Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Я ніколи не мав ілюзій


7
Рейтинг
7


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
0

Країна обрала нового Президента. Я не називатиму його прізвища, поки не відбудеться інавгурації. Не хочу зхибити... Сьогодні можна бути впевненим лише в одному – майбутнього українського керманича підтримує лише близько 12 млн. – тобто – менше чверті українців. Решта не вважає його своїм лідером. Влада не легітимна...

Я ніколи не мав ілюзій
Ти – патріот, ти стояв на Майдані,

Та не патріоти ті "лідери" ср...ні,

Що через посади пересварились...

Та свобода не вмерла, бо МИ – не змирились!

(Дмитро Сінченко)

Країна обрала нового Президента. Я не називатиму його прізвища, поки не відбудеться інавгурації. Не хочу зхибити... Сьогодні можна бути впевненим лише в одному – майбутнього українського керманича підтримує лише близько 12 млн. – тобто – менше чверті українців. Решта не вважає його своїм лідером. Влада не легітимна...

Якщо раніше Україна була поділена на 2 табори – помаранчевих та білоблакитних, то сьогодні можна виділити інші групи: тих, хто ще має ілюзії та надії на те, що система зміниться сама собою (вони прийшли на вибори і підтримали одного з кандидатів), і тих, хто відмовляється жити за її правилами (вони не підтримали жодного з "двох зол" або просто не пішли голосувати).

І тому сьогодні не може бути мови про новий Майдан, який збираються організовувати обоє кандидати. Їх не підтримають навіть їхні виборці.

П'ять років тому українці повстали проти спроб змінити їхнє волевиявлення, і відстояли свої права. В холодну пору року українські громадяни вийшли на вулиці і об'єднались заради спільної мети. Не можливо передати словами тих світлих почуттів взаємодопомоги, братерства, радості, які переповнювали душі учасників "революції".

Я, як і мільйони українців, був безпосереднім учасником тих подій. Я не стояв на сцені, не голосував у сесійній залі Верховної Ради, однак також зіграв свою роль в організації акцій громадянської непокори. Ця тема не залишає мене байдужим, і мені приємно згадати про ті часи і про свою участь у загальній справі.

І що ми бачимо сьогодні? Ті, хто п'ять років тому стояв на великій сцені Майдану, сьогодні розбрелись по своїх невеличких "тусовках" у ворожі табори. І зустрічаються члени цих "таборів" лише на телевізійних "Свободах" – для того, аби облити один одного брудом і довести, що він менше "зрадив Майдан", ніж його опонент. Але ж зрадили вони всі. Всі, хто опинився при владі, і продовжив справу попередників (Кучми та Кравчука).

Та чи могли вони зробити інакше? Вони пробудили в душах українців національну свідомість, однак ніхто не знав, що з нею далі робити. Думаючи стандартними штампами, всі бачили проблеми, та ніхто не намагався зрозуміти причини. І сьогодні не намагаються. Вони виконали свою місію, і повинні або почати мислити глобальніше, або піти назавжди.

Розчарування – це саме те відчуття, яке притаманне більшості "маленьких українців", які брали участь у цій революції. Чому вони його відчувають? Бо політики, що прийшли до влади на хвилі народного протесту, не виправдали очікувань народу? Тому, що через свої меркантильні інтереси "помаранчеві" лідери посварились і не змогли разом здійснити свої обіцянки?

Я вважаю, що насправді вся справа у лінощах, халатності та наївності. Адже наївно думати, що "лідери майдану" – це якісь унікальні ідеальні істоти – янголи, які не мають власних "меркантильних інтересів", і тому вони служитимуть виключно нам – своїм виборцям, прекрасному українському народу, який подарував їм владу. Наївно думати, що в системі, невід'ємною складовою частиною якої є корупція (а без неї українська владна система просто не існуватиме), людина (навіть якщо її руки "ніколи не крали") не спокуситься на те, щоб почати красти разом з усіма (бо інакше відбудеться "відторгнення" – тебе викинуть ті, хто вже спокусився). В західному суспільстві існує на генетичному рівні страх перед Богом, який католицька церква привила людям інквізицією. В пострадянських країнах існував страх перед репресивною машиною тоталітарної системи. Зникла система – зник і об'єкт страху. Механізму створення відповідальності влади перед народом не було запропоновано. І в цьому криється халатність українця. Адже не можливо вимагати відповідальності від безвідповідальної системи. А лінощі – в тому, що ніхто цього механізму не шукав. Зробили "революцію", і роз'їхались по-домам, сподіваючись, що все буде зроблено кимось. А нам для цього вже не потрібно докладати зусиль. Маємо визнати – справу не було доведено до кінця, тому вимагати чогось від цих "лідерів" – немає сенсу.

І все ж, я ніколи не розчаровувався в "Помаранчевій революції". Бо я ніколи не був зачарованим. Якби мене запитали, чи пішов би я на Майдан у далекому 2004-му, знаючи, чим це обернеться для нас сьогодні, я не роздумуючи відповів би: "Так!". Я ніколи не мав ілюзій. Мої очікування виправдались – Україна справді наблизилась до реалізації свого потенціалу. Український народ довів, що від нього дійсно багато залежить. Ми піднялись на голову вище у своєму розвитку.

Як би дивно це не виглядало, але найголовніший наш здобуток – різке загострення всіх хронічних недуг державного організму. Загострення – це вже ознака одужання. Вони були і раніше, але у прихованій формі. Ми побачили систему у всій "красі". Ми зрозуміли, що вона неправильна. Ми задумались, як зробити так, щоб її виправити. І ми побачили, що зможемо це зробити.

Свобода слова дозволила нам відкрито говорити. Чим більше неконтрольованої інформації потрапляє у простір – тим більше джерел та матеріалів для аналізу отримують думаючі люди. Відкриті переломи лікуються легко і швидко.

Влада у Східній цивілізації насильно закриває очі та вуха своїм громадянам, щоб вони не бачили недоліків державної системи. Люди ж Західної – самі закривають очі на ці недоліки, адже їм так зручніше. Вони ситі і задоволені життям, їх цікавлять виключно дріб'язкові питання. Інтерес до глибокого аналізу вони рідко виявляють.

Натомість ми, на відміну від "заходу", голодні, і голод змушує нас думати. "Голь на видумку багата...". І, на відміну від "сходу", ми маємо над чим думати...

Помаранчева революція – це диво. Ми стаємо свідками великих змін. І їх центр знаходиться в Україні.

Коментарі
http://amalik43.blogspot.com/2009/08/blog-post_25.html
Запрошую до Української герільї.
Слава Україні!









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua