історія   премога.

"Собор на крові" змушує задуматись та пошукати відповідей...

Гетьман | 30.08.2007 11:53

9
Рейтинг
9


Голосов "за"
12

Голосов "против"
3

Для прологу висловлю побажання: побільше б таких фільмів, що ставлячи запитання і пробуючи дати відповіді на них, відкривають, а не ховають історичні події, які є проявами різних ідейних розбіжностей. Бо краще, щоб українці самі розібрались в своїй історії, а не це зробили за нас. "Собор на крові" зробив великий крок на цьому шляху. Так би й далі...

Сила цього документального фільму, не стільки в спробі об'єктивного текстового супроводу, як в світлинах і відео, які неодмінно справляють більший ефект пізнання того що було. Без сумніву, що для багатьох людей, стає відкриттям побачена Україна 1918-1920рр. Раніше для них вона здавалась мабуть міфом націоналістів, а тут от побачили живих не кіношних людей, що поклали своє життя за волю та незалежність України-за наше майбутнє і сьогодення! Давно пора було це зробити і показати громадянам України, що її історія жива та значна, а моментами й ключова в історії Світу. Та найбільше це потрібно за Збручем, хоч після морального вдовбування і чистки незгідних з усією родиною більшовиками, необхідно це робити і для Західної України.

Не менш цікаво було почути про політичні ігри сильних світу цього, які могли і вирішували долю українського народу, безцеремонно робили це на свою користь і на шкоду нам. Хоча загальна картина, яка випливала з цих моментів і виказувала деякий песимізм з ряду невдалих спроб здобути Волю Українській Державі, я гордий з того, що ці спроби були. І чесно кажучи, нема в мене песимізму, щодо провалів ідеї Української Державності, бо з моєї точки зору-це лиш оступлення на тернистому і непрохідному шляху до України, як вияву наміру цілої нації, що важливіше за будь-чиї емоційні оцінки. Тому факт існування Держави Україна, з погляду віків є як доказ біблійної істини: Віра та Сила Духу, на якого опираються добрі переконання, перемагає рано чи пізно і ніщо не здатне це знищити. Так і сталось, доки живий був хоч один справжній українець з числа воїнів, доти Держава Україна-ніякий не міф, бо має свого представника.

Другим важливим моментом документального фільму "Собор на крові" є засвідчення історичної правди про важливість УГА, УНР, ОУН, УПА в становленні української державності та нерозривність історичного плину з постійним переконанням українських сміливців про необхідність здобуття своєї Держави. Коли начисто розвіюється міф про маргінальність чи якийсь дрібний інтерес малої групи людей за який фанатичного боролись українці. Вже не приховати, що опора і сила українського народу опинилась в часи визвольних змагань в Галичині, не тому що це тільки тут була Україна в серці і думках, а що з іншої території думок і прагнень ніхто, крім галичан просто не чув, бо окупанти задушували все самостійницьке ще в зародках.

Нарешті то прийшло усвідомлення, що історію України треба подавати з української точки зору, бо тільки так можна справді оцінити її значення в першу чергу для нас українців. Приємно, що це реалізовано у цьому фільмі. Зокрема помітно це по оцінці співпраці українців тих чи інших поглядів з різними потенційними союзниками на шляху побудови Держави України. І бліднуть до повного заперечення всі пропагандистські замальовки на тему співпраці українців з німцями. Зникає ця пропагандистська мура і виставляє глупцями послідовників сповідування її тез. Усестороннє знання та не закривання очей де не хочеться дивитись, виявляється великою допомогою для усвідомлення правди. Викритою стає вся підлість та брехливість тих, хто смів ще в чомусь звинувачувати націоналістів.

Із зауважень, маю зазначити особисто моїх, є тільки декілька, що стосуються інтерпретації певних подій та припущення авторів.

Перше це про розстріл євреїв в Бабиному Яру, де автор зауваживши майорівший десь на дальньому фоні українській прапор, висунув твердження про привід для покаяння всього українського народу. Мої заперечення наступні: власне ж в цьому ж текстовому супроводі зазначено, що ні ОУН Мельника ні Бандери до організації розстрілів не брали. Тому не зрозуміло, чому весь українській нарід має за це відповідати. Оскільки саме ці організації могли його представляти як єдиний можливий легальний представник Незалежної Держави Україна в тому моменті. Інші якісь своєвільно присутні чи причетні до організації чи підготовки цих розстрілів в Бабиному Яру (причому не тільки євреїв, а й інших національностей, в тому числі і українців) особи українського походження не є причиною відповідати всім українцям. По іншому це називається застосування тоталітарного підходу, де за одного до покарання закликають всіх, кого можна якось зв'язати з оголошеним поза законом, так системи позбавлялись від небажаних, але за законом моралі недоторканих. Але збагнувши, мабуть, можливе таке трактування, для підсилення необхідності цього каяття привели факт співпраці з німцями з боку ОУН Мельника легального, з боку ОУН Бандери нелегального використання необхідності для німців створення адміністрацій управління. Мовляв за дії союзників навіть ситуативних треба відповідати. Але за такою логікою всі мають відповідати за всіх, але це абсурд. Тим більше, що розстріли ОУНівців в наступні дні показали, що про такі дії німців не було нічого відомо, адже робило це гестапо, що не звітувало нікому крім Гітлера. До того ж система розстрілу побудована так, що приходящі не знали, і не бачили долі своїх попередників, поки самі не розділяли цього горя. А на картинці видно стяг саме коли тільки ведуть людей, при чому, ті бойко і з купою речей направляються до вказаного місця, очевидно надіючись бути заарештованими, а не розстріляними. Також не варто випускати з погляду той факт, що українська адміністрація це не німецька, тому німці могли використовувати різні українські знаки, щоб заспокоїти трохи приречених і не викликати паніки та сильного спротиву на етапі їх збору. В зв'язку вище викладеними міркуваннями з приводу цього питання, маю припущення, що таке озвучення відеоматеріалів саме цього моменту, який стосувався розстрілу євреїв в Бабиному Яру, було пов'язано з деякою причетністю спонсорів єврейського походження. А сучасна закордонна мода закликати всіх до визнання вини перед постраждалим єврейським народом і стала причиною таких фраз. Та очевидно, що цим самим компрометують самі себе, тому це довго не протриває і не матиме ніякого продовження.

Другим суперечливим на мою думку моментом фільму є опис подій пов'язаних з політичними спробами організації Української Повстанської Армії. Зокрема, чи не найбільше викликає заперечення надання явно завеликого значення ролі ваги та потрібності демократизації української політики Тарасом Бульбою-Боровцем в той час. Без сумніву з його щоденників і політичних поглядів все виглядає так, але ж практика показала вірність потрібності іншого підходу в той час. В умовах загрози української нації та коли йде формування Армії її Захисту, діяльність опозиції має бути відсутньою або не заважати основним силам. А основною силою була ОУН Бандери, що було доведено часом. Тоді ж це було зрозуміло з переважної політичної діяльності саме Бандерівців, бо саме ця сила мала виключно переважаючий вплив на більшість регіонів України, порівняно з Мельнеківцями, що опирались більше на закордонні сили, та УНРівців які невдало зривали постання в 1924рр. і до політики яких і відносилась діяльність Тараса Бульби-Боровця. Тому закономірним правильно було припинення діяльності опозиційно налаштованих сил після відкидання домагань про співпрацю під керівництвом головних сил, що й було зроблено з Боровцем та Мельником. І саме це дало змогу створити сильну Армію, після приєднання людей колишніх формувань опозиційних сил до ОУН-УПА, яка контролювала значно більшу територію та з незрівнянно більшою ефективністю ніж це було б при існуванні трьох УПА. А так боротьба зводилась до розбірок не стільки на рівні вояків, як на рівні політичних супротивних партій. Отже важливість моменту сама продиктувала зверхність та перевагу молодих та фанатично відданих Україні Бандерівців при творенні Української Повстанської Армії. А всі заяви про методи, про проблеми з вождизмом-це політичні заяви опонентів того часу і так їх треба сприймати. При чому висловлюючи свої заперечення навіть опозиціонери Бандери згоджувались на співпрацю в доленосних моментах, там де все ставало очевидним, та як завжди в таких випадках, їм здавалось, що хоч в наступному моментів вони зможуть зробити краще...

Попри ці мої зауваження розписані так широко, не варто їх сприймати, як щось центральне у документальному серіалі "Собор на крові". Детально так розписував ці моменти незгоди, бо хотів якнайповніше передати свою думку. Насправді ж у фільмі незрівнянно багато гарного і правдивого матеріалу, та навіть те, до чого були висунуті мої зауваження не є брехнею, а лиш іншою точкою зору. Тому нема ніяких перепон, щоб ствердити, що це гарний і потрібний з усіх точок зору фільм. Та маю запитання, чого його собі не взяв Перший Національний для демонстрації? Хоча може це й добре, бо не приліпиться до фільму марка нафталіну чи дитячого неформалізму, що вкоренилися в стилі Першого Національного.

Та найбільшою заслугою фільму, за що ніяких Оскарів не шкода, це щераз, можливо навіть уперше для когось, розказана правда про історичну долю України. Це велика частина відповіді на трепетне запитання що за Держава Україна? Це наша Країна, це наша Земля, це наша Держава, це Жертва наших батьків, це Ми-Україна!

Комментарии









© 2007 - 2020, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua