Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Митрополит митрополиту вовк?

Ігор Бурдяк | 27.02.2012 17:50

10
Рейтинг
10


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
0

Одно, навек одно! Пускай в уснувшем храме
Во мраке адский блеск и гром средь тишины, -
Пусть пало всё кругом, - одно не дрогнет знамя,
И щит не двинется с разрушенной стены.


Митрополит митрополиту вовк?
Мы в сонном ужасе к святыне прибежали,

И гарью душною был полон весь наш храм,

Обломки серебра разбросаны лежали,

И черный дым прильнул к разодранным коврам.

И только знак один нетленного завета

Меж небом и землей по-прежнему стоял.

А с неба тот же свет и Деву Назарета,

И змия тщетный яд пред нею озарял.

("ЗНАМЕНИЕ", Володимир Соловйов)

20 лютого 2012 року митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, який головує на час хвороби митрополита Володимира в Священному синоді УПЦ МП, оголосив про скликання синоду. Предстоятель скасував це рішення, проте ієрархи УПЦ МП, всупереч його волі, у вівторок, 21 лютого провели засідання синоду, основним рішенням якого стало відсторонення найближчого соратника митрополита – архієпископа Олександра практично від усіх займаних посад. Він був виведений з числа постійних членів синоду, звільнений з постів голови відділу зовнішніх церковних зв'язків і головного редактора офіційного сайту УПЦ МП. На думку архієреїв, архієпископ Олександр "штучно протиставляє Священний синод УПЦ МП її предстоятелю, що є наклепом на соборний розум церкви і хулою на Духа Святого".

Хула на Духа Святого – наполегливе і свідоме відкидання рятівної благодаті Божої при її очевидній для людини дії.

Ісус сказав це після звинувачення фарисеїв в тому, що Він силою князя демонів виганяє бісів. Хула на Духа Святого це відкидання людиною очевидної дії Божественної благодаті...

31 Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! 32 І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!

(Євангелія від св. Матвія, Глава 12)

У суботу 25 лютого 2012 року глава Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) митрополит Володимир (Сабодан) відслужив літургію і виголосив проповідь з нагоди майбутнього Великого посту. В оточенні першоієрарха повідомляють про поступове поліпшення стану його здоров'я. Митрополит не коментував події в УПЦ МП, пов'язані з відстороненням від справ його найближчого соратника – архієпископа Олександра (Драбинко), однак спростував факт розколу в очолюваній ним церкві.

Глава УПЦ МП митрополит Володимир служив літургію в лікарні "Оберіг", де він перебуває на лікуванні з 30 жовтня минулого року. Про дату і час богослужіння не повідомлялося, тому вранці в холі поверху, на якому знаходиться палата митрополита, зібралося не більше осіб 20 – священики, співробітники митрополії та прес-служби УПЦ МП, а також кілька вірних і співробітників клініки.

Говорячи про відсторонення архієпископа Олександра від справ, глава УПЦ МП зазначив: "... Хула на Духа Святого – це дуже серйозно Не можна кидатися такими фразами Це не витримує ніякої критики З такими речами жартувати не можна".

Що ж породило конфлікт архієреїв в УПЦ МП?

Ухвалою Архієрейського Собору РПЦ 25-27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату РПЦ, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові України 1990 року), Українській Православній Церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії. Вона отримала право самостійно створювати і скасовувати єпархії у межах України, а також обирати й поставляти правлячих і вікарних архієреїв.

26 жовтня 1990 року, у Софійському соборі після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення архієрейського собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.

Після прийняття рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року про проголошення України незалежною державою, митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 року скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1-2 квітня 1992 року переніс розгляд цього питання на наступний синод.

26 червня 1992 року у порушення канонів, Устава УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, – і за вказівкою Патріарха Алексія II – у Харкові був скликаний Собор, який змістив з посади митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) (за його відсутності) і обрав нового предстоятеля – Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія).

Незважаючи на "зрадницьку" позицію єпископів УПЦ МП документи 1990 року пройшли процедуру остаточного затвердження. У 2000 році Ювілейний Архієрейський Собор РПЦ ухвалив новий Статут РПЦ, яким затверджено особливий статус Української Православної Церкви. У пункті 18 восьмого розділу Статуту говориться: "Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті й діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, що затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі". Помісний Собор РПЦ 2009 року затвердив усі рішення Архієрейських Соборів РПЦ, ухвалені в період від 1990 до 2009 року. Але рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви від 3 листопада 1991 року синод РПЦ не розглянув до сьогодні.

В жовтні 2009 р. почався офіційний діалог між Київським Патріархатом і УПЦ (МП). Але потім, за словами патріарха Філарета, "всі добре побачили, що Москва злякалася плідності і конструктивності цього діалогу і зробила все можливе, щоб його зруйнувати".

Патріарх Філарет закликав УПЦ (МП) відійти від нав'язаного їй Москвою "шляху ворожнечі" і "обрати свій власний – шлях примирення та пошуку церковної єдності, шлях плідного діалогу і розуміння, шлях служіння Православ'ю, а не " русскому миру".

8 липня Предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) Митрополит Володимир фактично відповів Предстоятелю УПЦ КП Філарету у своїй доповіді на помісному ювілейному Соборі УПЦ:

На жаль, незалежне буття Української Православної Церкви затьмарилося церковним розколом, причиною якого став колишній митрополит Київський і всієї України Філарет. Саме його відхід у розкол 1992 року та підтримка, яку він отримав від тодішнього вищого керівництва України, стали причиною поглиблення розколу, рана якого не загоєна й до сьогодні...

Нову сторінку в історії Української Православної Церкви відкрив Архієрейський Собор 1992 року, який проходив 27-28 травня в Харкові. Метою його було прийняти церковним розумом рішення про засоби протистояння розколу. В ході Собору було винесено ухвалу залишатися в єдності зі Вселенським Православ'ям. Собор обрав нового Предстоятеля Церкви.

Законність рішень Харківського Архієрейського Собору, відповідність їх канонам і обґрунтованість, визнали і підтвердили глави всіх Помісних Православних Церков. Рішення Собору були сприйняті православним народом як початок ери релігійної свободи в Україні.

26 червня 1992 року у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбувся Помісний Собор Української Православної Церкви на чолі з її новим Предстоятелем. У роботі Собору брав участь увесь єпископат УПЦ, представники духовенства і мирян усіх єпархій, а також монастирів і духовних шкіл. Оскільки Помісному Собору належить вища влада в Українській Православній Церкві, він ухвалив "визнати Архієрейський Собор у Харкові від 27-28 травня 1992 року канонічним і затвердити всі його діяння і постанови, які вважати законними". Собор одноголосно затвердив усі поправки, внесені на Харківському Архієрейському Соборі до Статуту про управління УПЦ та засвідчив свою незмінну єдність і вірність Святому Вселенському Православ'ю. Таке ж завдання стоїть сьогодні й перед нами.


Варто нагадати, що в листопаді 1991 року Помісний Собор УПЦ одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Звичайно, серед них були архієреї, які голосували проти своєї волі і із-за страху. Але були й такі, які голосували щиро, але Москва їх пізніше "нагнула".

На сьогодні лідером "проукраїнського крила" в УПЦ МП вважають митрополита Черкаського і Канівського Софронія Дмитрука.

У 2005 році, після Помаранчевої революції, митрополит Софроній звернувся до єпископату УПЦ, закликавши негайно домагатися автокефалії для УПЦ, користуючись сприятливою політичною ситуацією:

...самі найсприятливіші умови для набуття статусу незалежності для нашої Церкви – тепер; якщо ми сьогодні або завтра не скористаємось цією можливістю, то післязавтра буде вже пізно. Я не хотів би цього, але нас за це буде судити Бог (Архиєпископ УПЦ (МП) невдоволений станом своєї Церкви).

Влітку минулого року був проведений Помісний Собор УПЦ МП, на якому планувалося ухвалити новий Статут Церкви, що допускав розширення її автономії. На ньому один з основних публічних спонсорів УПЦ (МП), глава холдингу "Донецьксталь" Віктор Нусенкіс, присутній на соборі в якості делегата від мирян Донецької єпархії, у своєму виступі назвав собор "зборищем", за що Митрополит Володимир зробив йому зауваження. Після цього Віктор Нусенкіс нібито заявив, що "автокефалії в УПЦ (МП) ніколи не буде". Джерела стверджують, що в суперечку з підприємцем вступив митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук), відомий своїми публічними заявами про необхідність автокефалії. Він зазначив, що якщо віруючі УПЦ (МП) приймуть відповідне рішення, то вона буде. У відповідь пан Нусенкіс сказав, що "жодної автокефалії і близько бути не може".

Повністю тут.

А напередодні цього собору миряни Нусенкіс і Філатов хотіли організувати "переворот" у Церкві:

"Нусенкис с Филатовым на голубом глазу предложили Павлу место митрополита Киевского в обмен на поддержку их позиции на Соборе. По плану, который они озвучили Павлу, митрополитом вначале должен был стать епископ Донецкий и Мариупольский Иларион, а потом, собственно, сам Павел, потому что он на 10 лет моложе. Самого митрополита намеревались низложить либо убедить оставить свой пост по состоянию здоровья", – рассказал Фокусу источник в киевской митрополии. По его же словам, на смелое предложение высоких гостей настоятель Киево-Печерской лавры ответил отказом и в рискованную интригу ввязываться не стал. Вместо этого о разговоре с Нусенкисом и Филатовым он рассказал митрополиту Владимиру. Собственно говоря, уже на этом этапе заговор по отстранению предстоятеля УПЦ провалился.

И хотя сам Нусенкис не захотел комментировать эту информацию, скорее всего, это не конец истории, а её начало. Ведь, судя по всему, за смелыми планами по смещению Владимира стоит высшее духовенство РПЦ, а возможно, и сам патриарх Кирилл, который таким образом пытается вернуть автономную украинскую церковь под свой прямой контроль.


Я б сказав так: не кінець і не початок, а продовження того, що почалося із здобуттям Україною незалежності. УПЦ теж іде до незалежності.

А далі відбулося те, про що я казав на самому початку. Молодий архієпископ Олександр (Драбинко) , який, як кажуть посвячені в "тайны мадридского двора" має надзвичайно великий вплив на Предстоятеля УПЦ, і є негласним прихильником автокефального статусу УПЦ МП, позбавлений всіх посад, за винятком того, що залишається особистим секретарем Блаженнішого Володимира (але печатка Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира перебуває у Одеського митрополита Агафангела). "Це зроблено для того, щоб печатка була в надійних руках, і не могли її використовувати в якихось інших цілях" – пояснив Керуючий справами УПЦ МП архиєпископ Митрофан (Юрчук).

Ось як прокоментував ситуацію Глава УГКЦ Патріарх Святослав (Шевчук):

"Дуже часто Предстоятеля Церкви оцінюють за ефективністю в управлінні. Це ознаки секуляризації: Церкву сприймають як людську структуру. І коли хтось за станом здоров'я не може виконувати функцій доброго менеджера, тоді декларують, що він не може управляти Церквою. Натомість по-справжньому духовні люди дивляться на таку ситуацію іншими очима. Митрополит Володимир – духовний лідер, а не менеджер"

Предстоятель УГКЦ порівняв останні місяці життя Папи Римського Івана Павла ІІ з тим, що зараз переживає Митрополит Володимир. До речі, в них одна і та ж недуга.

"Наприкінці життя Папа дихав через трахіостому, проте не покидав престолу Католицької Церкви. Пригадую, на нього було боляче дивитися: кожне слово приносило страждання. Але для чого він це робив? Щоб свідчити проти загального переконання, що стражденна, немічна людина є тягарем для суспільства. Тому навіть сьогодні, коли Блаженніший Володимир перебуває у лікарні, він залишається духовним лідером своєї Церкви. І ті, які вважають Церкву Церквою, а не людською структурою, повинні його поважати і допомагати йому"

При цьому він пояснив, що вірні Української Греко-Католицької Церкви вважають вірних Української Православної Церкви своїми братами і сестрами, тому доля цієї Церкви греко-католикам небайдужа.

В публікації використані матеріали Релігійно-інформаційної служби України.

Коментарі
Це треба розуміти як запізніле прозріння? Пригадуєте, як ви всі нападалина мене коли я підтримував Митрополита Володимира за те, що він волів краще "престати перед Богогом Митрополитом Київським ніж патріархом московським"? Ви тоді гуділи, бо вам менеджер-Філарет був любішим! Пізно по розум приходите! Традиція така, ну нє?









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua