Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
поступ   деградація моралі   гальмування   дія   нова сила   українці   Україна

Україна: Шлях у небуття чи поступ до прогресу?


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
9

Принаймні починаючи з 2004 року я піднімав це питання кільканадцять разів у своїй публіцистиці... На жаль, ми не тілько зрушили вперед, а навпаки, є реальна загроза відкотитися назад у небуття...

Питання, поставлене руба в заголовку публікації, вже настільки набило оскомину в самій гущі української громади, що якось стає вже й незручно торкатися його знов і знов. Адже скільки не став його, а в суспільстві нашому впродовж вісімнадцяти років так і не відбувається суттєвого розуміння: куди ж ми йдемо врешті-решт, та чи й ідемо ми насправді в правильному напрямку. Але питання, як ніколи, нагальне, бо тоді виходить, що в 2004 році "пробуджена на Майдані громадянськість українця" (тут і далі цитування думок із наведеної нижче статті; – У.З.) була марною?...

Щойно прочитав цікаву статтю філософа Євгена Андроса "Українські тривоги на початку XXI століття", що побачила світ на шпальтах журналу "Сучасність" (N1-2, 2009), де автор торкається саме цього болючого для України й її суспільства питання. Отже, спочатку коротко, що ж ми вже "набудували" собі. Євген Андрос виділяє кілька чітких висхідних проблемних зрізів, перший з яких є не що інше, як "первісне накопичення, техніко-операційна раціональність, калькулятивний, значною мірою здегуманізований, цинічний розум, позбавлений моральних засад сучасного цивілізованого світу". А якщо сказати значно простіше, щоб вас у подальшому не завантажувати спеціальними термінами, "в незалежній Україні побудована не соціальна ринкова економіка, як у повоєнній Європі, що була підставою для розквіту творчих, життєствердних сил людини, а дикий, кланово-олігархічний капіталізм як підґрунтя для розвитку найгірших рис людського єства. Ніде в цивілізованому світі не існує такого поєднання бідности й багатства, як нині в Україні. І це найзначніша, визначальна антропокультурна проблема, щодо якої всі інші є похідними"...

Наступний зріз: проблема побудови демократії та громадянського суспільства. Однак, як зазначає автор, "годі й зрозуміти, чому в нас уповні не спрацьовують засадничі європейські цінності: свобода, солідарність, справедливість – а ідеали відкритого суспільства, публічности є радше ідеалами, ніж реальністю (останнє стосується й засобів масової інформації, особливо електронних), чому не стверджується середній клас як основа демократії?"

Третій зріз: "подолання в українському суспільстві глибинного соціокультурного розколу, без чого не може бути нормальної антропокультурної й соціокультурної кoнсолідації нації – основи для подальшого суспільного поступу".

Четвертий: проблема подальшого культурного розвою України, який у нас завжди стояв чи не на останньому місці.

П'ятий: пошанування людської гідності в кожному з нас, а не вибірково, чого в нас також ніколи не було.

І остання проблема – кардинальна, ключова: це такі прояви людського чининка, людської природи, як деструкція, еґоїзм, брехливість, злостивість, що вже давно повилазили з усіх шпарин нашого людського єства, замість того, щоб запанували творчість, конструктивність, життєствердність, притаманні для прогресивних суспільних громад у цивілізованому світі.

Щоб усунути раз і назавжди з нашого шляху усі проблемні перепони, нам слід визначитись у своєму цивілізаційному виборі: "яке суспільство ми хочемо будувати – суспільство, звернене до людини, чи суспільство обранців, яке маємо зараз?" Щодо останнього, то ми вже перебуваємо за тими межами, де приречені лише на виживання й де "не може бути не лише нормального самопочуття людини, а й неконфліктного співбуття людей, натомість роздратування, ворожнеча, війна всіх проти всіх". Отже, ми стоїмо на роздоріжжі, де перед нами простирається євразійська модель розвитку, що веде у глуху безвихідь, і європейська. А якої нам дотримуватись, вирішувати нам, простим українцям. Але як? – спитаєте мене. Відповідь тут одна – треба рішуче відкинути старе й давно віджиле, з яким ми машинально "перекочували" з імперського єства, та врешті-решт обрати якісно нових людей, не заражених "хронічними хворобами" євразійства, тобто людей з твердим незламним європейським світоглядом, що сповідують європейську модель поступального розвитку. Такі вже люди в нас є. Вони не обіцяють, навпаки, закликають не вірити в обіцянки, а повірити в себе. Проте вони також готові діяти заради кардинальних змін! Це люди дії і якісно нові особистості...

Тож нам залишається лише повірити їм, обрати і покластися на них, а не на тих, хто лише обіцяє нам ось уже дев'ятнадцятий рік поспіль. Досить – вже наобіцяли нам сім коробів брехні!...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua